До заклику єднання не всі дослухаються

Українство в зарубіжжі не є органічно цілісним, а є конгломератом представників закордонної гілки нашого етносу багато в чому неоднозначних, не єдинокровних за походженням, народжених в Україні, а ще більше поза її межами, серед яких не всі під час переписів населення визнають себе українцями.

Багатомільйонна етнічна сім’я, члени якої живуть на різних обширах планети, освоюючи з кожним разом усе нові держави, привносячи у словниковий запас їхніх жителів слова «Україна», «українець», є неоднорідною за своїм світоглядом (політичне розшарування в Україні певною мірою позначається й на переконаннях українців поза її кордонами і не лише під час виборчих кампаній), соціально-економічним становищем, культурно-освітнім розвитком, віросповіданням, рівнем національної самосвідомості, відчуттям себе українцем, є неоднаковою за ментальністю (навіть у межах однієї території поселення) і ступенем інтеграції у суспільства країн проживання. Дається взнаки давня національна хвороба — практично відсутня, за окремими випадками, дружня взаємна співпраця між українськими громадськими організаціями як на глобальному, так і регіональному рівнях. Але водночас закордонне українство на загал переймається високим болем за подальшу долю незалежної України. Воно одностайне у своєму шляхетному бажанні відроджувати і зберігати усе те, що зветься «національною ідентичністю». Вражає хоч би те, що від покоління перших іммігрантів до наступних генерацій генетично передається у спадок любов до українського мистецтва. За словами Дмитра Павличка, «кожне українське серце, хоч би де воно було, — це жива територія мови, культури, духу, отже й української державності». Українці у зарубіжжі у переважній більшості солідарні у щирому прагненні надавати посильну допомогу Україні, поширювати у суспільних середовищах свого проживання об’єктивну інформацію про неї.

Хто ж презентує сьогодні 20-мільйонну зарубіжну громаду? Це переважно друге, третє і четверте покоління — діти, онуки і правнуки емігрантів, переселенців з України. Серед найстаріших закордонних українців — плеяда повоєнних політичних іммігрантів на Заході. На американському континенті є чимало знакових постатей в галузях культури, літератури, науки. Когорта відомих інтелектуалів, митців українського походження живе в Росії, хоч далеко не всі з них публічно заявляють про свій родовід. На пострадянському просторі нині сущі десятки тисяч випускників вищих навчальних закладів України, які ще в радянські часи одержали призначення на роботу в тодішніх республіках СРСР і вже добру пригорщу літ є громадянами новоутворених незалежних держав.

Значна кількість закордонних українців є автохтонними. Вони проживають на споконвічних українських землях, які через різні історичні обставини — територіальні поділи і перерозподіли опинилися поза сучасними кордонами України і відтоді належать до корінного населення своїх нинішніх країн. Це — наші земляки та їхні нащадки, які мешкають у деяких регіонах Російської Федерації на межі з північними областями України, на території нинішньої Брестської області в Білорусі, Польщі, Словаччині, частинах Румунії та Угорщини, у Придністровському регіоні Республіки Молдова.

Найдавнішою еміграцією з нинішньої території нашої країни є так звана «шлюбна», яка розпочалася ще у далекому минулому — в часи існування Київської Русі. Утворення в Україні подружніх пар з іноземцями для наступного виїзду за кордон набуло певної активізації у 1970—1990 роках. Триває цей процес і сьогодні. «Шлюбна» еміграція має досить широку географію розселення — від європейських і північноамериканських до африканських, азіатських держав та Латинської Америки.

Значно розширив українську присутність у світі масовий потік емігрантів з України на постійне місце проживання у зарубіжжі, що здобув назву «четвертої хвилі». Він узяв початок у другій половині 1980-х років і продовжується й сьогодні. Протягом 1999-2007 років на «сталий побут» (за термінологією українців на Заході) легально полишило Україну близько півмільйона наших громадян. Наприклад, лише в США (за даними минулого року) тільки легально мешкають понад 150 тисяч ще недавніх жителів нашої держави. Три чверті з них мають українську національність. Проте кількість бажаючих назавжди полишити свою Батьківщину в останнє п’ятиліття значно зменшилася.

Лави представників «четвертої хвилі» (порівняно з попередніми еміграційними потоками, вона швидко адаптується до іноземних стандартів життя та інтегрується в нові суспільства) поповнюють наші трудові мігранти, які свій статус тимчасового перебування у зарубіжжі змінюють на постійний.

В останні два роки з’явився ще невеличкий емігрантський струмок — майже дві тисячі громадян України переселилися до Росії.

Такими є основні складові української людності за рубежами України. Закордонна гілка нашого етносу є однією з найширших, найрясніших на землі — у ста з лишком державах вона розпустила свій квіт. Попри всі внутрішні незгоди, вона становить величезний потенціал підтримки, відстоювання національних інтересів України. Носії українськості у світах заслуговують на повсякденну повагу і увагу з боку своєї історичної Батьківщини.