Перелік достоїнств цієї надзвичайно працездатної й талановитої людини, чиє ім’я широко відоме у світових музичних колах, може видатися досить довгим. Але, якщо коротко, то в око впадають насамперед дві особливості характеру Олексія. Перша — чисто професійна. Це один із найвизначніших піаністів сучасності. Визнаний і чи не єдиний майстер особливих оригінальних інтерпретацій творів світових класиків. Його виступи вітає оваціями найвибагливіша аудиторія найпрестижніших концертних залів планети. Він — переможець міжнародних конкурсів Рахманінова, Баха та Шумана. Музичні диски з його записами у Західній Європі стали золотими. Та серед професійних здобутків найвищий для нього — звання заслуженого артиста України. І саме це становить другу примітну особливість його характеру — патріотизм.
Олексій Ботвинов понад 17 років працює і мешкає за кордоном. Але з-поміж наших відомих земляків, «заслужених» і «народних», які з різних причин і за різних часів поміняли громадянство, він залишається українцем не лише за походженням, а й за паспортом. Тому як ніхто інший заслуговує право говорити про свою любов до України і власну українську громадянську позицію. Він — справжній патріот. І в цих словах не шукайте присмаку патетики: отримавши всесвітнє визнання, перемігши в найпрестижніших європейських конкурсах, він залишається сином своєї держави, й одеситом насамперед. До цього міста — його найпалкіша любов. Де покояться пращури, де живуть рідні, знані в Одесі, в Україні музиканти і де Олексій прагне сьогодні реалізувати свої світові напрацювання на сучасній оперній сцені Південної Пальміри. Звідки цей порив? Поспілкувавшись з музикантом, стає зрозуміло: це йому болить, це його тривожить. Адже за найменшої нагоди він прилітає сюди.
— Музика в домі — це як особливий аромат. Пам’ятаю: їх було два, рідні з дитинства мені аромати — музика і кава, — згадує Олексій. — У вундеркіндах я, звичайно, не ходив, хоча Бах був моїм улюбленим композитором. Але чого гріха таїти — футбол любив набагато більше, ніж рояль. Та й у житті, напевно, з упертості, робив усе навпаки — йшов від класики до сучасної музики. Я дуже люблю рок-музику, був її фанатом. Більше того, нічого в житті не могло і не мало права проминути, пройти повз мене. Усе було цікаво! У 17 років я почав готуватися до конкурсу Рахманінова в Москві. У дев’ятнадцять був його наймолодшим учасником, і мало хто вірив, що хлопець з одеської провінції переможе. Я — не самозречений фанат. Однак у другому турі на конкурсі Рахманінова, під час виконання Другої сонати Рахманінова, а це 22 хвилини, я просто відключився і прийшов до тями вже наприкінці гри. Вийшов у фінал. Отримав третю премію... І все думаю: як доля веде людину... Ввійшовши у свій музичний транс єдиний раз, я більше цього не практикую: ніде і ніколи не можна відриватися від довкілля, від землі, від Батьківщини. Усе це речі глибоко взаємопов’язані. А що бачу, спостерігаючи сучасну молодь? Її просто виривають із цієї землі. Страшно. Але виправити це ще можливо.
Головне, вважає Ботвинов, — вчасно розпізнати талант, підтримати його, створити для його розвитку сприятливі умови. І в цьому він виходить із власного життєвого досвіду. Адже і за часів його молодості доля багатьох талановитих людей, особливо музикантів, часто-густо складалася непросто: не завжди їхній Божий дар знаходив розуміння й перспективу на Батьківщині. І розпорошувалися вони світом у пошуках щастя, щоб їх почули і зрозуміли. І в тому була і трагедія їхньої країни, і трагедія їхня особиста.
— Власне, для мене виїзд з України на початку дев’яностих був питанням виживання. Після конкурсу імені Рахманінова я не встиг збудувати кар’єру в тодішньому СРСР, а після його розпаду через фінансові потерпання в царині культури це неможливо було зробити в Україні. Багато музикантів тоді виїхали за межі держави і там залишилися. Тому що століттями за кордоном ставлення до класики не змінюється. Здобувши визнання в СРСР, у Німеччині та Швейцарії, мені довелося все починати з нуля. А в бізнес іти я не збирався. Виїхав, пережив усі складності адаптації, почав працювати, піднявся. Тепер, думаючи про Україну, маю потребу зробити щось для людей, які тут живуть. Щороку даю концерти, але всі вони мають стихійний характер. Виступаю в Одесі, де в мене є свої шанувальники. Та, повірте, хочу і можу більше... Я не ставлю жорстких вимог до держави, але прошу: де є можливість, не обминати розвиток класичної музики, яка є потужним духовним носієм культури. Дивіться: шалені кошти витрачаються на поп-музику. А чому ж класика — в стороні? Я розумію, що корінь цього питання — у вихованні. Я проїхав чимало країн — як у калейдоскопі змінюються люди, землі, сцени, зали... Однак у моєму житті присутні велика любов і ностальгія за Батьківщиною. Тому я готовий долати всі труднощі, щоб бути з нею. Лише б вона не відкидала мої можливості. Я пишаюся, що народився і виріс в Україні, чого не приховую, попри те, що дехто цього соромиться. Своє місце і місію в Україні вже вибрав — піднімати авторитет класичної музики, як це ще недавно зробили пострадянські Чехія, Польща, Східна Німеччина. На жаль, нашу країну захлиснув низький рівень духовності. Повна матеріалізація вибиває ґрунт з-під ніг молодого покоління. Ми забуваємо істину: без душі немає й достатку. Там, де духовність, — там і злагода, і достаток.
Днями Олексію Ботвинову виповнилося 45 років. Напередодні він самотужки спробував не лише реалізувати, а й зробив першу презентацію нового унікального проекту — прем’єри мультимедійного фортепіанного концерту для молоді «Візуальна реальність музики» в Україні. У жовтні схожа презентація відбудеться в Москві. Російська преса нині не шкодує компліментів: «Алексей Ботвинов — зрелый, мощный, самодостаточный музыкант, нисколько не нуждающийся во внешних эффектах и представлениях. Он, пожалуй, один из немногих пианистов, сделавших блистательную карьеру в Европе. Как солист-звезда, он выступает с лучшими оркестрами и дирижерами на самых известных сценах мира. В Европе его интересы представляют авторитетнейшее музыкальное агентство Швейцарии Musіc Promotіon Helene Kern и самое известное немецкое агентство «Ханс Адлер». Ботвинов там — единственный из музыкантов бывших постсоветских государств. В то же время он посещал с сольными концертами более тридцати стран». Тож Росія щедро позиціонує себе прізвищем Олексія, щоправда, жодним словом не згадуючи його українське походження та громадянство.
Сорок п’ять — це той вік, коли дуже відверто оцінюєш і переоцінюєш набуті за своє життя цінності. Найбільша цінність для Ботвинова в людині — її душа. Якщо є там світло і вона відчуває порухи Всесвіту, значить, може творити, значить, може давати людству свій вогонь, який запалює інших. Прометей — не химера, вважає Олексій. Це, власне, той символ, який відсунуто на дальні позиції в лінійці цінностей через культ грошей і невдалу капіталізацію країни.
29 вересня в Одеській філармонії відбувся творчий вечір заслуженого артиста України Олексія Ботвинова. Світова знаменитість, наш земляк відзначив 45-річний ювілей і 25-річчя своєї творчої діяльності. Відзначив у колі своїх численних шанувальників, які заповнили затишну залу закладу. Мені було цікаво, як влада відреагує на цю подію? Адже вміємо ми присвоювати звання, вручати високі нагороди держави навіть іноземцям. Та питання моє залишилося без відповіді.
Що сказати? Ми голодні не хлібом, ми голодні на своїй Батьківщині добром та увагою. Суперечливі почуття в серці: долар, євро, забезпечене життя і можливість навчання та роботи на Заході. А він цей сумнів порвав.
Я подумала: скільки цікавих людей було поруч у моєму житті — із пропозиціями, болями, тривогами... У моменти відвертості він вражає тією щирістю, тією інтелектуальною і духовною силою, яка пробиває байдужість... Країну будують сильні духом, а не гаманцем, волею, жагою життя в ній, а не за кордоном, де вже забезпечили собі безбідне існування через офшори.
Сподіваюся, що таких однодумців у нього багато.
Галина МИХАЙЛОВА (Укрінформ, спеціально для «Голосу України»).
