Компенсації перетворюються на «мерседеси» та «лексуси» очільників бізнесових структур

Колектив ТОВ «Гайчур» Новомиколаївського району невеличкий, але хазяйство це відоме і за межами області. У 2004 році його керівник Анатолій Головко став Героєм України. 

Головний бухгалтер Лідія Галета і головний інженер Василь Маліборський — заслужені працівники сільського господарства, механізатор Сергій Колісник нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня. Але й ті, кого ще не удостоїли високих відзнак, — шановані люди. Бо таких умільців, як механізатор Василь Дащенко, оператор току Сергій Ярличенко, водій Сергій Сенгурін, можна посилати хоч куди на конкурси професійної майстерності — не підведуть.

Тернувате, де розташовані землі «Гайчура», — чи не найупорядкованіший населений пункт у Новомиколаївському районі. Крім бюджетних закладів, тут є ще елеватор, нафтобаза та невеличка залізнична станція. Однак мало хто турбується про рідне селище так ревно, як колектив товариства. Такий уже тут керівник — сам непосидючий і біля себе байдужих не терпить.

І все-таки, хоча аграріям нині важко, Анатолій Головко переконаний: державну допомогу варто спрямовувати не на зміцнення економіки сільгосппідприємств, а на розвиток соціальної інфраструктури сіл.

— Бо дотації та компенсації до простих працівників не доходять, а перетворюються на «мерседеси» та «лексуси» керівників бізнесових структур, — вважає Анатолій Григорович. — Отже, державна підтримка є викривленою схемою перерозподілу доходів і аж ніяк не сприяє розвитку села. Тому я й пропоную інший механізм — спрямовувати ці кошти безпосередньо громадам залежно від економічного внеску бюджетоутворюючих підприємств, що перебувають на їхній території. Як саме, треба подумати, але іншого шляху в нас немає.

На думку Анатолія Головка, проголошені в Україні принципи ринкової економіки, майже не діють. Село віддано на пограбування потужним комерційним структурам і занепадає, а держава, нічого не давши взамін, зобов’язала сільгосппідприємства і фермерів збільшити орендну плату за земельні й майнові паї та ще й підвищила розмір різних відрахувань до бюджету.

Анатолій Григорович не з тих, хто бідкається. Але ситуація нині склалася в агропромисловому комплексі абсурдна. Собівартість виробленої продукції зашкалює, а селян продовжують дотискувати цінами на матеріально-технічні ресурси. Якщо на початку року за літр солярки платили по 4 гривні 20 копійок, то тепер уже й семи мало. У приблизно такій само пропорції подорожчали мінеральні добрива, гербіциди, техніка. А ціни на запчастини підскочили вже не на десятки відсотків, а в рази. І ніхто не знає, чого чекати через тиждень-два. Що більша пропозиція, то нижчі закупівельні ціни на сільгосппродукцію, натомість з високих урядових трибун аграріїв знову закликають не віддавати врожай за безцінь. От тільки ніхто не знає, як можна дожити до кращих часів, коли й кредитори, й сама держава своє забирають сповна.

Анатолій Головко впевнений: якщо не буде вжито кардинальних заходів стосовно підтримки агросектору, господарства, де цьогоріч зібрали по 20 — 25 центнерів зерна з гектара, приречені на банкрутство. А таких у степовій зоні — більше половини, бо весняні приморозки, а тоді посуха звели нанівець зусилля хліборобів. Певна річ, ТОВ «Гайчур» переживе й ці бурхливі пороги, хоча й не без втрат.

Не так давно довелося закрити гусячу ферму, що давала солідний доважок до господарської каси. І не за власним бажанням. Наче змовившись між собою, автозавод, що колись тут мав підсобне господарство, у 5 разів підвищив плату за оренду 20 пташників, а районна влада передала ставки рибоводам. Тепер покинуті приміщення, котрі щороку приносили заводу 120 тисяч гривень, закінчують розбирати нічні візитери, а декілька тонн вирощеної у ставках риби аж ніяк не компенсують втрату гусячого виводку, за яким приїжджали із 17 областей України.

Поки що працівники ТОВ «Гайчур» не відчувають, до якого зубожіння може довести економічна криза. Зарплата тут як для посушливого року непогана — в середньому виходить по 2580 гривень на працюючого. Бо є що збирати і продавати, хоча і з мінімальною вигодою: пшениця, приміром, дала по 52,5 центнера з гектара, ячмінь — за 48, ріпак — по 27, соя — по 20, а тепер почали збирати й соняшник. Він хоч і не найкращий, але 32 центнери на круг — теж результат. Можливо, не все складеться з обновками, як задумано, але потрачені навесні два мільйони гривень на сучасні сівалку, трактор, зернозбиральний комбайн, уже дають віддачу. І два склади на господарському дворі навіть за нинішніх негараздів буде зведено в строк. Не урізається й соціальна програма. Зокрема, взимку всі бажаючі традиційно поїдуть на оздоровлення коштом сільгосппідприємства в санаторій в Трускавець.

Запорізька область.