У нашій родині є приклад, коли гуртом рідня виховувала дворічного Віктора — сироту. Його мати померла, а батька вбили фашисти. Він виріс освіченою людиною, гарним сім’янином і тепер уже має трьох онуків.
Але коли народився Віктор, була війна. Сироти ж у мирний час, та ще й за живих батьків, на мою думку, — це щось неприродне. Адже кожна дитина, хоч би скільки років їй було, як рослина сонця, потребує батьківського тепла, турботи і порад. Багато дітей знаходять все це у чужих людей. Як повідомили в службі у справах дітей Рівненського міськвиконкому, торік у Рівному всиновлено двадцять п’ять дітей, а з початку нинішнього — п’ятнадцять. Але ще майже двадцять дітей потребують усиновлення, найменшому з них — п’ять років.
У місті розвиваються й інші форми сімейного виховання дітей-сиріт: створено два дитячі будинки сімейного типу, в яких виховується дев’ятнадцять дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Дев’ять дітей-сиріт живуть і виховуються у прийомних сім’ях, 174 — мають опікунів та піклувальників.
До речі, держава ухвалила низку законів для підтримки родин, які мають намір взяти під опіку чужу дитину. Зокрема, від 1 січня цього року вони отримують таку саму матеріальну виплату, як і сім’я при народженні власної дитини — понад 12 тисяч гривень, а також мають право на 56-денну відпустку. Опікуни та прийомні батьки мають право на отримання державної соціальної допомоги у розмірі, не меншому, ніж два прожиткові мінімуми на кожну дитину, а прийомні батьки та батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу отримують також щомісяця відповідне грошове забезпечення.
