Міністерство освіти і науки підготувало нову редакцію «Концепції профільного навчання у старшій школі».
Так, МОН пише: «Концепція розроблена з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду організації профільного навчання в старшій загальноосвітній школі».
Питання. Чи врахований той зарубіжний досвід, завдяки якому в старших класах перестають усіх вчити потрохи ВСЬОГО? Щось не було чути, що заради якості освіти через технології профільного навчання ми відмовляємося від ТАКОЇ кількості інваріативних предметів, котра лише у нас доходить до двох десятків. Весь світ у старших класах має лише 9-10 предметів. Це з урахуванням профільних.
Схоже, розробники концепції МОН не хочуть погодитись з тим, що все населення країни не будуватиме своє майбутнє виключно через горнило вищої освіти.
Далі МОН пише: «Профіль навчання визначається з урахуванням інтересів школярів та їх батьків, перспектив здобуття подальшої освіти і життєвих планів учнівської молоді; кадрових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів школи; соціокультурної і виробничої інфраструктури району, регіону».
Питання. А як бути з реальним рівнем здатності/нездатності випускника основної школи (9-й клас) до реалізації задекларованих інтересів? Чи заклади профільної шкільної освіти — це суть «клуби за інтересами»? Яке місце у нашій освітній системі займуть СТРУКТУРНІ механізми МОТИВАЦІЇ до освіти? Чи ми такі ментально могутні, що будь-яку кризу мотивації переломимо своїми методичними службами? Виходить, на відміну від усього світу, нам достатньо посадити дітей по класах та пояснити їм нагальну потребу в освіченості, а всіх педагогів пропустити через адекватний тому інструктаж в інститутах післядипломної «доосвіти»?
Може, більш плідним буде пошукати відповідь на питання: «Як нації, успішні в освіті та науці, досягають того без методичних служб, без бюджетних інститутів перепідготовки «недоготовлених» спеціалістів та без Академій наук?» Відповідь буде: «Завдяки адекватній часу суспільній МОТИВАЦІЇ» .
Із Конвенції: «Профільне навчання здійснюється у загальноосвітніх навчальних закладах різного типу: однопрофільних і багатопрофільних школах, спеціалізованих школах, ліцеях, гімназіях, колегіумах, школах з класами з поглибленим вивченням окремих предметів. Профільне навчання може здійснюватися на базі чи за участю позашкільних навчальних закладів».
Питання. Якщо тут перераховані усі заклади, що існують у нашому шкільному «вінегреті», то ЩО дійсно НОВОГО можна здійснити зі старшокласниками тією педагогічною командою, котра в основному займається малечею?
Питання до самого себе: «Чому болить душа від усього цього?»
А тому, що без збільшувального скла видно: все ОЦЕ «нове» нагадує прісно відоме СТАРЕ — маємо черговий паперовий проект з переписом нових красивих назв, що НІЧОГО не міняє.
Це ж якою «багатою» країною треба бути, щоб підтримувати механізм, який безперестанку видає «документи» описового характеру: від наказу (як в армії) про початок навчального року до переліку усіх «двічі два — чотири» звичайної шкільної кухні?
Технологічно не так складно перепрофілювати наявні заклади КОМУНАЛЬНОЇ власності у відповідності до нових суспільних очікувань ГРОМАДИ. Для цього досить команді з 4-5 розумних експертів надати повноваження, щоб за рік підготувати як нову мережу, так і людей до нових умов роботи в ній. Нам лише бракуватиме порядної міцності, щоб не реагувати на стенання VІP-представників СТАРОГО. На усіх владних рівнях. Освітня система держави ще не здатна готувати дійсно ГРОМАДЯНСЬКИХ лідерів. І не буде здатною без справжньої профільної освіти, де головним є міцна продуктивна ЯКІСТЬ, а не здатність видати бажане за дійсне.
Херсон.
