Виховати в собі дух воїна, козака і сармата

Ідеєю відродження національних бойових мистецтв Олександр Лиманський загорівся десять років тому. Східними єдиноборствами він займався ще зі школи і досить серйозно, виявляючи більше інтересу до вивчення потенціалу людського духу. А тут дізнався про існування козацьких поєдинків і, що називається, захворів бажанням відродити цей вид спорту на Луганщині. Міркував так: по суті своїй східні єдиноборства не прийнятні для слов’ян, в яких міцніша статура, ширша кістка і відсутність достатньої гнучкості. Освоювати потрібно ті єдиноборства, які близькі нашому корінню. Козацький поєдинок — це саме те, що потрібно.

Історія створення бойових мистецтв його захопила. З’ясовується, деякі прийоми дійшли до нас ще з сарматських часів. Сармати прийшли на місце скіфів і були більш вдалими воїнами. Пояснити це можна і тим, що, крім чоловіків, широко використовувалися дівочі підрозділи. За встановленими звичаями, дівчина не могла вийти заміж доти, доки не пройде військову підготовку.

Підготовка юних сарматок відбувалася не тільки для того, щоб посилити військо, а й з виховною метою. За логікою наших предків, тільки та мати, котра побувала у справжніх боях, могла дати дітям правильне виховання. Як свідчать історики, дівчата навіть мали право вибирати собі хлопців. Ці подробиці для Олександра Миколайовича важливі з тієї причини, що більш як 40% його вихованців — це представниці прекрасної статі. А найталановитіша із них — його сімнадцятилітня донька Женя. Незважаючи на юний вік, вона вже працює тренером і разом з батьком навчає всіх бажаючих. Наймолодшій з Лиманських усього чотири роки, але вона уже виявляє інтерес до занять. Через рік-два зможе відвідувати центр, а поки що стежить за успіхами старшої сестри і «насичується» інформацією.

— Коли чоловіки йшли у похід, жінки залишалися вдома і захищали від ворогів свої житла і посіви, — розповідав їй батько. — Оскільки всю бойову зброю чоловіки забирали із собою, жінкам у разі нападу доводилося використовувати те, що було під рукою, — рогачі, коромисло, качалки, ціпки, рогатки. Усі ці речі козаки у давнину теж використовували для бою, для самозахисту, бо ворог нападав навіть тоді, коли вони цього зовсім не чекали. Женя вже добре володіє цією «зброєю», згодом цього навчишся і ти.

Однак Олександр Миколайович може навчити не тільки цього. У центрі учать козацького кулачного бою, козацького шабельного рубання, поєдинку на козацьких шаблях, володіння списом, батогом, залізним ланцюгом. Постійно тут займається 40 осіб різного віку: і ті, кому всього шість років, і люди, яким уже багато більше 20. Програма для малят, зрозуміло, більш щадна. Шестирічний Назар, приміром, уже вміє блокувати і завдавати ударів. Діє швидко і зізнається, що на заняттях почувається справжнім козаком.

— Усе залежить від бійця, — вважає Женя Лиманська. — Дехто приходить підготовленим, скажімо, займалися рукопашним боєм чи східним єдиноборством. Але приходять і такі, хто спортом узагалі не займався і навіть не має уявлення про те, що таке бойові мистецтва. У навчанні дуже важливо бажання. Якщо воно є, то за три місяці вже можна освоїти ази для самозахисту і навіть стати підготовленим спортсменом. Але якщо бажання немає — і через рік результатів не буде. Що стосується дівчат... Знаєте, не всі, хто вперше відвідує спортзал, потім залишаються. Деяким не подобається, що доводиться багато працювати, напружуватися, рухатися. Так, тренування — це велика праця, і не кожний до неї готовий. Взагалі в Луганській області, та й в Україні в цілому, дуже мало людей, котрі займаються українськими національними видами боротьби. Популярніші східні єдиноборства. Але я гадаю, інтерес до всього національного зараз підвищився, і молодь активно шукає способи дізнатися про козацьке бойове мистецтво якомога більше.

— Тим більше, — доповнює Олександр Миколайович, — що до нашого часу дійшли деякі традиції і обряди далеких предків, що їх ми поступово вивчаємо і запроваджуємо. Приміром, дуже красиві ритуали, пов’язані з вогнем і водою. Деякі мої найбільш талановиті вихованці можуть спокійно проводити долонею по вогню, не відчуваючи болю і не маючи опіків. Не боятися води і вогню — це перше, чого ми вчимо у поводженні з природою. Мене завжди цікавило, як формувався і формується дух нашого народу. Згадайте, нас довго переконували і гнітили тим, що ми найслабша нація. Але українці — духовно сильні люди, відкриті, щедрі. Помічено, що навіть наша мова не підходить під стандарти, скажімо, німецької чи англійської культури. Ми інші. Я думаю, щоб вийти з економічного глухого кута, нам насамперед треба вийти зі ступору духовності.

Козацький поєдинок, як вид національного бойового мистецтва, створювався не один рік. У ньому щось відреставровано зі старих традицій, інші елементи боротьби з’являлися логічним шляхом. Власне, багато чого доводилося відновлювати. Якби навіть і існували спеціальні хранителі знань, вони все одно б не змогли цілковито зафіксувати всі важливі, головні елементи боротьби і передати їх нащадкам. Звичайно ж, певна інформаційна база до нашого часу дійшла, і слава Богу. Бо на цій основі сьогодні і розроблено методику правил і прийомів козацького поєдинку.

— Специфіка нашого народу така, що він шукає свій національний дух, — каже Олександр Миколайович. — Я бачу, що мої вихованці прагнуть не тільки бути фізично сильними й у разі потреби постояти за себе. Їх приваблює можливість відкрити, виховати у собі дух воїна, козака, сармата. Я гадаю, що козацьке бойове мистецтво виконує своє завдання.

 

Луганськ.