Чому дедалі важче стає наповнювати Пенсійний фонд?

Чому ж у житті все інакше? Чому навіть намагання хоч трохи підвищити платежі до ПФ викликають громадське обурення? Невже суспільство, котре завжди привчали відкладати копійку на чорний день, не хоче заробити собі ж на пенсію?

Хоче. Але не має жодних гарантій, що старання таки обернуться заслуженою пенсією. Зате прикладів того, як держава цинічно насміялась над важкою працею старшого покоління пенсіонерів, сотні тисяч. Для Хмельниччини, колись аграрної області, мінімальна пенсія не виняток, а гірке правило. Із 437 тисяч пенсіонерів дев’яносто відсотків отримують пенсію за загальним пенсійним законом. З них лише пенсіонери-початківці кількох останніх років заробили право на дещо вищі доходи. Левова ж частка колишніх колгоспників, робітників, службовців доробилась лише до мінімальної пенсії у 544 гривні.

Що з того, коли статистика твердить: за останні десять років прожитковий мінімум зріс усемеро, а мінімальна пенсія — учотирнадцятеро? Таких шалених темпів росту добробуту пенсіонерів не можуть дозволити собі навіть найуспішніші країни. Але на тлі масштабних інфляційних процесів і постійного зростання цін середні пенсії українців виглядають просто жалюгідно.

Та навіть це можна було б стерпіти, якби на загальному тлі надто сильно не вирізнялась платня пенсійної еліти. Під час «круглого столу», який відбувся в обласному управлінні ПФ, підприємці та громадські активісти намагалися з’ясувати, хто ж із щасливчиків отримує в краї найбільшу пенсію, а головне — яку. Але конкретної відповіді так і не почули. Та й як назвати пенсіонерам, котрим гарантована пенсія лише у кілька сотень гривень, цифру у кілька десятків тисяч?

Заради об’єктивності варто зауважити, що елітні пенсії, тобто призначені не на загальних підставах, а за окремими законами, виплачуються не з казни ПФ, а з бюджетних коштів. Та хіба міняє це суть, коли йдеться про соціальну справедливість? Зрештою, чиєю працею наповнюється державний бюджет?

Ще кілька років тому кількість юридичних та фізичних осіб-платників до ПФ в області була майже одноковою. Але останнім часом дедалі помітнішим стає перекіс у бік останніх. Понад вісімдесят відсотків платників до фонду — саме фізичні особи. Переважна їх більшість обрала для себе спрощену систему оподаткування, а це означає, що ПФ отримує від них у буквальному розумінні слова копійки. Для порівняння — кілька цифр.

Середня щомісячна сплата юридичної особи до ПФ в області становить 524 гривні, підприємця, який працює на єдиному податку, — менш як півсотні, а відрахування від фіксованого податку — 7,7 гривні. От і виходить, що один учитель (лікар, юрист, держслужбовець) «годує» одного пенсіонера. І цю ж суму збирають 120, скажімо, продавців чи власників кіосків на ринку. Коментарі, як мовиться, зайві.

Якщо місячні відрахування від однієї юридичної особи становлять 524 гривні і наближаються до мінімальної пенсії одного пенсіонера, то для місячної пенсії елітного пенсіонера внески повинні сплатити близько тридцяти чоловік.

Не дивно, що наповнювати обласний ПФ украй важко. Хмельницькі пенсіонери і без того завжди були дотаційними. Із річних майже чотирьох мільярдів гривень, котрі потрібні для виплати пенсій, самостійно область збирає лише половину. Тому і зрозуміла зацікавленість ПФ у тому, щоб використати кожне найменше джерельце для наповнення свого бюджету.

А підприємці твердо стоять на своєму: жодних поступок, жодних зрушень, навіть на кілька гривень, у бік збільшення податків. І їх аргументи не менш переконливі, ніж у протилежної сторони. Бо кожен сам створював собі робоче місце, тепер сам заробляє для себе і годує свою родину і навіть у кризових умовах пропонує роботу іншим. І це практично без жодної державної підтримки. Тож тепер і свої обов’язки перед державою ці люди намагаються звести до мінімуму. Та й обіцянкам, що колись держава віддячить пенсіями за їхні теперішні старання, не вірять. Як і тому, що із сплаченими податками отримають соціальний захист. Та й кого і від чого врешті-решт захищають оті півтисячі гривень нинішньої мінімальної пенсії? І чи можна знайти сильніший антиаргумент, ніж яких-небудь півсотні гривень доплати за сорокарічний стаж роботи?

Скільки заробиш сьогодні — таку пенсію матимеш завтра. Саме в цьому намагається переконати нинішня пенсійна система. Але ж усім своїм існуванням наче перекреслює це твердження. Що може заощадити кожен із працюючих, коли ПФ ледве вдається долати дефіцит виплат? Ще три роки тому в області один працюючий утримував одного пенсіонера. Тепер на 385 тисяч працюючих осіб припадає 415 тисяч пенсіонерів. Причому в цю статистику ще не встигли увійти масові скорочення в будівельній галузі та цьогорічні закриття промислових підприємств. А це значить, що цілком реальна ситуація, коли кожному працівнику треба буде зібрати кошти для двох теперішніх пенсіонерів. Про які ж власні заощадження може йтися?

Завтра хтось так само заплатить за тебе? Економіка зміцніє і доходи стануть вищими? Пенсіонери отримуватимуть достойну плату? Можливо, колись саме так і буде. Але хто доживе до того часу? І чи багато оптимістів повірять у таку перспективу тепер? Напевно, єдине, чим може звабити нинішній закон про загальне пенсійне страхування, це зафіксовані роки трудового стажу. Але і така перспектива не для всіх. Сьогодні в області налічується лише 12 відсотків підприємців, старших 55 років. Це ті, хто хоча б теоретично міг заробити необхідний для пенсії мінімальний стаж. Із сорокарічними — вже проблеми, бо їм довелося втрачати роботу в найважчі часи зламів і змін, а нині вони вже не можуть конкурувати із молодшим поколінням. А що говорити про тих, кому від двадцяти до сорока, а це більше половини підприємців-приватників. За них ніхто не сплачував жодних внесків у роки навчання. У переважної більшості навіть трудових книжок немає. Зарплата у конвертах, нелегальна робота на власника — от і все їхнє багатство. А спробуй відмовитись від цього — не те що завтрашні гарантії, хліб насущний утратиш.

В ПФ не приховують: нинішня пенсійна система побудована на принципі солідарності поколінь, тобто всі застраховані працюючі особи сплачують страхові внески до ПФ, забезпечуючи цим виплату пенсій нинішнім пенсіонерам та набуваючи права на власну майбутню пенсію. Тому така важлива рівність усіх при сплаті внесків. Все це так. Але право на пенсію — це ще не гарантія самої пенсії. Так само, як і рівність при сплаті внесків — це не тотожність при її нарахуванні. Інакше б масова мінімальна і максимальна пенсії не були 544 і майже 16 000 гривень.

На знімку: під час «круглого столу» у головному управлінні ПФ Хмельницької області підприємці погодились на рівні умови сплати пенсійних внесків, але при рівних умовах нарахування пенсій для всіх.