Виявляється, що алопатичні препарати від нежитю здатні викликати серйозну залежність, так званий медикаментозний риніт.
Звикання розвивається у відповідь на андреностимулятори, які обов’язково присутні в усіх алопатичних засобах від нежитю. До андреностимуляторів відносяться такі речовини, як фенілефрин, оксиметазолін, ксилометазолін тощо.
Як і будь-яка інша, залежність від крапель проти нежитю розвивається поступово. Першою ознакою того, що звикання вже почало розвиватися, є зменшення часу дії препарату: замість шести годин краплі працюють лише чотири. У міру прогресування хвороби час дії препарату скорочується до 30 хвилин, якщо ж прийому препарату не відбувається, людина починає страждати від закладеності носа.
Причиною виникнення залежності від андреностимуляторів є поступове зниження чутливості до адреналіну судин носової порожнини. Під час нежитю судини носової порожнини надмірно розширюються. Це стимулює розвиток набряку й вироблення слизу, іншими словами, розширення судин є основною причиною закладеності носа. Якщо краплі проти нежитю використовують нечасто, то андреностимулятори звужують судини носової порожнини і тим самим зменшують набряк та інгібірують вироблення слизу — симптоми нежитю зникають, дихати стає значно легше.
Проте в разі тривалого вживання таких препаратів судини носа просто втрачають можливість адекватно реагувати на нормальні дози адреналіну, що виробляються організмом, і через це постійно перебувають в розширеному стані. Як наслідок виникають основні симптоми риніту — вироблення слизу і розвиток набряку.
