Прочитав книжку — дай почитати іншому. Таку ідею сповідують прихильники досить нового в Україні руху затятих бібліофілів «буккросинг» (від англ. «книгообіг»). Його учасники не ставлять цікаву книжку вдома на полицю, а залишають у публічному місці, де її може підхопити будь-який читач. Той, у свою чергу, теж має її «відпустити». Та йдеться не лише про обмін книгами, а й про спілкування та обмін ідеями.
Ідея буккросингу з’явилася в американського Інтернет-технолога Рона Хорнбекера. На сайті phototag. org, він прочитав про систему циркуляції по всьому світу залишених фотоапаратів і вирішив повторити це з книгами. У березні 2001 року він залишив 20 примірників у холі готелю. А за півроку на сайті Хорнбекера було зареєстровано вже 300 активістів, які «відпускали» свої книги у подорож. З того часу рух активно розвивався й дійшов до нашої країни.
Правила буккросингу прості: якщо ви вирішили поділитися з іншими цікавим виданням — залишіть його на спеціальній поличці у магазині, книгозбірні чи у кав’ярні. Натомість візьміть томик, який зацікавить саме вас.
Важливо записати на форзаці або спеціальній наклейці своє ім’я та електронну адресу, аби буккросери-мисливці могли знайти, прочитати, обговорити та, зафіксувавши у книзі та на сайті історію пересування примірника, знову «відпустити» його. Можна залишити книжку навіть просто посеред вулиці — на лавці або біля якогось пам’ятника. Головне — повідомити про її місцезнаходження на спеціальних сайтах та форумах в Інтернеті. Крім того, можна відслідкувати історію «подорожі» своєї книги на сайті www. bookcrossіng. com.
Основне правило буккросингу — «відпускати» лише цікаві книжки. Адже обмін нецікавою літературою швидко припиниться, а за особливо цінними екземплярами деякі бібліофіли полюють, як справжні мисливці.
Цієї весни у одній із книгарень Києва відкрилася полиця з іноземними книжками: представники посольств різних держав в Україні, інших іноземних представництв (представництва Ради Європи в Україні, Британської Ради, Ґете-інституту, Польського інституту, Французького культурного центру, Українсько-японського культурного центру та інших), а також письменники, перекладачі, науковці залишили для українських буккросерів літературу мовою своєї країни.
Цікава гра для міських книголюбів
В Україні перші акції обміну літературою почалися 2005 року. «Кілька років тому подумав, що у Києві замало цікавих соціальних ігор. Одразу згадав про буккросинг, — розказує «Голосу України» Артем Зелений, один із засновників руху в нашій країні. — Почав активно «просувати» буккросинг, залучати людей. Сам уперше «відпустив» сто книжок, а потім пішло-поїхало». У багатьох книгарнях, магазинах, бібліотеках, кафе — полички для буккросерів сьогодні можна зустріти у найнезвичніших місцях. Крім того, нині учасники руху спілкуються на кількох Інтернет-форумах, присвячених цій темі.
Найактивніше обмінюється літературою київська, львівська та донецька молодь (20—35 років), студенти або представники творчих професій. Вони живуть у містах-мільйонниках, працюють в офісі, мають переважно гуманітарну освіту та творчу професію. За словами Артема Зеленого, український буккросер щороку відпускає близько п’яти книжок:
— Найцікавіше, що це переважно нові, лише раз прочитані книжки, свіжа література. Раритети на буккросерських поличках годі шукати.
«Це була цікава і незвичайна ідея, а я страшенно люблю такі таємничі забави. Це схоже на різновид листування думками, — розказує киянка Лана. — Але, зізнаюся, я зрадила ідею буккросингу і першою віддала книжку, яка не те щоб мені сподобалася, а ту, яку було не шкода — першу книжку Артема Чеха. Нині, коли я дивлюся на полички буккросингу, то вже бачу справді цікаві книжки, а раніше набір був стандартний: старі підручники, релігійна література, збірки поезій».
На думку Артема Зеленого, українські буккросери відрізняються від закордонних: «Українцям важко віддавати невідомо кому свою книжку. Це пов’язано з ментальністю. Нам все життя пояснювали, що до книжки потрібно бережливо ставитися, мити руки перед тим, як сісти за читання, не загинати сторінки. Крім того, раніше, аби дістати цікаву літературу, потрібно було здавати кілограми макулатури — це була надзвичайна цінність». Однак сьогодні все більше людей починають розуміти, що класну книжку має прочитати якнайбільше людей.
Тож і розмаїття літератури, яку можна знайти на буккросерських поличках, подекуди вражає: тут можна знайти й українську та світову класику, і останні книжкові новинки. Приміром, нещодавно Артем Зелений «відпустив» «Рецидивіста» Курта Воннегута, «Гоа-синдром» Олександра Сухочева та «Прежде чем начать свой бизнес» Роберта Кійосакі, а Лана — котячі оповідки Марселя Еме і «Любов живе три роки» Фредеріка Бегбедера.
Хоча рух буккросерів і виглядає на перший погляд дещо хаотичним, та насправді він досить добре організований. «Звичайно, хтось може залишити взяту з полиці книжку вдома, однак завдяки багатьом людям, котрі захоплюються цією ідеєю, обмін постійно триває, — говорить Артем Зелений, — а всі «відпущені» книжки належать до «світової бібліотеки».
Фото Олександра КЛИМЕНКА (із архіву «Голосу України»).
Коментар
Іван Малкович, поет, директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га»:
— Якщо люди читають книжки й організовують рух, що урізноманітнює і збагачує читання, то до цього можна ставитися лише позитивно. Чи б’є такий рух по видавцях? Головне — щоб по читачах не бив. У видавців свої інтереси, та все одно, хто може собі дозволити, книжку обов’язково купить. А хто може так прочитати, то й такий варіант можна лише вітати.
