Бо вона дає не лише дешеве та екологічно чисте паливо, а й робочі місця
Про здобутки колективу ТОВ «Агро-Континент» Гуляйпільського району вже розповідалося на сторінках «Голосу України». Це товариство славиться не лише високою культурою землеробства та розвиненим тваринництвом, а й тим, що створює сприятливе середовище для роботи і проживання своїх трудівників та закріплення кадрів у сільській місцевості. Завдяки ефективному господарюванню і гідній матеріальній винагороді працівників базового сільгосппідприємства Верхньо-Терсянська сільська рада є найприбутковішою територією в районі. Тут склався позитивний демографічний баланс і свій особливий мікроклімат громадського співжиття, а села, що сяють чистотою вулиць та дворів і буяють квітами, з іншими ніколи не переплутаєш.
Саме ж господарське товариство не шкодує зусиль на соціальний розвиток, будує шляхи, газопроводи та водопровідні мережі, забезпечує регулярне транспортне сполучення між населеними пунктами, навчає своїм коштом майбутніх фахівців, котрі прийдуть на зміну нинішнім хліборобам і тваринникам, освітянам і медикам. І не тільки їм. Сьогодні у вишах здобувають освіту 18 юнаків і дівчат, а молоді спеціалісти вже почали працювати, в тому числі й журналістка Ольга Давиденко, редактор багатотиражної газети «Терсянський вісник».
Але життя не стоїть на місці, і в колективі зробили ще один крок — перші в Запорізькій області освоїли виробництво паливних брикетів із соломи. Цей проект обіцяє бути успішним не лише в економічному плані, а й у соціальному, бо забезпечив постійними робочими місцями 20 жителів депресивної території — Долинської сільради.
Усьому голова — берегиня роду
Успішним менеджером директор ТОВ «Агро-Континент» Володимир Щербина став давно, відтоді, як навчився тонкощів роботи з людьми та прораховувати віддачу кожної копійки, вкладеної у виробництво. Але в нього завжди на першому плані соціальні питання, котрі, здавалося б, не мають жодного стосунку до щоденних турбот керівника сільгосппідприємства. Насправді, вважає Володимир Борисович, усе залежить від того, як людина відпочила, що їла і що пила, з якими думками стала до роботи. Заради цього в «Агро-Континенті» прагнуть створити для своїх працівників максимально комфортні умови на виробництві і в побуті, активно розбудовують соціальну інфраструктуру.
Та життя не підвладне аксіомам, і з’ясувалося, що утримати людей на селі тільки тим, що вулиці будуть заасфальтовані, а до їхніх осель підведуть воду і природний газ, не можна. Потрібні школа й дитсадок, а головне — робота для жінок, котрі мають сповна зреалізуватися як берегині роду. Саме така доля спіткала Гірке, де наче все зробили, щоб жилося добре, а село тане на очах, і вже залишилося тридцять дворів...
Тому й доводиться відроджувати тваринницькі ферми, хоча за нинішніх закупівельних цін на молоко і м’ясо від них більше «головного болю» для керівників, ніж користі. А після того, як у сусідній Долинці збанкрутувало господарство і його жителі попросилися в «Агро-Континент», постала й проблема відродження цього великого села. З механізаторами було простіше, бо для них робота завжди знайдеться, влаштували й частину жінок на ферми, а що робити з рештою? Спробували запустити майстерню, де шили кожухи й дублянки, — не вийшло. Таких товарів на наших «барахолках» хоч греблю гати, а до якості закордонних швейних фабрик селяни не дотягували. Ось і почали думати, що робити далі.
Золото під ногами
Ще минулого року за ініціативою депутата обласної ради Ігоря Бірюкова в господарському товаристві почали відпрацьовувати проект виробництва паливних брикетів з пожнивних відходів. Бо природний газ, яким так втішалися жителі Верхньо-Терсянської сільради, почав перетворюватися для них на надто дороге паливо. І після того, як доцільність газифікації Долинки відпала сама по собі, це село, а також господарські об’єкти вирішили опалювати паливними брикетами із соломи. За теплотворністю вони не поступаються кращим сортам кам’яного вугілля, зате дешевші і, що дуже важливо, згорають практично повністю. Залишок попелу становить лише 10 кілограмів на тонну брикетів, але ж він — цінне мінеральне добриво, яке можна посипати і в саду, і на городі, і в полі.
— Агрономи ще й досі сперечаються, що краще — спалювати солому на полі чи приорювати, — каже Володимир Щербина. — З одного боку, це — варварство, бо дим забруднює атмосферне повітря, а у верхньому шарі ґрунту гинуть корисні мікроорганізми. З другого — полум’я нищить насіння бур’янів, збудників хвороб та різних шкідників. Однак фахівці беруть до уваги ще один чинник. В умовах посушливого степового клімату солома за зиму не перегниває і не розм’якшується, збивається в купи за весняної культивації та сівби. За це її й не люблять...
А тут одним пострілом двох зайців убили: і поля чисті, і солома перетворилася на цінну сировину для виробництва палива. Та коли хтось думає, що воно дармове, то глибоко помиляється. Бо довелося відновлювати втрачену за останні два десятиріччя технологію заготівлі, розшукуючи по всіх закутках преси і тракторні причепи для транспортування січки, а також ставити на деякі комбайни подрібнювачі. Ще складніше було відшукати обладнання для виготовлення брикетів, але, виявляється, його випускають уроздріб на різних харківських підприємствах. В одному місці — преси, в іншому — змішувачі, ще десь — трубопроводи... Можна було б придбати польське обладнання, та воно дороге. Тож і вирішили підтримати вітчизняних товаровиробників і звести все до спільного знаменника самим. Мороки вийшло багато, але і з таким завданням успішно впоралися головний інженер Анатолій Качан, головний енергетик Олександр Синенко, інженер-будівельник Ігор Сахно, начальник дільниці Сергій Кирильченко та місцеві умільці. І тепер «шахта» видає щодня на-гора 20 тонн високоякісного палива, яке одразу відправляється споживачам.
Не боятися «головного болю»
За брикетами стоять у черзі люди здалеку, а свої лише придивляються. Але в селян ще є час, щоб оцінити переваги нового палива. Тим паче що перше слово про нього мають сказати фронтовики, яким на честь 66-ї річниці визволення Гуляйпільщини від німецько-фашистських загарбників засновники товариства вирішили зробити подарунок. Коли ж говорити про реалізаційні ціни, то для місцевого населення тонна брикетів продається за 600—650 гривень, на експорт — за 50—60 євро. І беруть їх за кордоном аж гай шумить!
Якщо вважати солому дармовою сировиною (що можуть дозволити собі лише господарі), то собівартість тонни готової продукції нині становить 450 гривень. Тобто виробництво рентабельне й обіцяє бути прибутковим, бо в «Агро-Континенті» створили запас до наступних жнив і планують продати не менш як 3600 тонн популярного палива. Та, як було сказано вище, щойно реалізований проект має неабияке значення для життєдіяльності громади. Адже 20 постійних робочих місць у сільській глибинці просто так з неба не падають. І якщо піти цим шляхом, можливо, вдасться швидше підійти до розв’язання енергетичної проблеми в Україні та подолати безробіття в сільській місцевості.
— Не кожен візьметься за таку справу, — сумнівається Володимир Щербина. — Бо обладнання для виготовлення солом’яних брикетів коштує недешево, і викроїти кошти, коли бракує сучасних тракторів і комбайнів, навіть ми не змогли б. У цьому виявив наполегливість як депутат Ігор Бірюков. Саме він організував запорізьких підприємців, котрі й передали нам обладнання на умовах фінансового лізингу. І, по-друге, сама заготівля соломи не кожному під силу, бо є дуже трудомістким процесом. У гарячу пору нам доводилося щодня відправляти на поле 35 працівників, і так тривало аж два місяці. По суті, такий само «головний біль» для керівників господарств, як і організація та забезпечення зимівлі худоби. Але коли боятимемося брати на себе відповідальність і додаткові турботи та сподіватимемося тільки на державу, село вимре. А цього допустити не можна.
 
Запорізька область.
На знімках: головний інженер Анатолій Качан (ліворуч) та начальник дільниці Сергій Кирильченко перевіряють якість солом’яних брикетів; оператор лінії з виготовлення палива Олександр Марусиченко.
Фото автора.