Кіровоградщина має свого «лівшу». І звати його Валерій Молодих

— У шістдесяті роки, після переїзду з Росії, Валерій разом з батьками поселився у місті Немирові Вінницької області. Ще з дитинства хлопця турбували питання межі людських можливостей. Ну, приміром, що можна зробити звичайним простим олівцем, до яких мікроскопічних ліній можна довести його графіт. Придбати мікроскоп на той час не було можливості, тож працювати доводилося тільки сподіваючись на власний зір. Запрошення після навчання на один із заводів військово-промислового комплексу, де все було пов’язано з мікротехнікою, тільки додало тяги до непізнаного. Але сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Разом з іншими робітниками заводу Валерія направили на ліквідацію її наслідків. Після цього він потрапив до лікарні. Довідавшись про незвичайні захоплення пацієнта, медики надали можливість користуватися в лабораторії мікроскопом. Валерій спробував розділити навпіл людську волосину — щоб вивчити її структуру, будову. Сам виготовив інструменти для роботи — треба сказати, досить нелегке завдання. Адже їх мало заточити, треба і природно обробити, а ще і розмагнітити. До того ж інструменти такі малі, що майстра постійно брав острах, як би їх не «з’їсти», тобто не знищити своїм подихом, рухом.

— Радості не було меж, — розповідає Валерій. — Почав пробувати писати, робити малюнки на насінні кавуна, яблук, груш, на зернах ячменю, пшениці і навіть маку. Спробував малювати фарбами — виходить. Але практично ця робота виявилася надто дорогою. Щоб виготовити такі фарби, треба зібрати пилок із квітів, із крилець метеликів. Дуже трудомісткий і скрупульозний процес.

За словами майстра, малювання мініатюр такого розміру — величезне напруження для організму, під контролем постійно тримаєш роботу серця: треба відчувати його биття, вгадати проміжок між ударами, щоб нанести всього лише один черговий точний штрих. Якась незграбність, сторонній шум на вулиці, шерех у квартирі, де працюєш, і все йде нанівець. Тож таким захопленням займаються переважно вночі — значно менше різних перешкод.

Пізніше Валерію ще раз довелося повернутися на батьківщину, в Омутинський район (лікарі порекомендували змінити український клімат на рідний, сибірський). Знову заполонило і захоплення мініатюрою. Цього разу з мікроскопом допомогли журналісти місцевої районки... А якось натрапив на інформацію про те, що японська корпорація «Тошиба» почала розробку найменшої у світі шестірні, виготовленої зі спеціальної сталі, розмір якої в діаметрі становить 0,3 міліметра. І Валерія потягнуло працювати, за прикладом японців, з металом.

«У редакції районної газети, — писав журналіст В. Меляков в одному з радянських друкованих видань, — мені запропонували заглянути в окуляр мікроскопа. На склі... півтораміліметровий шматочок металу з вигравіруваним на ньому мініатюрним кросвордом із чотирьох слів. Дрібну металеву пластинку, що знаходилася під окуляром, неозброєним оком я ще якось розгледів. А от решту... Потім мені продемонстрували ще кілька таких же виробів, дещо ширших за людську волосину, на яких можна було побачити, знов-таки під збільшенням у кількасот разів, рекламу місцевих фірм».

У схожій ситуації опинився і автор цих рядків. Цього разу Валерій Геннадійович (який живе нині в Кіровограді) запропонував розгледіти вигравіруваний на пластині напис «NOCІA». Звичайно, це вдалося зробити тільки завдяки мікроскопу. На кожну таку пластинку майстер затрачає тиждень-півтора. Найбільше часу йде на постійний пошук матеріалу, придатного для виготовлення інструментів.

Дивно слухати детекторний приймач, у якого, за нормальною людською логікою, малувато деталей — тільки дві — котушка з феритовим стержнем і навушники. Виявляється, решта приймача теж є. Але вона... у волосині. А принцип роботи той, що запропоновано ще винахідником радіо Поповим. Колись це була заповітна мрія майстра, для втілення якої у життя не вистачало ні відповідних інструментів, ні потужного мікроскопа. Сьогодні це все вже позаду.

Під час зустрічі не втримуюся, щоб не запитати про практичну можливість застосування мікровиробів. «Приміром, виготовлені в такий спосіб частки дуже малої маси можна застосовувати в медицині. Там же можна використовувати і приймач, зроблений у волосині для глухих чи людей із захворюваннями серця, а також для інших побутових потреб людини», — зазначає В. Молодих.

Шкода, але поки що майстер не зміг знайти тих, хто виявив би бажання підтримати його в пошуку нового, ще непізнаного, допомогти людям побачити більше, навчити «підковувати свою блоху». Нехай навіть і заробивши на цьому гроші. Адже бізнес є бізнес. На жаль, сьогодні, як завжди, Валерій Молодих працює тільки на власному ентузіазмі, здобуваючи все необхідне для своєї творчості за ті мізерні кошти, які він одержує через соціальне забезпечення як учасник ліквідації Чорнобильської аварії. Хоч планів і багато. Наприклад, із захопленням розповідає про можливість відкриття музеїв мініатюр при... супермаркетах. Є й інші задумки. Наприклад, створення мережі музеїв «Український лівша», не гірших за той, що створено Петром І. От тільки дав би Бог спонсорів, чи меценатів. Адже такі таланти варто було б берегти й в Україні. 

На знімках: В. Молодих з мініатюрним радіоприймачем, у корпусі якого... порожньо; мініатюри майстра, серед них — блоха Кузьмівна, прототип славнозвісної блохи тульського лівші з музею мікромініатюри «Русский Левша».