Прибуткове городництво

Колись городництвом займалися великі господарства, і давала ця галузь сільського господарства чималі доходи. Тепер колгоспи на Прикарпатті розпалися, проте вирощуванням овочів успішно займаються окремі одноосібники.

Село Вербівці Городенківського району Івано-Франківської області межує із Торговицею, батьківщиною класика української літератури Леся Мартовича. Звичайно, багато чого змінилося від часу, коли топтав тут споришеві стежки майбутній відомий письменник, але сучасне ґаздівство в тих краях дедалі більше нагадує давні часи. Наприклад, на більшості земель успішно господарюють великі землевласники-пани, а селяни віддали їм свої наділи-паї, хоч на початку дев’яностих ішли громада на громаду відстоювати межі, як то було в Торговиці та ще одному сусідньому із півдня селі Топорівцях. Думалося, що земельна реформа дасть селянам нарешті розвернутися на рідних просторах, то й воювали за наділи. Та не так сталося, як гадалося... Молодь не дуже шанує клопітку працю, а старим уже не під силу поратися біля неї. Сапа та граблі, лопата й коса — ось весь нехитрий інструмент пересічного селянина. Як і в старовину. Хіба що в жнива «пан» зіжне з латки та восени виоре отим бідолахам, та й то немалі гроші візьме за роботу комбайна... Чи ж хочеться так господарювати? Безперечно, великі агроформування мають майбутнє, а що робити мешканцям сіл, не всі ж із них стали потужними землевласниками. Та й не поїдуть за кордон. Тож, мабуть, варто брати приклад із тих передових селян, котрі не лише, як мовиться, мають на хліб і сіль, але й чималі прибутки зі свого ґаздівства отримують.

Вербівським господарям Миколі та Марії Стефанюкам, кажуть, багато хто в селі заздрить. Звичайно, підстав для цього є чимало. Найперше, мабуть, попри вагомі матеріальні статки, цінується їхній «сімейний підряд», коли поряд із батьками трудяться двадцятишестилітній син Роман з дружиною Іванною та дев’ятнадцятирічний Михайло, хоч і працює завклубом у селі. Як і батьки, діти не цураються ніякої роботи, і навіть шестирічний онук Миколка освоїв трактор швидше за Буквар. Сини сповна скористалися з технічних наук у місцевому ПТУ: мали численні відзнаки, призові місця у фахових змаганнях. Вони й тепер іноді змагаються: хто краще скибу ріже на ріллі тощо.

Та в розмові зі мною глава сімейства почав із того, що все надбане далося надзвичайно важкою працею. І заздрити, казав, тут нічому: ось нині вдосвіта, о третій ранку, молодший син поїхав на «зелений» ринок до Коломиї, щоб здати там городину. Мають Стефанюки своїх оптових покупців, бо пропонують якісний товар. Рання морква, пояснив господар, була в ціні — по чотири гривні за кілограм, хоч зрозуміло, що перекупники реалізували її значно дорожче. А коли вже всі селяни почнуть копати восени цей овоч, то оптова ціна впаде до гривні, а то й нижче. Цибулю реалізують оптом по три гривні. Хоч, враховуючи суцільне здорожчання всього, сподівалися, що ціна бодай трохи зросте. Та все ж прибутки матимуть чималі.

Але це нині вербівські газди пожинають плоди, а якою клопіткою була праця, починаючи з весняного господарювання та впродовж усього сезону!..

— Вигоду з вирощування городини має той господар, котрий береться до сівби напровесні, коли тільки-но зійде сніг і можна виходити в поле, — ділиться досвідом Микола Стефанюк. — Ручною сівалкою ми засіяли морквою ще на початку березня п’ятдесят сотих з трьох гектарів землі, яку маємо у користуванні. Насіння брали в перевіреного постачальника, попередньо оброблене. Сівалка точного висіву дозволяє використовувати його ощадно, тому посіви практично не проріджуємо, лише пізні сорти в рядках трохи густіші. З бур’янами боремося механізовано: спеціальною фрезою в міжряддях вони січуться дуже дрібно та слугують ще й органічними добривами. Тож залишається лише прополоти трохи в рядках. Нині без техніки годі братися за господарювання на селі: ручна праця нерентабельна. Зрештою, і збираємо урожай, здебільшого, механізовано, за допомогою підіймача. А всю необхідну техніку маємо власну: комбайн, гусеничний та колісний трактори, косарку, різноманітні пристосування. Ще іноді мій двоюрідний брат Петро із Заліщиків, що на Тернопільщині, підсобляє. Тому обробіток й іншої городини — капусти, столових буряків, перцю, цибулі — багато зусиль не забирає.

— Починати, мабуть, треба з того, — долучається до розмови дружина господаря Марія Михайлівна, — що використовуємо сучасні технології. Постійно передплачуємо кілька спеціалізованих журналів, переймаємо досвід інших господарів, у яких вирощування городини поставлене на потік. Наприклад, ще восени обробляємо площі проти бур’янів, провадимо боротьбу з хворобами рослин та шкідниками, не економимо на насінні. Так, за десять тисяч зернин капусти голландської селекції заплатили навесні вісімсот гривень. Закладаємо його в спеціальні касети, заповнені наполовину землею, по 260 штук, і потім досипаємо нею доверху. Розсаду відтак висаджуємо механізовано, спеціальною технікою. А зернові сіємо лише для власних потреб, бо утримуємо для себе кількох поросят і корів. До речі, з продажу молокопродукції ми починали «бізнесувати». Я возила її до обласного центру, також щодня по сто — сто двадцять літрів молока здавали на місцевий сирзавод. Але згадую ці часи, коли треба було о четвертій ранку починати доїти п’ятьох корів, із жахом: дуже то важка праця! Вважаю, що треба займатися однією справою, але віддаватися їй сповна. Я за фахом — зоотехнік, трудилася в місцевому свиновідгодівельному комплексі, а чоловік мав фермерське господарство. Та коли одного сезону цукрозавод не виплатив заробленого, і 127 мішків цукру пропало, вирішили працювати лише на себе. Продали моркву — купили цеглу на хату, реалізували капусту — є кошти на дерево...

Добротне обійстя, зведене власними силами, подружжя Стефанюків залишило для старшого сина, самі ж придбали в центрі села стару хату й за короткий період побудували нову. Роботи, розповідає пан Микола, провадили всією родиною, адже мають її з півсела. Толокою зводили стіни, штукатурили, накривали. А з усім іншим впоралися самі: господар дає собі раду як із бетонними, так і зі зварювальними роботами. В новому будинку є всі зручності: на першому поверсі — великий гараж, кухня, є підвал, на другому — простора вітальня, спальні, побутові кімнати. Добротна «літня» кухня, необхідні господарські приміщення. Впорядковують подвір’я, огорожу. Щоправда, кажуть сусіди, трудяться Стефанюки всі гуртом від світанку й до опівночі. Ось завершили успішно жнива, зібрали городину. Спробували садити картоплю наприкінці серпня, щоб мати молоду на Новий рік. У жовтні потрібно скосити її бадилля і вкрити цю ділянку соломою чи агроплівкою. Ще одна умова — погідна зима, що останніми роками на Прикарпатті стало майже нормою. Адже під зиму багато хто з господарів сіє моркву, зелень. Якби вдалося, то мали б непоганий прибуток!

— Та хто каже, що в селі легко жити? — резюмує пан Микола. — Зате маємо певний достаток й добрі умови для життя. А з благословенням Божим, в любові та злагоді подужаємо ще більше!

Івано-Франківська область.