«На нашому боці — закон!» — так вважають львів’яни, мешканці приватизованих гуртожитків, які не залишились просто неба

Шість років віддала боротьбі за «місце під сонцем» Ганна Городиська — голова ініціативної групи мешканців гуртожитку, з того часу, як вони дізналися, що будинок продали фізичній особі, підприємцю з Дніпропетровська. І всі ці роки за подіями уважно стежили мешканці інших гуртожитків, які опинилися в схожій біді. І взагалі, на сторожі була вся львівська громада, котра на цьому прикладі отримала ще один урок солідарності: якщо хочеш домогтися свого, необхідно виступати єдиним кулаком.

Варто зазначити, ситуація з гуртожитками у Львові є справді винятково гострою. Якщо на сході України підприємства після складних дев’яностих років у більшості своїй запрацювали, і відомчі гуртожитки залишилися на їхньому балансі, то тут заводи завмерли і поволі поступалися бажанню на місці виробничих корпусів зводити і розкручувати елітні житлові помешкання та готелі.

Не торкатимуся варіанта «єдино можливого», до якого тоді схиляли робітників. Тема матеріалу в цьому разі інша: коли підприємства розвалювалися, банкротували і перепродувалися, гуртожитки переходили в руки нових власників, які не бажали опікуватися мешканцями малосімейок і маленьких кімнат, а хотіли якомога швидше «переорієнтувати» і ці приміщення.

Ганна Городиська та її товаришки мало ноги в кров не позбивали, крокуючи від одного до іншого владного кабінету і намагаючись привернути до своєї біди увагу громадськості. І їм це все-таки вдалося. Міські чиновники навіть йшли назустріч: коли треба було зробити опалення (котельня стоїть на території мехсклозаводу, від якого сьогодні залишилося лише місце під забудову). Допомагали і зі світлом, яке відключали, і з комунальними боргами... Навіть судді та прокурори, звичайно, в рамках закону, як могли, їм допомагали.

— Я рознесла у всі львівські газети подяки, в інтернет-видання зверталась, — каже Ганна Франківна, — та, на жаль, ніхто не хоче з якимось мінімальним позитивом говорити про суддів та прокуратуру. Хоча для України це, можливо, прецедент — чи не перший судовий акт, яким відновлено порушені житлові права простих робітників...

Не знаю, яким вже чином, а райвиконком Шевченківського району, а слідом і БТІ, на початку 2000-х видали свідоцтво на цегляне приміщення, яке насправді було двома гуртожитками під одним номером: старим приміщенням — для самотніх мешканців, і відносно новою добудовою — для сімей. Однак господарський суд Львівської області виніс рішення, яким визнав недійсними договори купівлі-продажу та свідоцтва про право власності на будівлі по вулиці Шевченка, 66, у Львові. Отже, подальше відчуження гуртожитків неможливе і їх буде повернуто назад у власність Львівського мехсклозаводу, на балансі якого й перебували раніше. До того ж це рішення вже не можна оскаржити.

На сьогодні Львівський мехсклозавод перебуває у процедурі банкрутства, на стадії судової санації. У цьому разі, згідно із українським законодавством, будівлі може бути передано в комунальну власність міста. Тобто мешканцям потрібно буде пройти ще один суд: Фонд державного майна у Львівській області подає позов, котрий полягатиме у тому, щоб гуртожитки забрати у Львівського мехсклозаводу, і вони тоді переходять у комунальну власність Львівської міської ради. Та це вже, як вважає ініціативна група, судячи із загальних настроїв у Львові, — лише чисто механічне питання. Головну перемогу отримано!

Варто зазначити, що серйозною підтримкою усім, хто обстоював права мешканців, став закон, що набрав чинності з 1 січня цього року і наклав мораторій на відселення людей з гуртожитків та їх відчуження. І тепер, за великим рахунком, на порядок денний вже вийшла боротьба за закріплення права власності на кімнати кожною сім’єю. Лишень тоді, як стверджує Городиська, ініціативний комітет виконає свої обов’язки і зможе саморозпуститися.

Заступник начальника управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді, начальник відділу забезпечення участі в судах Львівської облпрокуратури Наталя Сенишин каже: «Конституцією задекларовано право кожної людини на житло. Основний Закон гарантує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Однак життя значно «багатогранніше». Тому, за наявності підстав, прокуратура і надалі стоятиме на захисті житлових прав громадян, які мешкають у гуртожитках, принципово реагуючи на порушення закону. На мою думку, порушення житлових прав мешканців гуртожитків не були б такими серйозними, якби на заваді не стала недосконалість чинного законодавства, яка і дає можливість приймати сумнівні рішення щодо включення приміщень гуртожитків у статутні фонди суб’єктів господарювання, відчуження такого майна тощо».

Упродовж останніх двох років прокуратура Львівщини провела перевірки стану дотримання вимог законодавства у разі переходу права власності на приміщення гуртожитків, включення їх у статутні фонди товариств, виселення мешканців та з інших питань. Як результат, господарським судом міста Києва задоволено позов прокуратури області та «визнано незаконними накази Міністерства промислової політики України і ВАТ «Пасавтопром» в частині затвердження акту інвентаризації, оцінки майна цілісного майнового комплексу та статуту ВАТ «Львівський автобусний завод» щодо включення гуртожитку у статутний фонд товариства». Зазначене рішення було розглянуто судом апеляційної інстанції та залишено без змін.

Прокурором міста Червонограда подано до господарського суду позовну заяву про вилучення зі статутного фонду ВАТ «Зміна» приміщень гуртожитку по вулиці Львівській, 19. Розгляд справи триває. Крім цього, з метою захисту інтересів мешканців гуртожитків, ініційовано вступ у розгляд шести справ цієї категорії.

За участі прокуратури області також розглянуто та задоволено Галицьким районним судом міста Львова адміністративний позов мешканців ще одного гуртожитку. Це рішення перевірено судом апеляційної інстанції та залишено без змін. На цей час справа перебуває в суді касаційної інстанції. Ініційовано і питання визнання права власності на приміщення гуртожитку по вулиці Зеленій, 204, у Львові за державою.

Тобто караван іде, щоправда, дуже повільно. Наразі ще остаточними рішеннями, на жаль, похвалитися не можна. Все на стадії судових спорів. Це і апеляції, і касації, і рішення перших судових інстанцій... З цього приводу у Львові навіть відбувся «круглий стіл» за участі громадськості «Гуртожитки: вихід є?!» Начальник відділу розвитку житлової сфери Львівської облдержадміністрації, голова обласної комісії з питань вирішення проблем мешканців гуртожитків Володимир Машевський підсумував дискусію так: «Є сім гуртожитків, по яких суди визначилися, що їх приватизація була незаконною, і де Фонд державного майна також переконаний, що гуртожитки мають стати державною власністю. Я думаю, це серйозний прецедент. Він базується на позиції усіх державних органів, які мають до цього відношення. І впевнений, що таке рішення було б прийняте, якщо мешканці й інших гуртожитків вдалися б до відстоювання своїх прав. Проте оскільки судові процеси є затяжними, і не всі мешканці гуртожитків готові до цього, ми звернулися до Кабінету Міністрів України з проханням ініціювати на рівні органів управління державним майном таку процедуру щодо всіх гуртожитків, і вказати, в якій саме формі можна повернути їх у державну власність (особливо враховуючи мізерну їх балансову вартість при приватизації державних підприємств)».

Складно повірити, але наразі в Україні надалі діє Примірне положення про гуртожитки, затверджене ще Радою Міністрів УРСР у 1986 році. Оскільки більшість передбачених ним норм уже не актуальна, а в тих чи інших ситуаціях, що стосуються набуття певних житлових прав, суди та правоохоронні органи змушені користуватися цим нормативним актом, варто вже повести мову про його скасування, принаймні на підставі набуття чинності з 1 січня цього року Закону «Про забезпечення і реалізацію житлових прав мешканців гуртожитків». Україні справді потрібні нові відповідні акти щодо даного типу житла. Як і потрібно затвердити нарешті правила державницької поведінки у справі гуртожитків міністерств та відомств, які, власне, і є органами управління державним майном. Однак до цього часу вони не мають із балансоутримувачами гуртожитків договорів на утримання житла, не володіють інформацією про стан будинків, не вживають заходів щодо відповідальності, яку несуть ці балансоутримувачі. І практично не захищають права мешканців на отримання у власність житла в гуртожитках державної власності.

...На жаль, 2009 рік не увійшов в історію врегулювання житлово-майнових відносин як серйозна спроба держави фінансово підтримати законодавчі ініціативи, що стосуються захисту і розв’язання житлових проблем мешканців гуртожитків: державна програма передачі гуртожитків в комунальну власність не затверджена, бюджетних субвенцій місцевим радам не надано.

І виходить, що вже не одне покоління, віддавши своєму «рідному» заводові чимало років, все ще живе в гуртожитках на пташиних правах. Тут народжуються їхні діти і навіть внуки. Як оті, що обступили Ганну Городиську біля гуртожитку мехсклозаводу. До речі, Ганна Франківна віддала підприємству на двох з чоловіком 60 років. Її сусідки на поверсі одна — 40, друга — 33.

Тому, коли один із дітлахів підійшов до мене і попросив: «Тьотю, сфотографуйте нас біля нашого рідного будинку», я одразу погодилась. Тим паче, що за всіма людськими законами будинок вже давно їхній. Хоча як рідний все ще до них не ставиться.