Цього року перші чотири стипендії Вадима Гурова вручили й учням загальноосвітніх шкіл. Наймолодший серед них — Руслан Котляр, шестикласник 52-ї криворізької школи, яку, до речі, свого часу закінчував і сам засновник іменних виплат (на знімку вони вдвох). Руслан уперше отримав таку вагому відзнаку, і у своєму інтерв’ю для газети, яке теж, очевидно, давав уперше, все повторював, що й досі не вірить такому успіху. Це, мабуть, тому його вибрали, припускав хлопчик, що вчиться на «відмінно» і хоче стати металургом.

 

Лауреатів стипендії Вадима Гурова не призначають, а вибирають самі учні. Таку умову він поставив десять років тому, як тільки її заснував.

— Оцінки вчителів і дітей не завжди збігаються, а я не хотів свисту в залі під час вручення, — пояснив Вадим Миколайович.

І треба сказати, що на нинішніх урочистостях у заповненому вщерть залі Палацу металургів незадоволеного свисту не чули: кожного стипендіата зустрічали палкими оплесками і схвальними вигуками. А їх було аж двадцять. Одинадцять учнів професійно-технічного училища одержали по тисячі гривень. З них, власне, все й починалося.

— Я хотів привернути увагу насамперед до цих навчальних закладів, — каже Вадим Гуров. — Адже саме тут готують основу металургійного виробництва — професійних робітників: підручних сталевара, електриків, водопровідників, машиністів крана... Сам пройшов школу фабрично-заводського навчання, і практично всі сталевари мого покоління — це вихованці ФЗН. Хто, як правило, іде в ПТУ? Діти із незаможних родин, сироти, яким нема чим заплатити за навчання у вищому навчальному закладі і котрим якнайшвидше треба здобути спеціальність, щоб заробляти самим. Найбільше їх мені хотілося підтримати.

Пізніше «гуровські» стипендіати з’явилися і в технікумах, і в металургійному інституті (філія Дніпропетровської металургійної академії). Два студенти інституту і троє учнів технікумів (двоє — з металургійного і один — з коксохімічного) вже три роки поспіль отримують по дві тисячі гривень. І ось цього року по 500 грн. уперше вручили школярам. Стипендію Гурова, відомої в Україні людини, а у Кривбасі поготів (на «Криворіжсталі», нині ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», пройшов шлях від сталевара до начальника цеху і зараз є уповноваженим представником підприємства в Києві, народний депутат України трьох скликань), можна отримати не один раз: якщо за тебе голосують товариші — чому б і ні... І такі випадки були.

Вручаються виплати з Фонду відродження Кривбасу (власний фонд Гурова) на початку нового навчального року за підсумками минулого. Раніше «своїм» петеушникам Вадим Миколайович допомагав ще й працевлаштуватися. І тепер планує дізнатися про долю кожного стипендіата, бо почувається відповідальним за них.

Нинішніх володарів іменних стипендій прийшли привітати шановані й відомі в місті люди — Герой України Михайло Костюченко, Герой Соціалістичної Праці Анатолій Сторожук, повний кавалер ордена Слави Олександр Ляшенко, колишній народний депутат, політолог Дмитро Степанюк і його син — голова Дзержинської райради Кривого Рогу Сергій Степанюк, який заступив на цьому посту батька, заступник міського голови Георгій Гончарук, генеральний директор ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Жан Жуе і глава адміністрації з виробництва цього підприємства Володимир Шеремет.

Проректора Національної металургійної академії, голову ради Криворізького науково-навчального комплексу, директора Криворізької вищої металургійної школи, лауреата премій — Державної і НАН України — Олександра Учителя самого вітали не менше, ніж нагороджених, адже і серед тих, хто піднімався на сцену, і серед присутніх у залі було чимало його учнів. А від Сергія Правденка, першого головного редактора «Голосу України», стипендіатам дісталися книги з автографом автора.

«Зараз усі скаржаться на скрутні часи. Вони не завадять вам продовжувати цей проект?» — запитали журналісти Вадима Гурова.

— По-моєму, кращого часу для того, щоб робити людям добро, й бути не може, — відповів він. — Знаєте, про що я зараз думаю? Як мені забезпечити довге життя цій справі — щоб стипендії Гурова вручали й тоді, коли Гурова не стане... Я спішу робити людям добро і не чекаю за це вдячності. Чому не чекаю вдячності? — перепитав Гуров і посміхнувся: — Бо тому, хто чекає, інфаркт гарантований...

Проте він лукавив. Сам усьому залу зізнався: з-поміж отриманих нагород (а серед них два ордени Трудового Червоного Прапора, ордени всіх трьох ступенів «За заслуги», звання заслуженого металурга України) найдорожча — знак Почесного громадянина Кривого Рогу, якого удостоїли його земляки і який він надіває на всі урочисті події. А ще — захоплення в очах тих, хто (він щиро у це вірить!) завтра прийде у його професію і доведе, що він у ній — кращий.

 

Кривий Ріг.

Дніпропетровська область.

Фото автора.