Несподівані результати принесла ексгумація тіл з одного із масових поховань на території колишньої Луцької тюрми
Споруджуючи в 70-х роках пилораму неподалік від стін Луцького замку, на території колишньої Луцької тюрми, будівельники знайшли масове поховання. Чекали, що роботи зупинять і почнуть розслідування. Але надійшла команда залити кістяки бетоном. На місті могили встановили бункер для тирси. Хтось ніби квапився приховати злочин.
Наприкінці серпня, розпочинаючи тут розкопки, працівники комунального підприємства Львівської облради «Доля» зрушили з місця фундамент колишньої пилорами і жахнулися. Видобута із землі бетонна брила містила фрагменти людських кісток. Донедавна вважали, що це одна із чотирьох могил в’язнів Луцької тюрми, розстріляних енкаведистами 23 червня 1941 року. Але це не так. Що ж трапилося другого дня війни в обласному центрі Волині?
Про цю трагедію в Луцьку довго забороняли говорити. Лише на початку 90-х років стало відомо про масовий розстріл енкаведистами 23 червня 1941 року в’язнів Луцької тюрми. Згодом на панахидах по невинно вбитих — тепер вони проводяться під стінами колишньої в’язниці щороку — очевидці розповіли подробиці тієї розправи. Найцінніші спогади — у книзі Миколи Куделі «Під мурами Луцької тюрми».
На початку війни, знаючи, що наступу німців не стримати, керівництво НКВС наказує знищити в’язнів прикордонних тюрем. У Луцькій, за різними даними, було від двох до 4,5 тисячі в’язнів: переважно патріотична молодь, колишні члени ОУН, українських організацій «Просвіта», «Рідна хата», «Пласт», учні Луцької української гімназії, священики, керівники церковних хорів. Майже всі звинувачені за 54-ю статтею Кримінального кодексу УРСР — контрреволюційна діяльність.
Як згадував Микола Куделя, ще до схід сонця 22 червня над тюрмою пролетів німецький літак. Скинув бомби, воронки від яких стали згодом братськими могилами для в’язнів тюрми. Вранці 23 червня засуджених з речами вигнали у двір тюрми. Дехто сподівався, що будуть конвоювати на схід. Та їх поділили надвоє. Засуджених за 54-ю статтею вигнали на західне подвір’я, інших — із так званими побутовиками — на східне. Микола Куделя пристав до «побутовиків». Далі трапилося те, що важко уявити й у страшному сні. Ось як описував події того дня Микола Куделя:
«В ту мить, як грім з ясного неба, вибух. Чую крик кількох тисяч чоловік. Рвалися гранати, строчили кулемети, від вибухів і страшного зойку тряслася земля, шматки одягу, шапки, розірвані тіла викидало вище тюрми. Звідусіль заволали:
— Боже? Що вони роблять, іроди? Розстрілюють, рвуть гранатами. Варвари, душогубці. Світ такого не бачив...
На західному подвір’ї хвилин 10—15 клекотало, як у котлі. Тарахкотіли кулемети, рвалися гранати».
Подібне пекло повторилося і на східному подвір’ї. Лише випадковість врятувала Миколу Куделю від смерті. Привалений тілами вбитих, він вижив. Наступного дня разом із двома десятками вцілілих в’язнів хоронив розтерзані тіла. Напевно, їх теж чекала б подібна доля, але 25 червня охоронці тюрми раптом кудись зникли, а через кілька годин з’явилися німці.
Через два місяці, в останню неділю серпня 1941 року, вони дозволили провести біля могил розстріляних панахиду. Прибули тисячі людей з усіх кінців Волині. Лише одних священиків було 76. Очолював службу єпископ Полікарп. Фашисти зробили все, щоб використати факт розстрілу в’язнів Луцької тюрми у пропагандистських цілях. Хоча потім і самі діяли проти місцевого населення не менш жорстоко і цинічно.
Радянська ж влада після визволення Луцька поспішила замести сліди злочину. Були зрівняні із землею могили, зрізані хрести на них. Потім все це закатали асфальтом, а подекуди, як на колишньому східному подвір’ї тюрми, забудували.
Здавалось би, ініційована міськрадою ексгумація дасть відповідь на багато питань. Насамперед: скільки в’язнів знищено 23 червня 1941 року? Однак 7 вересня директор підприємства «Доля», кандидат історичних наук Ярослав Онищук, який керував пошуковими роботами на східному подвір’ї, повідомив мені: поки що вдалося знайти останки тіл 280 розстріляних, але не в’язнів тюрми, а... червоноармійців з концтабору, який розташовувався тут у роки війни.
Отже, найбільшу могилу на західному подвір’ї знайти ще не вдалося. Хоча на знімках 1941 року її добре видно, збереглися і всі орієнтири. Викопані на місці могили шурфи поки що не дали наслідків. Видно лише, що там колись була величезна яма. Знайдено і кілька людських кісток. Ймовірно, могилу ліквідували по війні — вивезли останки людських тіл. Зробити це було нескладно: тут Луцька тюрма діяла аж до 1958 року і її подвір’я були закриті для сторонніх очей.
Тепер завдання пошуковців ускладнюється. А час забирає і останніх живих свідків луцької трагедії, і тих, хто міг би розповісти про долю сплюндрованих після війни могил.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
