Ми вже повідомляли про страшну трагедію у селі Дубно Рокитнівського району, де внаслідок пожежі загинуло четверо дітей Сергія та Лариси Дробушів: шестирічний Іванко, п’ятирічна Люба, трирічний Юрко і дворічна Настя. П’ята дитина Дробушів — дворічний Артем — нині перебуває у важкому стані у реанімації Рівненської обласної лікарні, за його життя борються лікарі.Одна з версій пожежі — від блискавки. Адже того злощасного вечора над Дубном пронеслася гроза. Утім, як стверджують очевидці, полум’я над селом знялося значно пізніше. Якраз після того, як у селі знову з’явилося «світло», вимкнене у грозовий час. Мовляв, саме воно спричинило коротке замикання, від якого й зайнялася стара хатина Дробушів. Зрештою, тут своє слово має «сказати» експертиза. Тим паче, що прокуратура порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 270 Кримінального кодексу України.
Біда сталася у вечірній час, коли мати вклала дітей спати, а біля них заснула і сама. Врешті, на годиннику був не такий уже й пізній час — половина десятого. Але «світла» після грози не стало, отож не залишалося нічого іншого, як відпочивати. Батька у цей час вдома ще не було — затримався, допомагаючи односельцям на пилорамі.
Коли ж після загоряння дерев’яної старої хати, якій уже п’ятдесят років, у кімнаті з’явився дим і вогонь «пішов» по фіранках, господиня прокинулася. Надихавшись димом, вона не могла второпати, що діється. А коли зрозуміла, що це пожежа, вискочила з хати і почала гукати сусідів на допомогу.
— У чому мене розбудили, у тому я і кинувся до сусідньої хати, босий, в одних трусах, — розповідає сусід Михайло Дробуш. — Побачив справжнє пекло — вогонь, перемішаний з димом. Правда, біля вхідних дверей ще не горіло. Але тільки відкрив їх, перед очима опинилася стіна диму. Набравши повітря, метнувся всередину. Почав навпомацки шукати дітей, бо Лариса сказала, що вони залишилися в хаті. На жаль, нікого не намацав. Сам же від чадного диму почав непритомніти. Змушений був вискочити надвір. А там уже підбігла на поміч моя дружина. Тим часом Лариса знову зомліла.
— Я кинувся до іншого боку хати, де був менший вогонь, — продовжує сусід й однофамілець Дробушів. — Вибив вікно — і знов навпомацки почав шукати дітей. Витягнув двох. Передав їх своїй жінці — медичці, яка почала робити їм штучне дихання. А далі перебувати під вогнем, який почав обвалюватися на голову, стало просто неможливо. Насилу вибрався з хати. Тут підбігли сусіди. Почали гуртом лити у вікна воду, сипати пісок. На жаль, самотужки справитися з вогнем було неможливо. Лише дві «пожарні», які приїхали на виклик, загасили пожежу. Але на той час хата уже стала згарищем. А далі було ще страшніше — дивитися на мертвих попечених дітей. Двох дітей знайшли на ліжках, а третього — на підлозі. Було зрозуміло, що він намагався виповзти з хати, але так і не зміг, бідолашний. Обидва хлопці страшно обгоріли. Дворічна Настя менше — бо на неї попав пісок, яким гасили вогонь.
— На щастя, вогонь не перекинувся на іншу, нову хату, яку Дробуші звели і мали скоро переселятися у неї із старої, — кажуть інші сусіди потерпілих Іван Колодич та Ганна Кулакевич. — Вона також дерев’яна, між ними відстань всього декілька метрів, але, якщо вже на те пішло, то хай би і вона згоріла, а діти залишилися живими.
— Непомірний жаль проймає душу за дітьми, — витирає сльозу вчителька першого класу Дубновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ніна Кулакевич, — але у мене найбільше болітиме душа за Іванком, який щойно пішов у перший клас, якого я вчила і який був таким старанним, щирим, милим. Приходив до школи завжди у напрасованому костюмчику, у білій сорочечці. Було видно, що батьки, попри те, що не мають постійного заробітку, не купаються у розкошах, все-таки дбають про учня-першачка. У нього було все — від олівця до ранця. У нього було бажання вчитися, написати оте перше слово, яке для всіх учнів я для домашнього завдання вивела на дошці. Це слово «мама». Іванко так і не встиг його написати. Не віриться, що його вже немає серед нас...
— Такої біди, скільки я живу, у нашому селі не було, — напружує свою пам’ять пенсіонер Олександр Охремчук. — Коли я побачив отих обвуглених дітей, отих янголят, у мене волосся дибом стало. А що вже казати про батьків, які як тільки могли, дбали про своїх дітей. Сергій заради них їздив на заробітки, бо у селі — яка робота. Завжди їм гостинці привозив. Лариса теж дуже любила своїх дітей. Вона у нас — невістка із Білорусі. Але гарно прижилася у селі. Усе мріяла, коли ж то новосілля буде у новій хаті. А тепер не уявляю, як їм пережити таке горе.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
На знімку: чотирьох братиків і сестричок ховали всім селом.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
