Здобутки і біль лікарів шрамів землі,або Стислий історичний екскурс, який є не лише пізнавальним, а й надто актуальним і нині,а також про те, що сьогодні турбує лісівників
Кажучи про ліс, всі ми з вами уявляємо переважно рівнини з можливими невеликими схилами, горбами, пониззям тощо. А ось про ведення лісогосподарської діяльності в глибоких ярах і балках мало хто знає. Навіть бачачи нині зарослі великі крутосхили, яких багато особливо на територіях Канівського і Ржищівського лісгоспів. І, мабуть, не всі сучасники —молодь і навіть люди середнього віку відають, які процеси тут відбулися і якими неймовірними зусиллями створено ці краєвиди, що тепер чарують погляд. Цьому й присвячує дану публікацію наш кореспондент, котрий нещодавно побував у Ржищівському лісгоспі.
Наслідки знищення лісів і надмірного розорювання
1. Селяни-руйнівники?
На мій погляд, несподівану оцінку процесам, що відбулися на теренах нашої держави у далекому минулому, зробив відомий вчений-лісівник П. Вакулюк у своєму «Путівнику по лісомеліоративних і гідротехнічних об’єктах Ржищівського і Канівського держлісгоспів», що вийшов друком кілька років тому. Павло Гаврилович наводить такі дані й свої коментарі.
Після скасування у 1861 році кріпацтва селяни одержали злиденні наділи орних земель і змушені були розкорчовувати ті ділянки лісу, які їм не належали, та перетворювати їх на орні угіддя. Бо ціни на староорні землі були надто високими, і селяни намагалися купувати у поміщиків ділянки лісу з метою розкорчовування їх. І тогочасна преса, за його словами, рясніла тоді повідомленнями про масове знищення борів та дібров.
Безземелля, злидні, податкова політика царської Росії і очевидне аграрне перенаселення змушували селян розорювати навіть крутосхили. В українських губерніях, які входили до складу царської Росії, приватним власникам належало 80,5 відсотка всіх лісів, і кожен з них господарював, як вважав для себе вигідним. Царський уряд змушений був у 1888 році прийняти лісоохоронний закон, але приватна власність на ліси не дала можливості впровадити його в життя.
Швидкому розвитку ерозії і масовому утворенню ярів сприяло й те, що на ділянках з гористим рельєфом поля нарізали і землю орали зверху вниз. А це сприяло концентрації потоків води і утворенню ярів. Фактичне безземелля селян, злидні, неписьменність, жахлива відсталість, відсутність коштів і найпримітивніша агротехніка не давали їм можливості боротися з ерозією, яка стала всенародним лихом.
Знищення лісів, розорювання балок і крутосхилів поступово змінювали ландшафт Київської губернії. Навіть ще недавно майже рівну поверхню величезні яруги рвали на невеличкі, часто ізольовані одна від одної ділянки. Провалля перетинали водоносні горизонти, ніби гігантські насоси, викачували із землі дорогоцінну вологу, різко знижувався рівень грунтових вод. Талі і дощові води, не зустрічаючи на своєму шляху перешкод, швидко ринули донизу, викликаючи великі руйнівні повені.
2. І царський уряд схаменувся
У кінці XІX століття Київське губернське земство нарахувало на Київщині понад 4 тисячі ярів. І тоді роблять перші спроби боротьби з ними —заборона розорювання схилів і смуг завширшки 6—10 м навколо діючих ярів, необхідність їх укріплення й оточення лісами. Та для цього потрібні були спеціалісти, а їх у 1898 році по всій імперії було лише два, а наступного року — 13.
Царський уряд сприяв проведенню лісомеліоративних робіт і виділяв кошти. Значно збільшено було асигнування з 1903 року. Цікаво, що за успіхи в лісовирощуванні на пісках і ярах виконавці одержували золоті і срібні медалі, а також премії в розмірі 300 карбованців після того, як культури досягнуть п’ятирічного віку. А банки видавали виконавцям робіт пільгові кредити. На лісопосадки в українських губерніях люди добровільно виходили навесні, як на всенародну толоку.
Таким чином до 1917 року в царській Росії було закладено міцний фундамент лісомеліорації. Роботи з укріплення і заліснення ярів проводилися комплексно і розпочиналися з конусів виносу, днищ, схилів вершин, а закінчувалися створенням прияружних лісонасаджень, будівництвом в окремих місцях водозатримувальних валів, бетонних та дерев’яних лотків.
3. Виноси перегороджували навіть Дніпро
Проте масштаби цих робіт були незначними. За даними звітів Лісового департаменту, які друкувалися в «Лесном журнале», протягом 1900—1914 років на ярах в українських губерніях було посаджено всього 1853 гектари лісових культур, що становило лише 0,7 відсотка від загальної площі діючих ярів. А у Київській губернії було укріплено 167 ярів та відвершків — менше 4 відсотків їх загальної кількості.
Виникла величезна кількість нових і значно збільшилася довжина старих ярів за роки Першої світової війни. Навести порядок взялася Радянська влада. У 1922 році уряд України прийняв Положення про меліоративний кредит і меліоративні товариства, а в 1925 році — постанову «Про меліораційно-кооперативні товариства». Селяни могли отримати кредит на 25 років, а землі, на яких здійснювався весь комплекс робіт, закріплялися за його виконавцями.
Одначе і ці заходи не дали відчутних позитивних результатів. Виноси з ярів продовжували замулювати русла річок. За даними земельного обліку, у 1926 році яри вже знищили 308000 десятин землі. Значно знизилася врожайність на прияружних землях.
Особливо загрозливого стану ерозія грунтів набула у кінці 20-х — на початку 30-х років минулого століття. Так, у серпні 1931 року після злив виноси з урвищ Канівщини перегородили Дніпро і на кілька днів загальмували рух водного транспорту. Подібне повторилося і в 1934 році. Біля с. Селище пасажири змушені були виходити з пароплава і йти до другого, який прибував сюди з Дніпропетровська. Роботи з очищення Дніпра тривали довго і на їх проведення було витрачено колосальні кошти.
У 1928—1931 роках в захисній зоні Дніпра вчені обстежили землі і встановили, що на відрізку від Трипілля до Кременчука є понад 2000 ярів, від Кременчука до Дніпропетровська — 5600. Всього у захисній смузі Дніпра та його притоках — 47000.
Тому в 1933 році уряд України прийняв постанову про організацію поблизу Канева Середньо-Дніпровської дослідно-яружної станції. Утім, до початку Великої Вітчизняної війни на Канівщині нічого істотного для подолання ерозії грунтів не було зроблено.
Роботи із заліснення ярів дещо пожвавилися лише після урядової постанови у жовтні 1948 року «Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільної сівозміни, будівництва ставків і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах європейської частини СРСР».
4. Знову почали розорювати все і вся
Та початок 50-х років XX ст. ознаменувався новою хвилею розширення площ орних земель. Знову почали розорювати крутосхили і балки, сіножаті, заплави і береги річок. Орали, нехтуючи закони природи і народну мудрість, часом так, що земля з-під плуга падала у воду. Почалося масове вирубування дерев і чагарників, які росли на берегах річок, почалося осушування заплав і випрямлення річищ. За 50—70-ті роки в Україні випрямили майже 20 тисяч кілометрів річищ.
Це відбувалося тому, що тодішнє керівництво СРСР, виконуючи волю Микити Хрущова, спрямовувало народи всіх братніх республік якнайшвидше наздогнати та перегнати США і щоб вже нинішнє покоління жило при комунізмі. Навіть лісівників зобов’язували вирощувати сільгосппродукти, свиней, корів.
Порятунок побачили в гідролісомеліоративних станціях
У ті ж 50-ті роки з метою попередження обміління Дніпра було визначено захисну смугу загальною площею 2 265 тисяч гектарів. У цій зоні передбачалося укріпити понад 5 тис. діючих ярів і посадити понад 235 тисяч гектарів захисних лісонасаджень, здійснити цілий ряд інших протиерозійних заходів.
Утім, приборкання ярів зводилося в основному до створення захисних прияружних та прибалкових лісонасаджень. Тож у грудні 1962-го Рада Міністрів УРСР ухвалює постанову «Про створення захисних зон річок Дніпра, Десни і великих водоймищ для боротьби з ерозією грунтів». На виконання цієї постанови в системі лісового господарства України створюється кілька гідролісомеліоративних станцій. Серед них — і Ржищівська, яку в 1991 році перейменували на Держлісгосп.
Його нинішній директор Петро Павлович (на знімку) розповідає:
— Ми пам’ятаємо і шануємо тих працівників, які внесли найбільший внесок у загоювання ран, великих шрамів на придніпровській землі. Це Микола Держанівський, Іван Сатир, Яна Мелешко. Особливо хочу відзначити Катерину Лазоренко. Протягом 1981—1985 років її бригада посадила на ярах 387 гектарів лісових культур і забезпечила високу приживлюваність саджанців, за що була удостоєна звання лауреата Державної премії СРСР. А лісник Любов Камінник, яка вже пішла з життя, за створенння сотень гектарів лісів на ярах і крутосхилах була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора і удостоєна звання «Заслужений лісівник України».
Добрих слів заслуговує багаторічна і самовідана праця лісокультурниць Віри Чабан, Катерини Євтушенко, Катерини Чистопал, Катерини Самойленко, нагорнювачів валів Миколи Дроваля, Василя Саражинського, Петра Філоненка, головного економіста нашого підприємства Ніни Ковтун, головного лісничого Василя Головка, лісничих Миколи Колісника, Олексія Чорнокос, Лілії Рижової, тракториста-віртуоза Володимира Бондаря, водія-універсала Петра Коломійця та багатьох-багатьох інших.
Хочу наголосити: перші освоювачі ярів працювали в надзвичайно важких умовах. Уявіть собі, як можна садити саджанці на схилах ярів до 40 градусів і завглибшки до 70 метрів?! Нерідко їм доводилося працювати з допомогою мотузок.
Результат роботи лісгоспу
Головний лісничий Ржищівського держлісгоспу Василь Головко каже:
— Нині щороку ми висаджуємо у середньому 50 гектарів лісових насаджень в ярах і балках швидкоростучих дерев: верби, тополі, акації, сосни.
З часу створення Ржищівського лісгоспу, колективи наших п’яти лісництв посадили ліси на площі 11360 гектарів, з них понад 8000 — на схилах ярів та балок і понад 500 гектарів полезахисних лісосмуг. Відсипано 660 водозатримуючих валів загальною протяжністю близько 70 кілометрів, побудували 58 водоскидних споруд — лотків-швидкотоків. Все це дозволило захистити від ерозії більше 8 тисяч гектарів орних земель.
Що нині хвилює ржищівських лісівників
Фінансове забезпечення? Так. Але, на відміну від інших лісництв, Ржищівське з урахуванням його природніх умов перебуває на бюджетному забезпеченні. Але коштів, звісно, не вистачає на придбання нової техніки. Нині у них почалися лісові жнива — рубки догляду, прочистки, освітлення насаджень. Тепер треба дозрілі дерева діставати з крутосхилів, інакше вони падатимуть, захаращуватимуть яри і балки. Та швидкоростуча деревина — неякісна, тому реалізують її за низькими цінами, а отже — доходи незначні. А виживати треба!
Друга проблема, на якій зупинився директор лісництва Петро Петрович, це кадри. На жаль, молодь не йде до них працювати. І через складні умови роботи, і через невелику заробітну плату.
Третя — захист лісонасаджень від сміття. Тут їм конче потрібна державна підтримка. Однак вони не завжди її мають. Приклад. Лісівники встановили, що МПП «Спектр» та АТП «Максимус» вивезли на територію Стайківського лісництва до 500 тонн будівельних відходів. Затримали три КАМАЗи, які привезли їх чергову партію. Суд підтримав їх позов. А коли справа дійшла до вжиття заходів, почали отримувати повідомлення — такі підприємства уже не існують. Через державну реєстрову службу встановили — ні, вони є.
Лісівники очікували допомоги від державної екологічної інспекції в Київській області. Однак її начальник А. Артмечук своїм листом на початку вересня н. р. повідомив: причетність вантажних автомобілів до вивезення будівельних відходів не доведена і, у зв’язку з відсутністю їхнього власника, видані приписи лісничому Стайківського лісництва «щодо вирішення питання з ліквідації виявлених відходів з подальшим вивезенням на контрольоване місце видалення відходів з підпорядкованої території».
Чому лісівники повинні прибирати тепер ті чужі відходи? Де вони візьмуть немалі кошти на це?
Звісно, ржищівських лісівників, як і всієї країни, хвилюють також пожежі. Адже 9 з 10 випадків загоряння лісових насаджень, стверджують вони, трапляється з вини людей. Через випалювання сухої трави, стерні, коли вогонь швидко дістається до дерев. Нерідко і через злочинну необережність відпочивальників у лісах. А приборкувати вогонь у ярах і балках набагато складніше і важче.
...Востаннє оглядаю ошатні, барвисті пейзажі одного з ярів. Уявляю картину неймовірно важкої праці тих, хто дав життя цим деревам. Бачив, як нелегко тепер працювати і тим, хто дістає вже достиглу деревину. Та радісно, що яружні і балкові стихії тут не розгуляються більше ніколи.
Фото з архіву лісництва.
Від редакції: Редакція дякує керівництву Київського обласного управління лісового та мисливського господарств за сприяння в організації підготовки цієї публікації і вітає всіх лісівників України з їхнім професійним святом.
