Така посівна ставить під загрозу майбутній коровай

Навіть досвідчені хлібороби в повній розгубленості: за усіма законами аграрної науки, посів озимих має йти до завершення. Натомість у кожному районі знайдуться господарства, які ще й не розпочинали посівну. Але ж їм і докоряти за це ніхто не збирається. З багатьох причин ситуація склалась така, що навіть фахівці не можуть твердо сказати, чи прийшла пора сіяти.

Севастян Бойко, один із найстаріших господарників не тільки Теофіпольського району, а й області, зізнається: за сімдесят років не пам’ятає такого спекотного вересня. Протягом останніх двох місяців дощі практично не випадали. Земля висохла так, що нагадує пустелю. Хто ж наважиться кинути в неї насіння?

Але ж і чекати ніколи. Як правило, посівна закінчувалася вже в останню декаду вересня. А хто не встиг до того часу — навряд чи міг розраховувати на добрий урожай. Одне слово, усе зводиться до одного: як не зробиш — серйозно ризикуєш. У районі навіть зібрали спеціальну раду товаровиробників, аби вирішити, що врешті-решт робити. Зійшлись на тому, що сіяти треба. Тож із десяти тисяч гектарів запланованого посіву більше як на восьми роботи завершені. Але чи тішитись цьому?

Оскільки озимий ріпак сіяли першим, вже тепер можна було чекати добрі сходи. Але так не сталось. На багатьох полях зерно впало у грунт, котрий ще зберігав хоч якийсь натяк на вологу. Та це й виявилось згубою для сходів. Насіння проклюнулось, але прорости у пересушеній землі так і не змогло.

Уже тепер видно, що із трьох тисяч посіяних гектарів велика частина загинула. Але й там, де ріпак проростає, він кволий і безсилий. В районі вже тепер підраховують, що навіть за найкращих зимових умов весною сходи зазеленіють лише на половині засіяних полів. Дехто вже й тепер готовий провести пересів. Але це значить вдруге наступити на ті самі граблі — дощів немає.

Схожа ситуація практично у всіх районах області. Приміром, на півдні у Кам’янець-Подільському ще й третину площ не засіяно. Хоча є і лідери. У Городоцькому районі із восьми тисяч гектарів уже засіяли шість. Тепер усі чекають дощу.

Природні умови завжди були одним із найважливіших чинників урожаю. Але тепер ризики у кілька разів збільшені ще й фінансовою посухою. З початку року аграрії невпинно говорять про відсутність коштів і будь-якої фінансової підтримки. У відповідь на це інколи із високих владних кабінетів з’являються обіцянки. Але гроші так і не надходять.

Без кредитів і будь-яких дотацій селяни обсівались навесні. Потім так само жнивували. А тепер — закладають майбутній урожай. То яким його очікувати?

У тому ж Теофіпольському районі сподівалися, що після жнив господарства уже не бідуватимуть, адже було зібрано 94 тисячі тонн зернових. Це гарний показник, особливо враховуючи те, що зібрана пшениця переважно 2—3 класу. За неї сподівались узяти непогану ціну. Але, на жаль, нині ніхто її не дає.

Найгірше — державні обіцянки знову виявились пустопорожніми. Здавши до Аграрного фонду понад шість тисяч тонн зерна, господарства району сподівались отримати 7,4 мільйона гривень. Але мають лише 4,4 мільйона.

Така сама історія сталась і під час продажу за заставними цінами. Зерна відправили на 5,8 мільйона гривень, а реальної оплати мають лише 3,5 мільйона.

У минулі роки, коли господарства могли користуватись банківськими кредитами, на тих кількох мільйонах боргів, можливо, і не загострювали б так сильно уваги. Але ж не тепер. Підприємства все тугіше і тугіше затягують паски. А що далі?

Хазяйства підраховують не доходи від урожаю та своєї праці, а лише те, де недоплатили, недодали, а то й просто обдурили. Якби ж то пару дотаційних мільйонів гривень за посіяний гектар, та ще півтора мільйона за худобу, та ще два з половиною за вирощений буряк, але...

Це втрати лише одного району. По області вони вже обчислюються десятками мільйонів гривень. І допомоги просити просто ні в кого. Тож кожен змушений викручуватись, як може.

Волочиські хлібороби, які зібрали понад 120 тисяч тонн зернових, узагалі б не мали відчути жодних фінансових проблем. Хіба можна бути голодним, тримаючи в коморах такі запаси? Виявляється, можна.

Тут не приховують: заробити копійку вдається лише тим, хто має ферму та молоко. У районі називають господарства імені Котовського, «Нива», «Обрій», «Мир», де щодня здають від 1,3 до 6,4 тонни молока. За якісне молоко заготівельники і ціну непогану дають — до 2,2 гривні за літр, що майже у 2,5 разу більше від того, що платять сільському дядькові. За ці «молочні» гроші господарства і жнивують, і обсіваються. Але таких у районі із 24 — лише одиниці, їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Решті, здається, залишається один шлях: або збанкрутіти, або віддати землі потужним аграрним компаніям.

У районах вже не приховують, що дуже часто там сподіваються лише на чужі приватні капітали. Приміром, у Старосинявському районі із десяти тисяч гектарів, які заплановано засіяти нинішньої осені, половину оброблятиме одна компанія. Зрозуміло, що і всі ризики, зокрема і фінансові, ляжуть на її плечі. Але так само беззаперечно і те, що й вирощений урожай теж дістанеться лише одному переможцю.

Та попри все люди не йдуть з полів і важко працюють. Хоча зараз ні майбутні перемоги, ні потенційний прибуток ніхто не рахує. Зате ризикують усі: і ті, хто сіє, і ті, хто чекає дощу, грошей, стабільності...

У краї вже посіяно озимий ріпак майже на 90 тисячах гектарів. Тож всі, хто мав намір вирощувати цю культуру, із завданням впорались.

Із посівом пшениці ситуація дещо інша. Досі із запланованих 22 тисяч гектарів не засіяно ще й половини. Втім, поки що ситуацію не вважають критичною. В районах сподіваються: після першого дощу потужна техніка великих компаній швидко впорається з роботою.

А тим часом розпочалось збирання кукурудзи. Качаниста обмолочена на перших семи тисячах гектарів. Кому вдається знайти кошти на пальне та добрива, проводить підготовку грунту до посіву.

Перші партії цукрового буряку вже доставлені на переробку. Але й тут всі плани і сподівання руйнує спека. Восени корені традиційно набирають вагу, а цьогоріч вони лише в’януть. А з ними згасають і надії буряківників. Щоправда, дехто знову сподівається отримати дотаційні 750 гривень за кожний посіяний гектар, обіцянка про які прозвучала з вуст Прем’єр-міністра минулого тижня. Насправді, такою обіцянкою годують аграріїв з початку року. І гроші ці були потрібні ще в час весняної посівної. Та чи прийдуть хоч тепер?

Наразі багато питань без відповіді. І хоч якими непевними залишаються прогнози синоптиків, проте навіть їм селяни вірять більше, ніж багатьом обіцянкам урядовців.

Хмельницька область.