Наприкінці 1984 року в Кіровограді загорівся обласний драматичний театр. Вогонь, який «узяв старт» на сцені, оперативно зупинили пожежники під керівництвом тодішнього начальника міської пожежної охорони Миколи Єрмакова. Відтоді це прізвище зазвучало для кіровоградців по-новому. Про нього почали казати: «...Єрмаков, який урятував театр» — дорогоцінну культурно-історичну спадщину, залишену городянам земляками-корифеями.

 

У 1956 році Микола Єрмаков з відзнакою закінчив Удянську сільську середню школу, що на Харківщині. Перед ним відчинялися двері будь-якого вузу — в ті роки до вишів приймали дітей за здібностями, а не за великими гаманцями їхніх батьків. Але на момент випуску хлопець ще не визначився з вибором професії. Спочатку вирішив вступати до Севастопольського вищого військово-морського інженерно-технічного училища підводного плавання. Та що могло вабити в морських глибинах хлопця, який до того часу й моря не бачив? Саме це запитання не давало йому спокою, аж поки не забрав документи та не відвіз їх до Харківського пожежного училища. Там уже навчався старший брат...

Як з’ясувалося, доля не помилилася. Після закінчення училища Миколу Єрмакова направили служити до Кривого Рогу — інспектором. Пізніше призначили заступником начальника районної пожежної частини. У 23 роки «посів крісло» начальника СДПЧ. Створював пожежну частину Інгулецького району Кривого Рогу. В Павлограді, куди його перевели у 1966 році, працював заступником начальника загону з охорони підприємства оборонної промисловості. Заочно закінчив факультет протипожежної техніки та безпеки Вищої школи МВС СРСР. У відомій своїми великими підприємствами Дніпропетровській області довелося організовувати боротьбу з пожежами на «Дніпромеблях», Нижньодніпровському трубопрокатному і Криворізькому коксохімічному заводах, у лісових масивах Павлоградського, Царичанського, Новомосковського районів. Завдяки вмілому керуванню Миколи Єрмакова гасилися вони з найменшими втратами та за короткий час. А найбільшим випробуванням професійності й майстерності, міцності нервів і витримки стала ліквідація пожежі на газовому родовищі поблизу селища Заплавного Магдалинівського району Дніпропетровської області наприкінці 1979 року. Ні до, ні після нічого подібного за масштабами в житті пожежника Миколи Єрмакова не було. Про вісім діб неперервного поєдинку бійців пожежних розрахунків Придніпров’я з вогнем, що охопив бурову вежу, розповіла в матеріалі «Іду на вогонь», у номері за

4 січня 1980 року «Комсомольська правда». Земля горіла навкруги газового фонтана, від ревища якого в пожежників лопалися вушні перетинки. У боротьбу зі стихією вступили понад три сотні пожежників, а ще — лікарі, міліціонери... До честі Миколи Єрмакова, який керував гасінням пожежі, не загинула жодна людина. Були миті, коли, здавалося, цьому пеклу не буде кінця... За цю битву Микола Іванович отримав медаль «За відвагу на пожежі» (для вогнеборців — це найвища нагорода) і... тимчасову втрату слуху.

У 1982 році Миколу Єрмакова направляють у Кіровоград. Після розвинутої системи пожежної охорони Дніпропетровщини кіровоградська здавалася анахронізмом. Останнє місце вона посідала за всіма показниками. Треба було починати розбудову в усіх напрямах: оновлювати і поповнювати парк машин, будувати нові депо й житло для працівників. І Микола Єрмаков знову завзято і відповідально взявся до роботи. Крім своєї теоретичної підготовки, відповідальності, працелюбства, наполегливості приніс сюди новітні форми та методи протипожежної профілактики й гасіння пожеж, передовий досвід....

— Колись, — посміхається Микола Іванович, я провів своєрідне дослідження, яке підтвердило мої ж власні спостереження: серед пожежників найменше розлучень. І ще одна риса, притаманна пожежнику, — гуманність. Він ніколи не залишить людину в біді: врятує, обігріє, поділиться останнім.

Через вісім років упертих і напружених буднів пожежна охорона Кіровоградщини, очолювана Миколою Єрмаковим, посіла перше місце серед інших областей. За ці роки в області зведено 16 будівель, 11 пожежних депо, 16 радіовеж, налагоджений радіозв’язок. Чимало працівників отримали квартири. А особливим досягненням, приуроченим до виходу Миколи Єрмакова на пенсію, вважає він те, що всі, хто потребував житла, отримали хоч якийсь, але свій куточок.

На подвір’ї Головного управління МНС в області — стрункі берізки, пухнасті ялинки, яскраві троянди — все зроблено за задумом Миколи Єрмакова. Вражає своїм естетичним виглядом і сама будівля. За її спорудження Єрмаков мав чимало клопотів та неприємностей. На нього писали анонімки у правоохоронні органи, в комітет народного контролю СРСР, звинувачували у незаконному будівництві. Власне, десь воно так і було, бо використовувалися кошти, призначені не на будівництво, а на капітальний ремонт. Але начальнику відділу пожежної охорони вдалося довести, що ця споруда має бути окрасою міста. Треба сказати, тодішня місцева влада, помічаючи правильність дій Єрмакова і його безкорисливість, усіляко підтримувала його в починаннях і задумах. Завдяки цьому були втілені в життя чимало проектів.

Щодо пожежі у драматичному театрі ім. М. Кропивницького. Незадовго до неї саме там пройшли планові тренування. Відпрацьовувалася схема гасіння на випадок, якщо пожежа спалахне... на сцені. Під час справжньої пожежі бійці повторили «пройдений матеріал» на відмінно, що й врятувало театр. Шестеро вогнеборців були нагороджені медалями «За відвагу», а сам Єрмаков отримав... «неповну службову відповідність». А «реабілітувався» уже пізніше, коли компетентні фахівці оцінили його роботу й роботу підлеглих на відмінно.

Коли сталася аварія на Чорнобильській атомній станції, Микола Іванович не міг собі дозволити залишатися осторонь, направляючи туди своїх працівників. Для керівництва зведеним загоном вогнеборців Єрмаков прибув туди взимку 1987 року і пропрацював ледь не під самим реактором більше місяця. На третій день перебування вже довелося виконувати свої прямі обов’язки — рятувати від пожежі приміщення міськвідділу міліції. А незабаром вогонь виник на третьому реакторі ЧАЕС. Через чиюсь необережність загорілася підлога, вкрита легкозаймистим хімічним матеріалом. Чим це загрожувало, можна тільки здогадуватися. На щастя, пожежники швидко впоралися зі своїм завданням. А пожежа та ще довго залишалася таємницею. Головний інженер попросив Миколу Єрмакова не давати інформацію «нагору», бо на те були свої причини, тож інцидент не набув розголосу.

На початку 1990-х фінансова скрута охопила всі галузі народного господарства. Відбувався територіальний, економічний і моральний розпад. У своєму інтерв’ю кореспонденту газети «Без таємниць» (червень 1992 року) Микола Єрмаков сказав: «Економічні проблеми нас торкнулися. І помітно. Значно погіршилося забезпечення підрозділів технікою, спецодягом, обмундируванням тощо. Не вистачає нам багато чого... Загальний моральний розпад не торкнувся сутності нашої служби, не вплинув на, так би мовити, показники. Чому? Бо ті моральні цінності, і, перш за все, гуманність, яка вкорінюється в нашого працівника з самого початку його діяльності, не можуть девальвуватися...»

Микола Єрмаков пам’ятає всіх своїх колег, з якими довелося працювати і на Дніпропетровщині, і в нашій області, особливо тих, хто загинув на бойовому посту. На жаль, на війні з вогнем інколи без жертв не обходиться. Полковник завжди казав своїм підлеглим, що принести себе в жертву — не самоціль. Ризик повинен бути розумним, обміркованим...

До речі. Онук Миколи Івановича — лейтенант служби цивільного захисту Роман Бердников пішов дідусевими слідами. Хлопець на «відмінно» закінчив Черкаську академію пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля та магістратуру, є провідним спеціалістом управління матеріально-технічного забезпечення ГУ МНС в області, збирається вступити до ад’юнктури Харківської академії.

Сьогодні на грудях ветерана — десять державних та відомчих нагород. Він — заслужений працівник Міністерства внутрішніх справ, а така нагорода є не в кожного генерала. Нині Микола Іванович любить працювати в саду й на пасіці. А в його квартирі росте лимонне деревце казкової краси. Тонкі гілочки згинаються під важкістю плодів, а поряд — квіти, від яких по всій кімнаті розноситься чудовий аромат...

22 вересня 2009 року Миколі Івановичу Єрмакову, полковникові внутрішньої служби у відставці, ветерану пожежної служби, учасникові ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, виповнилося 70.

Редакція «Голосу України» приєднується до вітань рідних і близьких ювіляра, колективу головного управління і його начальника, генерал-майора служби цивільного захисту Віктора Федорчака. Міцного здоров’я ювілярові, бадьорості духу, негаснучої енергії, родинного тепла, щастя, благополуччя та довгих років життя!

 

На знімку: Микола Єрмаков — завжди очікуваний гість у головному управлінні МНС України в Кіровоградській області, до його порад завжди прислухаються, з ним радяться. Тут працюють його учні та учні його учнів. Тут він залишив частку своєї душі.

Фото надане прес-службою ГУ МНС в області.