«Ріжуть» один з п’яти керамзитових заводів

Два місяці тому у Вінниці зупинили завод «Керамзит», тепер тут демонтують печі. Власники підприємства нарікають на кризу, що призвела до збитковості виробництва. Робітники стверджують, що завод можна було врятувати.

Найбільшим споживачем вінницького керамзиту був будівельний холдинг «Київміськбуд», а також низка інших будівельних організацій. Крім вітчизняних споживачів, продукцію купували зарубіжні замовники — з Польщі, Угорщини, Словакії. Контрольний пакет акцій підприємства — у інвестора з Естонії.

— Ви поговоріть з колишнім директором заводу Данилевським Віталієм Володимировичем, — каже один з робітників підприємства. — Він нам розповідав, що завод брав участь у розбудові Вінниці. Без цього матеріалу не будували жоден будинок. Та ще недавно черги були за цією продукцією. Навесні все вимели дощенту. Навіть під час кризи все одно купували нашу продукцію. Тепер уже нема чим торгувати, бо завод не працює. Але чому ж тоді не виплатили зарплату з грошей, які виручили за проданий керамзит? Уже за три місяці заборгували те, що ми заробили...

З 1971 року, часу пуску підприємства, на «Керамзиті» виготовляли вкрай необхідну продукцію. Тепер про завод залишаться тільки спогади.

Наміри власника заводу спершу були більш ніж обнадійливі. На підприємстві є три великі печі. Дві з них довгий час простоювали. Торік їх реконструювали, планували збільшити обсяги виробництва. А тепер... демонтують і продають обладнання. Чому? На думку робітників, реконструкцію провели невдало. Після запуску печей почало виходити з ладу деяке обладнання. Але у голови правління Артура Соколова інша точка зору.

— На превеликий жаль, ми справді змушені демонтувати реконструйовані печі, — каже пан Соколов. — Газ настільки подорожчав, що виробництво продукції стало збитковим. Ми платимо за газ удвічі дорожче, ніж білоруси. У них працює нині п’ять печей. Дешевший керамзит і в Польщі. Ще недавно планували вийти на їхній ринок. Детально вивчили його. На той час ціна нас задовольняла. Тому й взялися за реконструкцію двох печей, щоб збільшити обсяги виробництва. Мало того, що газ дорогий. За нього вимагають 100-процентну передоплату. У травні попрацювали п’ять днів, і нас відключили від газу. У червні ще тиждень виробляли продукцію, і все. Зараз на заводі не знайдете навіть купки керамзиту.

На запитання, чим зараз зайняті робітники, начальник цеху Володимир Іващук відповів: «Демонтуємо піч. Витягуємо цеглу. Все це роблять наші робітники». Ще один співрозмовник додав, що одну з печей уже майже закінчили розбирати. Зняли всі кабелі, інше обладнання. «Там є що знімати і продавати!..» За його словами, так само на продаж виставляють техніку. Йому, зокрема, відомо, що продають бульдозер, екскаватор, баштовий кран, навіть легкові автомобілі.

Робітників заводу турбує, чи не така само доля чекає й на третю піч з виробництва керамзиту? «Вона ж у робочому стані, — наголошують співрозмовники. — Але не працює. Є на те якась причина. Нам про це ніхто не каже».

— До цього я тільки будував заводи, — продовжує розмову  Артур Соколов, — у Вінниці планували теж збудувати ще один новий завод з виробництва керамзиту і залізобетонних конструкцій. Уже підготували документи на отримання кредиту, але кризова ситуація кардинально змінила наші плани...

Щодо третьої печі, то її залишати теж економічно невигідно. Одна така піч не може працювати з прибутком. Тому власник заводу, а ним є естонська фірма, прийняв рішення про припинення виробництва у Вінниці. Змушені продавати обладнання й техніку, щоб повернути людям борги із зарплати. Поки що «закрили» тільки за травень місяць. На заводі всі знають: останнім отримує зарплату директор. Навіть у цій складній ситуації я не порушую цей принцип.

— Є в нас боржники, — продовжує розповідь співрозмовник. — Не заплатило за поставлений керамзит одне з підприємств з Криму. Ми подали позов до суду, підготували документи в прокуратуру. Не повністю розрахувалися навіть деякі відомі будівельні компанії...

Чи не найбільше шкодують за втраченим підприємством його робітники, особливо ті, хто віддав йому багато років. На їхню думку, треба було знайти інвестора, який би згодився витягти завод з економічної скрути. Адже його продукція завжди матиме попит. Тим більше, що аналогічних підприємств у державі рівно стільки, скільки пальців на одній руці. Влада теж мала б підключитися до пошуку такого інвестора. Може, ще не пізно?..

На знімку: невдовзі про завод «Керамзит» у Вінниці залишиться тільки згадка.