Завдяки «Голосу України» зародилася ще одна добра спортивна традиція
Про жителя села Коби Новосанжарського району на Полтавщині, підполковника у відставці Олександра Петровича Писаренка «Голос України» писав не раз. Його фронтова доля була багата на героїчні епізоди. Варто згадати, що батальйон майора Писаренка першим вдерся на Дукельський перевал, який вважався неприступним.
При чому «писаренківці» штурмували його у найскладнішому місці — німці й гадки не мали, що на ці скелі можуть видертися танки! Саме на це й розраховував комбат, хоча навіть... закони фізики були проти наших танкістів, та їм вдалося неможливе. Тоді Олександра Петровича було представлено до звання Героя Радянського Союзу. Та декому з високого начальства надто вже не подобався крутий норов і впертість комбата, який навіть на перевал «поліз» не там, де йому «рекомендували». І хоча переможців не судять, та тоді Писаренку дали «лише» орден Червоної зірки.
А ще майор Писаренко прославився тим, що йому довелося повоювати на танку, який подарували Радянській Армії земляки. Голова колгоспу імені Ілліча з сусідньої Грекопавлівки П. Руденко зібрав кошти на танк, і на фронт бойова машина пішла з написом на башті «Доблесним радянським танкістам від трудівників колгоспу імені Ілліча Новосанжарського району Полтавської області». Приймаючи нову техніку після виснажливих боїв у Західній Україні, комбат випадково й побачив «подарунок» на одній із залізничних станцій: «О-о, та це ж від земляків! Значить, буде командирським...» Можливо, дійшов би на цьому танку й до Берліна, якби не підбили його під польським містом Крсно...
Олександр Петрович був нагороджений багатьма орденами й медалями, в тому числі орденом Богдана Хмельницького, іменним пістолетом... Щоправда, останній свого часу він добровільно здав. Пригадую, як пояснював якось мені своє рішення сам ветеран: «Дуже вже я гарячковитий був... А навкруги скільки усяких падлюк розвелося! Інколи так хотілося їм фронт «нагадати»! От і здав, подалі од гріха...». А пістолет і справді міг би Олександру Петровичу... знадобитися: кілька років тому якісь негідники виманили у ветерана найцінніші фронтові нагороди, бо їх, мовляв, треба було перереєструвати...
... Усе своє життя він любив спорт, особливо футбол, а свого часу як голова первинної організації тодішнього товариства ДТСААФ був одним із організаторів у селі й мотобольної команди. Донедавна Олександр Петрович Писаренко був одним з найстаріших ветеранів-фронтовиків Полтавщини. У січні цього року він помер — на 93-му році життя. Та земляки шанують пам’ять про ветерана. Ось і у День танкіста в селі Стовбина Долина, де довгі роки жив і працював Олександр Петрович, за сприяння «Голосу України» відбувся футбольний турнір серед ветеранських команд пам’яті О. П. Писаренка. Перемогу в ньому здобула місцева команда ветеранів, у складі якої грав і син Олександра Петровича Станіслав. Він теж удостоївся одного з призів нашої газети.
До речі, у Стовбиній Долині традиційно шанують «Голос України» — тут найбільше в районі наших передплатників, а за підсумками 2006 року місцеві поштовики, яких очолює Тетяна Коба, навіть ставали переможцями у конкурсі на найкращу організацію передплати нашої газети серед сільських відділень зв’язку України.
Полтавська область.
