Про що мріють куркулі

Із своїх Котюржинців, що у Красилівському районі на Хмельниччині Олена та Олег Кутові (на знімку) вибираються не так уже й часто. Хіба що на великі сільськогосподарські ярмарки-виставки. Тільки Олег почує про такий — вже його в хаті не втримаєш. У нього просто непоборима пристрасть до всякої птиці та худоби. Вірніше не всякої, а такої, щоб була добірна, породиста — словом, щоб очей не відвести.

Такою живністю і сам людей на ярмарках любить подивувати. Ну, взяти хоча б гусей, яких розвів у себе. Каже, птахів цих привезли з-за кордону. Ледь знайшов грошей на першу пару, а вони таки були чималі, і не пошкодував. Зате тепер хто не гляне на його білосніжних мамутів (так порода називається), очей не відірве. Не так часто побачиш гусака вагою до чотирнадцяти кілограмів. Та й гуска, яка за рік несе до півсотні яєць, — теж дивовижа.

— Зарізати таку птицю на м’ясо у мене рука не підніметься, — розповідає господар. — Зате за гусенятами черга вже на кілька місяців наперед записана. Тож вони нас і годують.

Та хіба тільки гусенята? Навіть для села, де хлів із усякою живністю не дивина, господарство Кутових не типове. Втім, як і вони самі. Олена виросла у райцентрі. Там школу закінчила, там на місцевому заводі на роботу влаштувалась. І Олег там працював. Можливо, за колишніх часів так до пенсії й трудилися б, живучи у своїй однокімнатній квартирі. Та проблеми з роботою і зарплатою щорік ставали все гострішими. Спочатку Олегові довелось шукати інших заробітків. Потім Олена зрозуміла, що після декретної відпустки вже нема чого повертатися на завод.

Як жити далі? Тоді й подумали, а чи не перебратися на село. Офіційної роботи і там ніхто не обіцяв. Але якщо ти молодий, дужий, цікавий до всього — хіба пропадеш біля землі? Ось із такими планами і приїхали до Котюржинців.

Гектар городу, два земельних паї та старенька хатинка — от і все, з чого довелося розпочинати. Але дуже скоро на обійсті виросла і нова хата, і два хліви. У селі навіть дехто встиг позаздрити: «Такі молоді — а он які куркулі».

А чому там було заздрити? Хіба важкій праці з ранку до ночі. Хату ж самі й мурували, і перекривали, і все-все в ній робили. Добре, що в Олени мама — муляр, а батько — тесля. Вони ж і допомагали.

А гроші — копійку до копійчини — все з того ж хліва брали. Десять голів рогатої худоби, кінь, свині, кури, гуси, кролі, нутрії. Ще й голуби. І все треба нагодувати, напоїти, випасти, подоїти, все доглянути, від маленького виходити... За роботою з ранку до вечора вся родина. І вже дев’ятилітня донечка вміє і птицю погодувати, і за коровами приглянути. «А синочок у нас з п’яти років знає, що таке гній із кліток вибрати», — розповідає Олена. Чи може така важка праця бути вдячною і прогодувати родину? «Може, - переконане подружжя. — Тільки кожна гривня дається справді дуже важко».

Сьогодні переважна більшість їхніх односельців заробляє тим, що здає молоко. Та, продаючи по гривні за літр, хіба багато заробиш? А хочеш жити трохи заможніше — мусиш постійно щось шукати, придумувати, як заробити.

Олег на свою птицю просто не нарадується. Але тепер у нього нова ідея — розвести породисту худобу. Не яких-небудь корів хоче, а справжніх сименталів. Фахівці знають, на цих красенів не налюбуєшся: і м’ясо, і молоко є, і характер спокійний мають. Проблема тільки в одному — в області Олегу так і не вдалось знайти цієї породи. Та й в інших краях справжня чистопородна худоба — велика рідкість.

Чому? Відповідь на це запитання роками шукають у різних чиновницьких кабінетах. І на Хмельниччині активно прагнуть відродити молочне скотарство. І семінари проводять, і наради скликають, і різні заохочувальні програми пропонують, а вона, та череда, не тільки не зростає, а дедалі скорочується. А останнім часом тримається переважно вже на дядьківських хлівах.

Олега ж з Оленою ніхто не агітував і жодними програмами не допомагав. Вони самі знають, що, обравши село, ти насамперед обираєш для себе постійну і важку працю. І лише потім можеш розраховувати на якийсь достаток.

Сільські «куркулі» Кутові не мріють про власні неоглядні лани, розкішний маєток, дорогі іномарки... Свою однокімнатну квартиру в райцентрі вони продали, щоб купити машину. А тепер хочуть замінити її на «буса», щоб хоч було чим свій товар на ярмарок вивезти.

А ще мріють про... третій хлів. Зберуть трохи грошенят — обов’язково поставлять. Ну, звісно, і худоби туди підкинуть.

... Інколи синок запитує, чому вони не живуть у Красилові. Там діти гарно вдягаються, ходять по асфальту і ніхто зранку не йде до хліва викидати гній. Мамина відповідь для шестирічного хлопчика звучить трохи мудрувато: «Хочеш гарно жити — знай, з чого це добро береться». Але хіба не з таких простих слів і складається головна мудрість життя?

Хмельницька область.