— Чи готовий ти працювати, не покладаючи рук, для зміцнення спортивної бази училища? — таким запитанням зустрічав директор кожного, хто хотів би влаштуватися на вакантну посаду викладача фізвиховання в найстарішу медичну школу Хмельниччини.

Чоловік у директорському кріслі — В’ячеслав Трачук —чималу частину свого життя пропрацював на освітянській ниві. Лише згаданий заклад очолював 26 літ. Багатьом запам’ятався ще своєю небайдужістю до спорту й фізкультури. Директор добре розумів, що без систематичних тренувань, гарту молодь не зможе бути ні здоровою, ні життєздатною. А якщо молода людина ще й працівник охорони здоров’я, має не тільки лікувати, а й пропагувати здоровий спосіб життя, запалювати власним прикладом. Розмірковуючи про це, В’ячеслав Францович постійно намагався зробити все, що залежало від керівника, щоб і студенти, і викладачі отримали гідні умови для фізичного вдосконалення. Задумавши збудувати спорткомплекс, несхибно йшов до цієї мети. І на роботу брав лише однодумців.

Богдан Копильцев без тіні сумніву відповів Трачуку «так» і на три десятки літ заякорився на цьому робочому місці. Саме йому директор доручив займатися замовленням проектної документації, і Богдану довелося їхати до Москви, в Центральний інститут спортивних споруд СРСР, а затим — до Свердловської філії. Сьогодні не кожен бізнесмен наважиться щось будувати власними силами, без замовника, без генпідрядника. А колектив училища взявся споруджувати комплекс саме так. Методом народної будови до фінішу йшли цілих дев’ять років. Працювали у вихідні, часто розвантажували будматеріали навіть уночі. Не було у Трачука студентів, які не брали б участі в будівництві. Серед численних середніх спеціальних і вищих закладів Кам’янця медучилище — єдине зі справжнім спортивним комплексом, та ще й поруч із гуртожитком. Такого не має навіть національний університет.

Коли в 2006 році В’ячеслава Францовича не стало, Богдан Копильцев запропонував на вшанування пам’яті натхненника започаткувати спортивні змагання. Так народився турнір з баскетболу імені В’ячеслава Трачука. Йому вже три роки. Завжди у вересні, на день народження вчителя, у спорткомплексі медучилища збираються нинішні та колишні студенти, члени родини В’ячеслава Францовича, усі, хто його пам’ятає. Подякою наставнику за добрий слід на полі фізичної культури та спорту цьогоріч стало відкриття меморіальних дощок. Одна свідчить про те, що споруду зведено на честь випускників училища, котрі загинули на фронтах минулої війни, виконували інтернаціональний обов’язок в гарячих точках планети, закривали своїми грудьми інших. Такими їх виховало училище. Друга дошка увічнює автора ідеї, яка служитиме ще не одному поколінню подільських медиків. До слова, навіть криза не змогла перешкодити нинішньому турніру, в якому взяли участь студенти Кам’янця — зі згаданого закладу, з коледжу архітектури та дизайну, учні ДЮСШ №1, спортсмени з Чемеровецького медучилища, команда Хмельницького політехнічного коледжу. З року в рік росте не тільки когорта спортсменів, які міняють футболки на білі халати, а й меценатів, котрі підхопили задум В’ячеслава Трачука. Це його учні, випускники Кам’янець-Подільського медучилища різних років. Ігор Марчук, Віктор Польовий, Ігор Яворський, Дмитро Редько, Андрій Вовк... Усі вони стали успішними, відомими людьми, та за власним успіхом не забули про свого наставника. До речі, перемогу святкували кам’янецькі медики. А корпункт «Голосу України» в Кам’янці-Подільському нагородив призом кращого гравця Ларису Стадник із Хмельницького.