За даними Держкомстату за 2008 рік, середня українська сім’я має один чи більше телевізорів. Більше того, соцопитування, проведене громадською організацією «Українське демократичне коло» цього року, показує, що не дивляться інформаційні телепрограми лише 3% наших співвітчизників, а от газет узагалі не читають 29 відсотків українців.
Телевізор часто замінює нам не лише читання. «Ящик» з’їдає час для спілкування в сім’ї, є нянькою для дітей, призводить до пасивного проведення вільного часу, врешті-решт, його вмикають просто як фон під час щоденних справ, — б’ють на сполох психологи. З іншого боку, для багатьох українців телебачення — це зв’язок із сьогоденням, спосіб відпочинку. Тож дивитися чи не дивитися телевізор, чи є серед нас телемани та хто з українців вже багато років не тримав у руках пульта, вирішив дізнатися «Голос України».
Реклама з перервою на життя
Телемани бувають різними: одні дивляться серіали чи програми про подорожі, інші — кримінальні хроніки чи ток-шоу. У деяких людей телевізор працює чи не цілодобово, навіть просто «аби щось говорило».
— Кожна здорова, нормальна, успішно соціалізована людина постійно балансує на межі тієї чи іншої залежності. Щоправда, у більшості випадків її називають захопленням. Тому перш за все потрібно відрізняти залежність від способу проведення вільного часу. Перед телевізором людина може і просто відпочивати після роботи. Інша справа — коли заповнює цим заняттям усе дозвілля, чи, як варіант, тікає від реальності, заміняє активні дії пасивними — «відключається перед екраном», — каже Людмила Сердюк, директор Інституту соціальних технологій Університету «Україна».
На жаль, важко визначити, коли саме ситуація виходить з-під контролю. Щоб зрозуміти, наскільки ви залежите від блакитного екрану, спробуйте на деякий час взагалі відмовитися від його перегляду. Якщо зрозумієте, що не в змозі прожити день без «теледози», треба визнати, що вам потрібна допомога, кажуть психологи. І це не перебільшення, адже ще років десять тому вигадкою б назвали повідомлення про залежність від комп’ютера (а вже сьогодні у США таких людей лікують у спецзакладах) чи визнання лудоманів (любителів азартних ігор) хворими, на- рівні з алкоголіками чи наркоманами.
За словами психологів, найгірше, коли людина постійно перемикає з одного канала на інший (так званий, «запінг». — Авт.). Такі люди зазвичай навіть не можуть згадати, що дивилися цілий день, адже всі образи та звуки зливаються в один. Та, почавши переключати канали, вони, як зачаровані, просто не можуть зупинитися.
Якщо ж ви можете обходитися без «ящика», але все одно сумуєте за ним, спробуйте згадати, які речі дають вам задоволення, старі хобі, приділяйте більше часу спілкуванню з родичами та друзями, займіться спортом чи хоча б просто прогуляйтесь на свіжому повітрі. «А от лікувати чи не лікувати, звичайно, кожен вирішує сам. Та коли відчуваєш, що відміряєш день від включення до виключення «ящика», це свідчить про те, що життєвий сценарій «зазнає лиха» — потрібно викликати допомогу!», — каже Людмила Сердюк.
Не лише психологи, а й лікарі радять не передозовувати час перед екраном. Це викликає гіподинамію (недостатність руху), що провокує серцево-судинні хвороби та ожиріння. Крім того — недосипання, неврози, розлади сну, депресії. А звідси — всі проблеми зі здоров’ям. Тож медики рекомендують перегляд телепрограм замінити на прогулянку на свіжому повітрі.
Та навіть найбільші противники телебачення погоджуються, що цілковито від нього відмовитися дуже важко. Тому і тим, хто, ще ледве відкривши зранку очі, шукає рукою пульт, і тим, хто полюбляє снідати під ранкові новини, бувалі телемани дають кілька цінних порад. Зокрема, вибрати, які саме передачі та фільми ви любите дивитися, та відмічати їх у програмі, і вмикати «ящик» лише тоді, коли вони починаються, а одразу по закінченні вимикати. Ну і під час реклами відволікатися від екрану та займатися своїми справами. Крім того, і психологи, й лікарі не втомлюються нагадувати: не лише для дітей, а й для дорослих добову теленорму у не більше двох годин ніхто не відміняв.
«Востаннє «ящик» був у моїй домівці десь 20 років тому»
Абсолютно комфортно без телевізора живе киянка Алла: «Востаннє «ящик» був у моїй домівці десь 20 років тому. Просто у дитинстві батьки не дозволяли його дивитися більше півгодини на добу, тож просто, мабуть, не встигла змалечку звикнути до нього. Розважалася завжди музикою, шиттям, танцями, іграми з однолітками. Своїм дітям сьогодні купую диски з хорошими мультфільмами й показую їх на комп’ютері. Так робить і більшість моїх знайомих. Помітила, що ті, хто працюють з інформацією, людьми чи на відповідальній роботі, майже не дивляться телевізор. А от ті, хто працює руками — навпаки, люблять увечері відпочити перед екраном».
Не мають «ящика» й деякі відомі українці. Зокрема, у численних інтерв’ю Ольга Богомолець розказувала, що вся її сім’я вже більше 19 років живе без телевізора: «Особисто я називаю телевізор короткою абревіатурою — ПДН, яку розшифровую і розтлумачую своїм дітям як «прилад для дебілізації нації». У музиканта Олега Скрипки трохи менший «стаж» — він не дивився телевізор вже більше п’яти років і, каже, причин це робити у нього не з’являється.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО. 
А як у них?
За кордоном, як з’ясувалося, проблема актуалізувалася ще років десять тому — тоді у різних країнах Європи та США люди почали об’єднувалися у різноманітні мережі, організації та пропагувати життя, вільне від блакитного екрану. Зокрема, у США 1996 року було створено організацію Вайт Дот (Біла пляма — за аналогією із білою плямою, що з’являлася на старих телевізорах після вимкнення. — Авт.), члени якої закликають людей вимикати телевізори. «Голос України» запитав у її засновниці, Джин Лотус про життя без блакитного екрану та чим зайнятися у вільний від «ящика» час.
— Ви заснували організацію Вайт Дот більше 10 років тому. Що спонукало вас зробити це?
— Першою причиною були п’ятеро моїх дітей. Коли ми одружувались, у нас з чоловіком не було телевізора — ми любили читати. Але коли з’явилася перша дитина майже 15 років тому, багато людей казали, що нам знадобиться телевізор, «для дитини». Крім того, вони казали, що «ми ніколи не знайдемо няньки без телевізора». А ми, натомість, хотіли довести їхню неправоту.
Крім того, у середині 90-х ринок відеокасет для дітей неймовірно зріс, тож чимало батьків їх застосовували щодня, таким чином «підсадили» на них дітей. Я не хотіла навіть пробувати.
— Скільки людей сьогодні у вашій організації?
— У 90-ті до лав Вайт Дот приєдналося більше чотирьох тисяч американців, сьогодні їх навіть важко порахувати. Крім того, у нас є тисячі іноземних членів. Членство вільне — будь-хто може долучитися до наших ініціатив. Серед останніх — архів спогадів людей, які провели дитинство у дотелевізійну епоху, Тиждень вимкненого телевізора тощо.
Кожного року, з 22 до 28 квітня, проводиться Тиждень вимкненого телевізора, який відзначають тисячі шкіл в усьому світі. Діти погоджуються не вмикати ТБ протягом семи днів, тож можна сказати, що в акції бере участь уся родина. Натомість школи пропонують призи чи альтернативні заходи: наприклад, вечір ігор чи квиток на ковзанку. За словами вчителів, під час цього тижня учні виглядають свіжими та оновленими. А дорослі використовують акцію для того, щоб згадати про свої хобі, почитати чи просто виспатися. За словами організаторів акції, відмова від телевізор хоча б на тиждень дає змогу усвідомити, як багато ми через нього втрачаємо.
— ТБ шкідливе для дітей, та чи можна зовсім позбавити їх від нього у сучасному світі?
— Батьки чомусь вірять, що діти у безпеці, коли садять їх перед екраном на кілька годин. Насправді ж цим дітям не вистачає активності реального життя: бігу, ігор, малювання тощо. Вони змалечку вчаться дивитися, як інші люди щось роблять, замість того, щоб робити щось самим. Вони вірять, що інші люди красивіші та талановитіші за них. Крім того, діти вчаться читати емоції на обличчях акторів, замість реальних людей.
Маленькі діти від двох до чотирьох років люблять повторювати певні дії знову і знову. Ця енергія та прагнення притлумлюється переглядом телепрограм, і вони не хочуть практикувати та повторювати певні дії та закріплювати їх, тож потім не мають певних стандартних знань та навичок. Крім того, батьки виховували дітей тисячі років без телевізора, тож зможуть і сьогодні.
— Сьогодні людині просто необхідний доступ до свіжої інформації. І якщо не телевізор, то лише Інтернет може його надати. Чи настільки ж він, на вашу думку, шкідливий?
— Мої діти мають комп’ютер, і його використання важко контролювати. Приміром, син-старшокласник чимало часу проводить, шукаючи цікаву і потрібну інформацію, а доньки часто дивляться мультики он-лайн. Та цим вони займаються після того, як зроблені домашні завдання та їхня робота по дому. Ми з чоловіком теж любимо «висіти» в Інтернеті, а малі нас наслідують. Тож, очевидно, й до комп’ютерів, як і до телевізорів треба ставитися обережно.