Пенсійні системи у різних країнах, попри відмінності в особливостях їхньої побудови, базуються на загальних принципах безпеки та надійності. Найголовніше завдання — зберегти заощадження учасників та захистити їх від інфляції протягом десятиліть. Водночас мають бути забезпечені максимальна публічність та прозорість як системи недержавного пенсійного забезпечення загалом, так і кожного з суб’єктів цієї системи. Адже недержавне накопичувальне пенсійне забезпечення вирішує найважливіше соціальне державне завдання — захист людей в старості.
І українську модель недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) побудували таким чином, щоб гарантувався безумовний пріоритет інтересів учасників — майбутніх пенсіонерів.
Система буде життєздатною лише в тому випадку, коли викликатиме довіру споживача. Жодні стимули для роботодавців — податкові пільги, можливості «відкатів» тощо не забезпечать прогнозовану довгострокову базу для розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Це підтверджує фінансова криза. Більшість підприємств у зв’язку з важким фінансовим становищем зупинили пенсійні програми, скоротили частину людей. При цьому фізичні особи почали активніше укладати пенсійні контракти. Звільнені з підприємств не лише не забирають свої накопичення, а й самі продовжують робити внески до НПФ. Це свідчення того, що обрана модель НПЗ правильна та життєздатна.
Безумовний пріоритет інтересів учасників у цій моделі забезпечується на технологічному рівні. Технології роботи тут закріплені законодавчо та побудовані таким чином, що імперативно реалізують в першу чергу інтереси учасників. І, у разі відходу від цих технологій, їхньої зміни, викривлення, досягнути поставлених цілей буде неможливо. І не можна розглядати систему НПЗ без технологій, за якими вона працює.
На практиці існують два підходи до визначення сум накопичень учасників пенсійних фондів. Перший, що визнаний в світі та закладений в українську модель, передбачає, що всі активи, які належать фонду, оцінюються за ринковою вартістю. Ця чиста вартість розподіляється між усіма учасниками фонду пропорційно сумам їх внесків та часу «роботи» кожного їх внеску у фонді за допомогою механізму одиниці пенсійних внесків. При цьому, зобов’язання перед учасниками приводяться у відповідність до чистої вартості активів фонду, і стають на 100% забезпеченими, а учасники мають можливість це перевірити. Чим частіше розподіл проводиться, тим краще. В ідеалі — щоденно. Такий підхід забезпечує: гарантовану можливість фонду виконати свої зобов’язання перед всіма учасниками в будь-який момент часу, надійний облік накопичень учасників та справедливий розподіл прибутків з мінімізацією можливих помилок та умисних викривлень даних, прозорість та контрольованість пенсійних накопичень їх власниками. Отже, тут сама технологія забезпечує пріоритет інтересів учасників.Другий підхід склався в результаті «бухгалтерського» погляду на роботу пенсійного фонду, без розуміння його фінансової та соціальної сутності. Він дублює технології, які використовуються у комерційних, а не соціальних фінансових установах. За такого підходу сума накопичень учасника визначається не шляхом регулярного оцінювання чистої вартості активів фонду та розподілу її між учасниками, а шляхом розподілу доходів та витрат фонду по індивідуальних пенсійних рахунках пропорційно залишкам на цих рахунках.
Такий спосіб на практиці призвів до того, що:
* у частини оцих «бухгалтеризованих» фондів чиста вартість активів не збігається з сумами на індивідуальних пенсійних рахунках учасників, а отже, фонд або не спроможний виконати зобов’язання перед всіма учасниками, або частина вартості, що має належати учасникам, не розподілена по їхніх рахунках,
* облік накопичень учасників ненадійний, можливі помилки та умисні викривлення (на користь учасників розподіляється не весь прибуток, зароблений фондом, розподіл проводиться несправедливо і т. д.),
* учасник не має можливості проконтролювати правильність обліку та доходності своїх накопичень.
Цей підхід прямо не суперечить законодавству, але на практиці його використання не забезпечує пріоритету інтересів учасників, а іноді прямо порушує їх майнові права.
Останнім часом у зв’язку із планами запровадження другого рівня пенсійної системи в Україні з’явилося безліч пропозицій щодо можливих шляхів розвитку накопичувальної системи (як державної, так і недержавної). Перша група пропозицій орієнтована на зміцнення та подальший розвиток технологій існуючої моделі НПЗ, її некомерційного характеру, соціальної спрямованості, побудову державного накопичувального пенсійного забезпечення на базі цієї моделі з використанням опрацьованих на практиці технологій та досвіду НПФ.
Друга група пропозицій спрямована на відмову від захисту інтересів учасників, зміну концептуальних технологій роботи моделі НПЗ, заміну системи унікальних некомерційних фінансових установ комерційними структурами, орієнтованими в кращому випадку на максимізацію власного прибутку, в гіршому — на максимізацію доходів «менеджменту» таких компаній та їхніх «партнерів», у тому числі, і при побудові державного накопичувального пенсійного забезпечення.
Саме між цими двома альтернативами мають вибирати законодавці та органи влади, вивчаючи пропозиції щодо розбудови накопичувального пенсійного забезпечення в Україні.
Володимир УЛЬЯНОВ, професор Міжнародного науково-технічного університету ім. Юрія Бугая, завідувач кафедри Накопичувального пенсійного забезпечення.
Мал. Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.
