«Рай — це все-таки південь!» — стверджував бард і композитор Віктор Берковський, говорячи про відпочинок у Криму. «Таки да!» — вторила йому одеська делегація першого і, на сьогодні, єдиного в Україні наметового табору «Берег здоров’я» для молодих (у першу чергу — душею) інвалідів, їхніх родин і друзів, на березі Азовського моря в с. Пісочне, неподалік від Керчі, організованого Республіканською в Автономній Республіці Крим профспілковою організацією Всеукраїнської профспілки працездатних інвалідів для членів ВППІ і всіх бажаючих інвалідів, громадян України і близького зарубіжжя, а також для фізично здорових громадян. Мабуть, не варто говорити про те, який колосальний обсяг робіт «провернула» керівник РАРК ПО ВППІ Ганна Грабко, щоб утілити в життя цей ексклюзивний проект, особливо зважаючи на те, що ані копійки з державного бюджету, так само як і з яких-небудь інших бюджетів, чи від вітчизняних або міжнародних спонсорів на цей проект не надійшло. І все-таки із 5 по 15 липня 2009 року табір прийняв першу зміну відпочивальників.
Не знаю, чи «в краю магнолій», але точно в краю свіжого повітря, настояного на запашних травах, хвої і морській свіжості, яке п’янить, оздоровлює й відроджує, кличе жити, перемагати і творити, море справді хлюпоче, лагідно обнімає хвилями і грає білою, вируючою, освіжаючою піною. Безумовно, створити цей рай на землі тільки за рахунок природи гостинного півострова було б неможливо. У черговий раз Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів відчула підтримку своїх дій з боку уряду АР Крим, і Республіканська в АР Крим ПО ВППІ в черговий раз підтвердила високий рівень проведення програм і заходів, продемонструвавши значний потенціал. Керівництво Ленінського району АР Крим і особисто голова Ленінської в АР Крим державної районної адміністрації пан Проценко, який підтримав ідею проекту, показали і всьому Кримові, і Україні, як на ділі, а не тільки на словах можна і треба прагнути вирішувати проблеми інвалідів. Особиста участь у процесі підготовки і, особливо, проведення наметового табору голови Останинської сільради Ганни Вертелецької характеризує не тільки її прекрасні особисті людські якості, але й лідера на місцевому рівні, який бачить соціальну значущість для суспільства проекту РАРК ПО ВППІ.
Керівник же Республіканської в АР Крим ПО ВППІ, автор проекту і начальник табору «Берег здоров’я» Ганна Грабко, імовірно, не раз згадала слова поета і композитора Олега Митяєва про те, що «літо — це маленьке життя». Вона разом зі своєю командою: членами кримської організації і волонтерами, учнями школи волонтерів, студентами Керченського економіко-гуманітарного інституту Таврійського національного університету прожила прекрасне маленьке літнє життя. Певно, тільки Ганна Олексіївна досконально знала всі проблеми, які виникали і які постійно необхідно було вирішувати. І вона їх вирішувала з усмішкою і веселим настроєм. Відсутність коштів чи наявність побутових проблем не повинні стосуватися відпочивальників. І ці проблеми їх не стосувалися.
«Спасибі Ганні Олексіївні і всій її команді за грандіозну роботу, за щире тепло, позитивну енергетику. Бажаємо цьому проектові подальшого розвитку. Якщо буде потрібна допомога, ми готові підставити плече» (м. Харків, родина Москальців: Сергій, Олена, дочки 4 і 6 років). Саме ця професійна робота Ганни Грабко та її команди спекла перший млинець не нанівець, а казковим подарунком. От один з відгуків про цей незвичайний відпочинок: «Ми тут були, і це круто!!! Нам обіцяли, що тут будуть приємні винятки, — так от, усі ці 10 днів були приємним винятком зі звичного плину життя! Тут світло, тут місце, де люди змінюються на краще і, найголовніше, стають щасливими. Величезний респект і наше шанування тим, хто створив це диво! Ми повернемося сюди, і це не погроза!» (Одеса, 8 підписів)
Гітара біля вогнища, харківський запал, одеські анекдоти, подив росіян, пісні полонини і Волині, білоруська задушевність, київська і дніпропетровська щирість та гостинне, як степ, море і сонце, тепло кримчан. І тому сльози розставання були щирими, а прощальні записи-відгуки викликали сльози вдячності: виходить, недарма в організацію наметового табору вкладено стільки сил і душі. Треба востаннє пройти по унікальній для України спеціалізованій доріжці для незрячих, викладеній із хрустких морських черепашок, яка дає можливість незрячому без сторонньої допомоги пройти в будь-яку точку табору. Виявляється, навіть на природі можна, якщо сильно захотіти, вирішити питання безбар’єрності, а от у повсякденному житті їхнє рішення чомусь стає проблематичним.
«Однажды было лето, — співав колись бард Юрій Кукін, — оно внезапно началось... Однажды было лето, оно так много значило!» А як же швидко воно минуло, це літо! «Когда в душе осенний дождь и ничего уже не ждешь, все-таки жаль, что кончилось лето», — завершував свою пісню процитований вище Юрій Кукін. І знову надамо слово тим, хто відпочивав у наметовому таборі: «Їхати зовсім не хочеться. Цим усе сказано. Спасибі, що ви є на цьому світі і на цьому березі. За останні кілька років це один з найкращих відпочинків для нас. Волинь вдячна за сонце, за повітря, за ласкаве море, за особливо тепле й уважне ставлення до нас» (Нововолинськ, 4 підписи); «Забираємо з собою в серці тепло ваших сердець та частинки ваших душ!» (Чернівці, Маліщук Сергій і Марчела).
Ірина ДМИТРУК. (Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів).
