Фільм за документальною повістю колишнього партизана з Полісся знято у Карачаєво-Черкеській Республіці (Росія).
Кінодокументалісти з Росії для фільму «Людина-легенда» використали документальну повість «Парашутисти над хутором Загалля» 84-річного мешканця селища Рокитного Рівненської області Андрія Григоровича Гречка який у роки Великої Вітчизняної війни був командиром диверсійної групи в партизанському загоні імені Дзержинського з’єднання Бегми. Після війни, працюючи журналістом, зібрав і видав чимало спогадів бойових побратимів. Знав він і уродженця Карачаєво-Черкесії, Героя Росії Тюгербія Танайовича Уздьонова, чий бойовий шлях пов’язаний із українським Поліссям.
— У вересні 1942 року в Рокитнівському районі Рівненщини, у лісі біля хутора Загалля, що за вісімнадцять кілометрів від села Борове, десантувалась група Генерального штабу, яку очолював старший лейтенант Тюгербій Уздьонов, — розповідає Андрій Гречко. — До неї, крім Уздьонова, входило два радисти і троє розвідників. Їх закинули у тил ворога, щоб збирати розвіддані про пересування ворожих військ. Згодом група Уздьонова об’єдналась із партизанською групою Сидорука, яка діяла на території Олевського району Житомирської області. Так був створений загін особливого призначення №058 (надалі всі розвідгрупи з Москви направлялися саме сюди). «Уздьонівці» контролювали шосе, що вели до Рівного, а також залізницю.
У листопаді 1943 року загін влився у партизанське з’єднання Героя Радянського Союзу Бринського і у його складі брав участь у кількох рейдах по тилах ворога. Бойові шляхи партизанів Уздьонова пролягли Рівненською і Житомирською областями, вони пустили під укіс майже сто ворожих ешелонів, підірвали 25 залізничних та автомобільних мостів, знищили близько 150 танків і бронетранспортерів, багато складів із боєприпасами. Не раз виводили з ладу підземний кабель, що зв’язував ставку Гітлера у Рівному з Берліном. У 1943 році партизани раптовим нападом знищили охорону й звільнили всіх бранців табору для військовополонених у місті Корці...
— Коли Рівненщину визволили від фашистів, Тюгербія Уздьонова з особливим завданням перекинули до Польщі, — продовжує Андрій Григорович Гречко. — Згодом його викликали до Москви, потім призначили в кавалерійську дивізію начальником розвідки. Тюгербій Танайович був дуже розумною і мужньою людиною, багато зробив для перемоги над фашизмом. Тож нікого не здивувало, що його ще в ті роки було представлено до звання Героя Радянського Союзу.
Але події тих років (земляки мужнього офіцера, який родом із Карачаєво-Черкесії, зазнавали гонінь з боку Сталіна, і багато хто з них був засланий в Середню Азію. — Авт.) завадили героєві отримати високе звання.
— І все ж дуже радий, що хоч через роки справедливість перемогла, і нагорода знайшла героя. Т. Уздьонову 17 березня 1995 року, напередодні святкування 50-річчя Перемоги над фашизмом, було присвоєно звання Героя Російської Федерації і вручено медаль «Золота Зірка», — продовжує розповідь А. Гречко. — Тюгербій Танайович має й інші нагороди — орден Червоного Прапора, два ордени Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалі, а в мирний час, у 2005 році, його зусилля у патріотичному вихованні молоді та активна участь у ветеранському русі указом президента Росії були відзначені орденом Дружби.
— Чи зустрічались ви після війни з Уздьоновим?
— Аякже. Він кілька разів приїздив у наш Рокитнівський район, і не сам, а з бойовими друзями. Згадували війну, а я ті спогади занотовував, — каже колишній партизан. — А потім усі ці матеріали використав під час підготовки документальної повісті «Парашутисти над Загаллям». Матеріали з моєї повісті, за моєю згодою, земляки Уздьонова використали для книги про нього, назвали її «Світло золотої зірки». Знадобилась моя повість і коли російські журналісти робили документальний фільм про Тюгербія Танайовича «Людина-легенда». Знімальна група працювала на Рівненщині, зокрема, в Рокитнівському районі. Тоді я знову ніби переживав і свою партизанську молодість, — зазначив Андрій Григорович.
— Мені дуже приємно, що допоміг, чим міг, створити розповідь про таку чудову людину, як Тюгербій Танайович Уздьонов, та його бойових побратимів, котрі на це справді заслужили, — підсумовує ветеран із селища Рокитного.
