Можна нескінченно дискутувати, яка криза настала раніше — внутрішня чи світова, а також прогнозувати, коли вона покине Україну, а також — завдяки чому чи всупереч? Замість метань «з вогню та в у полум’я», уже зараз варто замислитися: чи буде конкурентоспроможною Україна в новій економічній світобудові після кризи.

Сидячи на зерні, не голодують

Як економічне явище, криза рано чи пізно трансформується: від глобалізації — до локалізації. І якщо цього не зрозуміти зараз, то, на відміну від США, ЄС, Китаю, криза вкоріниться в нашу економіку і роз’їдатиме її, наче ракова пухлина, аж поки зруйнує остаточно.

За кількома загальновизнаними методиками визначення конкурентоспроможності країн Україна стабільно посідає останні місця у світовому рейтингу (86-та зі 104 країн). Абсурдність ситуації в тому, що ми відкидаємо розумні поради іноземних експертів, навіть найавторитетніших. І завзято продовжуємо «винаходити велосипед», уподібнюючись людині, котра сидить на мішку з зерном і потерпає від голоду. Але ж рецепт підвищення конкурентоспроможності України був визначений Всесвітнім економічним форумом у Давосі в 2008 році.

Звіт уперше представив повний аналіз конкурентоспроможності економіки України в цілому і окремо по 12 регіонах. І дав ясно зрозуміти: щоб розвивати свій конкурентний потенціал, Україні необхідно використовувати три головні переваги — прийнятний розмір внутрішнього ринку, відносно високий рівень освіти населення і хорошу затребуваність до інновацій.

Свято життя — швидкоплинне

В Україні вже давно сформувалося негативне зовнішньоторговельне сальдо, тобто товарів за валюту ми купуємо більше, ніж продаємо вітчизняних за рубіж. Простіше кажучи, не виробляємо достатньо продукції, що мала б і внутрішній, і зовнішній попит. Як наслідок, немає податків і соціальних відрахувань у держбюджет. Не задовольняє зайнятість і т. д. Очевидно, що метою державної промислової політики має стати скорочення списку імпортованих товарів до так званого переліку критичного імпорту — тих продуктів, що їх Україна не виробляє взагалі.

Реалізовані на зовнішньому ринку товари, як і раніше, являють собою сировинну групу і напівфабрикати (металопродукція, мінеральні продукти, продукція хімічної галузі). А енергоємність вищенаведеної продукції в нас найвища в Європі. От і виходить, що навіть у хороші часи про надприбутковість української економіки завдяки її експорту говорити не доводилося. А коли «непомітно» підкралася криза, і поготів. Через украй низьку конкурентоспроможність зниження експорту вітчизняних металургійних, хімічних, машинобудівних підприємств серйозно підкосило вітчизняну економіку, котра завжди розраховувала на ці підприємства як бюджетоутворюючі. Всі думали, що «свято життя» для експорту не закінчиться ніколи. Але так сталося. А якщо зважити, що за останні 8—10 років український експорт на світовому ринку часто реалізовувався в рамках демпінгових ринкових угод, то стає зрозуміло, що зараз ми на шляху до колапсу вітчизняної індустрії. Варто лише згадати, скільки антидемпінгових справ було порушено проти українських металургійних підприємств за кордоном. Але, мабуть, важко переломити одну з настанов нашого менталітету: «Поки грім не вдарить, дядько не перехреститься...»

Час не жде

За різних урядів в Україні лунала заява, що держава планує направити і зовнішні запозичення, і внутрішні фінансові ресурси на відновлення і розширення виробничої бази вітчизняних підприємств. Але, як відомо, для інвесторів важливі стимули і державні гарантії, а цим Україна похвалитися не може. Тому уряду необхідно передовсім самому інвестувати кошти, і якомога швидше. Ми катастрофічно втрачаємо час. Національні виробники втомилися битися в стіни урядових установ зі своїми інноваційними програмами, бізнес-планами, рацпропозиціями. Віз і нині там. Немає інвестицій (ані прямих, ані портфельних), немає національних проектів розвитку внутрішнього ринку, немає затребуваності технологій. Немає нічого, крім «питань про параметри угоди». Кому цікаво, дізнайтеся, чому багато хто з підрядників відмовлявся брати участь у будівництві пам’ятника Голодомору, хоча бюджет цього проекту перевищував 100 млн. доларів США. Можливо, тому в Україні не будуються й автобани — навіть для проведення Євро-2012?!

Розвиток чи деіндустріалізація?!

Інвестування держави в структурну перебудову економіки України, у розвиток високотехнологічних виробництв на противагу енергоємним, передбачає створення умов для безупинного відновлення технологій, зростання освітнього рівня і підтримку та впровадження новітніх наукових знань. Саме інтелектуальний прошарок вчених та інженерів, що займаються прикладними науковими дослідженнями, може привести національну економіку до якісного перетворення.

Свого часу конкурентоспроможність країни визначалася наявністю трьох основних чинників виробництва —природних ресурсів, трудових ресурсів і капіталу. З розвитком технічного прогресу конкурентоспроможність почали визначати такі чинники, як інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіти населення. Навіть зіставлення цих трьох показників радянської України і України нинішньої свідчить про катастрофічну тотальну деіндустріалізацію країни. Україна, котра за світовими мірками вважалася високоіндустріальною, лише за 15 років втратила кваліфікованих робітників, техніків, інженерів і прикладні наукові школи. І відтворити все це за короткий термін (хоча б років за 10) у державному масштабі, найімовірніше, на жаль, не вдасться.

Що ж можна зробити в такій ситуації? Вихід є завжди, просто не завжди його хочеться помічати. А починати потрібно з малого: на державному рівні захистити розвиток малого науково-інноваційного підприємництва, створити сприятливі економічні і правові умови для виникнення фірм і компаній, зайнятих створенням і втіленням науково-технічних нововведень. При цьому важливо забезпечити відповідний рівень стандартизації і сертифікації, патентної системи, що забезпечить захист прав на результати інтелектуальної праці. Украй важливо запровадити пільгове оподатковування в науковій сфері, субсидування, пільгове довгострокове кредитування розроблювачів і споживачів науково-технічної продукції.

Безумовно, кожна галузь економіки має свої унікальні особливості й аксіоми розвитку. Але в кожному разі подолати багаторічну відсталість від світових досягнень можна тільки одним шляхом — впроваджуючи прикладні науково-технічні досягнення як власні, так і придбані. Інакше будемо завжди їхати в останньому вагоні світової економіки, мріючи, коли ж хтось (?!) переставить локомотива.

На завершення хотілося б відзначити, як недалекоглядно плекати ілюзії, начебто конкурентоспроможність держави визначається тільки рівнем продуктивності праці або прибутковістю бізнесу. Вона складається з довгострокового процесу розвитку і визначається здатністю країни досягти і підтримувати високі темпи економічного зростання, яке лежить в основі постійного приросту рівня ВВП на душу населення.

На тлі США, Сінгапуру, Китаю, Росії, Європейського Союзу, котрі вже давно визначили для себе етапи підвищення конкурентоспроможності, Україна має вигляд, м’яко кажучи, у метаннях і сподіваннях. А замість формування конкурентоспроможності держави в Україні давно культивується лише власна політична конкуренція.

Олександр БОГАТИРЬОВ, кандидат економічних наук.