Останнім часом Україна постійно перебуває у передвиборній лихоманці. Виборами погрожують, їх призначають, скасовують, знову призначають —парламентські, президентські, місцеві. Постійне очікування змін, відчуття плинності й нестабільності — це характерний стан нашого суспільства. Віддаючись домашнім політичним пристрастям, ми постійно посилаємося на досвід Заходу, адже в інших країнах також бувають вибори, найчастіше — чергові, рідше — дострокові. 

Вибори і боротьба, з ними пов’язана, особливо, коли вибір таки є, це найважливіший елемент демократії. А тому варто уважніше придивитися до інших європейських країн з розвиненими демократіями, щоб скористатися їхнім досвідом. На жаль, наша преса приділяє дуже мало уваги подіям за кордоном, а якщо й пише про них, то не зовсім точно. От і перебіг передвиборної боротьби в Німеччині, де 27 вересня відбудуться парламентські вибори, подається досить поверхово. Тому, спираючись на свій майже десятирічний досвід роботи в українських редакціях Бі-Бі-Сі та «Німецької хвилі» у Великій Британії та Німеччині, пропоную своє викладення ситуації у ФРН напередодні виборів до бундестагу, парламенту країни.

Кожна партія має свій колір

На федеральному рівні у передвиборній боротьбі беруть участь п’ять партій — дві так звані «народні» партії — ХДС/ХСС (Християнсько-демократичний союз/Християнсько-соціальний союз) та СДПН (Соціал-демократична партія Німеччини). Крім того, за місця в бундестагу змагаються три менші партії — ліберальна ВДП (Вільна демократична партія), «зелені» (Союз 90/«Зелені») та зовсім нова Ліва партія.

Кожна з німецьких партій має свій колір (тепер цю традицію запозичили і в Україні): ХДС/ХСС — чорний, СДПН — червоний, ВДП — жовтий, «зелені» — звісно ж, зелений, а Ліва партія обрала для себе темно-червоний.

Нині при владі в Німеччині перебуває велика коаліція ХДС/ХСС і соціал-демократів, змінивши 2005 року коаліцію соціал-демократів і «зелених», що керувала країною протягом семи років. Тодішній канцлер, соціал-демократ Герхард Шредер оголосив дострокові вибори, сподіваючись, що політична кон’юнктура буде для нього більш вигідною, ніж рік пізніше. Він помилився, хоча консерватори перемогли з перевагою в один відсоток. Соціал-демократи залишилися при владі у складі великої коаліції з ХДС, однак керівником уряду стала голова партії християнських демократів Ангела Меркель, перша в історії Німеччини жінка-канцлер. Три менші партії перейшли до опозиції.

Те, що на виборах 2005 року соціал-демократам не вдалося набрати необхідну більшість голосів, щоб висунути свого кандидата на посаду канцлера й утворити правлячу коаліцію під своїм керівництвом, значною мірою пояснюється утворенням нової Лівої партії, що відтягнула на себе протестні голоси лівого електорату. Ідея створення такої партії на федеральному рівні належить Оскару Лафонтену, одному з найяскравіших політиків у лавах СДПН, який навіть одного разу був кандидатом у канцлери від соціал-демократів. Згодом він тривалий час обіймав посаду прем’єр-міністра федеральної землі Саар, де виборці незмінно віддавали голоси за соціал-демократів.

Нагадаю, що протягом сімнадцяти років при владі у Німеччині перебував блок християнських партій ХДС/ХСС у коаліції з вільними демократами (ВДП). Канцлером увесь цей час був Гельмут Коль. Коли ж 1998 року на зміну довготривалому правлінню коаліції консерваторів і лібералів до влади прийшли соціал-демократи і «зелені» на чолі з Герхардом Шредером як канцлера, Лафонтен відмовився від запропонованої йому посади міністра економіки в новому уряді й вийшов з партії. Про причини такого несподіваного кроку тоді багато говорили. Вважається, що у такий спосіб «справжній» соціал-демократ Лафонтен продемонстрував свою незгоду з «поправінням» та «буржуазністю» лівих. Не останню роль, на думку аналітиків, відіграла й банальна заздрість до більш успішного колеги.

Принаймні Лафонтен не раз заявляв про своє бажання помститися соціал-демократам і особисто Шредеру. Як показав час, це прекрасно вдалося здійснити.

Свою Ліву партію Лафонтен сформував на основі Партії демократичного соціалізму, правонаступниці правлячої в НДР Соціалістичної єдиної партії Німеччини. Ця партія, очолювана блискучим східнонімецьким політиком Грегором Гізі, від найперших виборів до загальнонімецького парламенту 1990 року завжди проходила в бундестаг спочатку за рахунок прямих мандатів, а пізніше й беручи п’ятивідсотковий бар’єр. Цікаво, що на відміну від нашої КПУ, ця партія об’єднує в своїх лавах не лише пенсіонерів, що сумують за минулим, хоча таких чимало, а й дуже активних молодих людей дещо альтернативного спрямування, для яких традиційна соціал-демократія виявилася занадто консервативною і буржуазною. Годі було подивитися на зовнішній вигляд депутатів бундестагу від ПДС — рокерське вбрання, грубі черевики на товстій підошві, волосся, що стирчить на голові — щоб зрозуміти, що партія матиме послідовників не лише на Сході, а й на Заході країни, де молодь і навіть люди середнього віку також відкидають усі ознаки буржуазності, намагаючись в усьому уникнути ознак міщанства й провінційності. Вони активно захищають навколишнє середовище, відмовляються від м’яса, сигарет і алкоголю, а також пересідають з автомобілів на велосипеди. Вони відкриті для всього прогресивного й нового і не хочуть старої Федеративної республіки з її консерватизмом та ідеологією «холодної війни». При цьому вони виступають за соціальну справедливість, боротьбу з бідністю й створення робочих місць.

Тому цілком закономірно, що Оскар Лафонтен почав розбудову своєї Лівої партії саме з ПДС, зробивши необхідні кроки для зміни її іміджу. Він об’єднав ПДС зі своєю партією «Виборча альтернатива — робота і соціальна справедливість», до якої увійшли колишні члени й прихильники СДПН, незадоволені «поправінням» соціал-демократів. Пізніше блок двох партій — ПДС і «Виборчої альтернативи» — став новою партією, що дістала назву Лівої. На останніх виборах до бундестагу ліві, що вперше виступили на федеральному рівні, одразу отримали 7,8 відсотка, відібравши у соціал-демократів такі необхідні їм голоси. Нині, за оцінками аналітиків, Ліва партія може здобути й 20 відсотків. Принаймні на серпневих виборах до парламентів трьох федеральних земель — Саару, Тюрінгії та Саксонії — ліві показали чудовий результат. У Тюрінгії вони отримали 27,4 відсотка голосів, поступившись лише християнським демократам, які набрали 31,2 відсотка. Соціал-демократи здобули в цій землі лише 18,5 відсотка голосів виборців. У Саксонії ліві також посіли друге місце (20,6 відсотка) після християнських демократів (40,2 відсотка), а в західнонімецькій землі Саар — ліві стали третіми (21,3 відсотка) після християнських демократів (34,5 відсотка) і соціал-демократів (24,5 відсотка).

Як бачимо, тріумфальне зростання лівих триває, однак, незважаючи на перспективність такого партнера, соціал-демократи категорично відкидають можливість утворення з ними коаліції. Це пояснюється не лише ідеологічними розбіжностями між двома лівими силами, які, зрештою, не такі вже й великі, а травмою, завданою керівництву СДПН «зрадою» Лафонтена. Проте на рівні федеральних земель червоно—темно-червоно—зелені коаліції виглядають цілком імовірно.

Співпраця двох «народних»

На думку аналітиків, найбільш реальним видається продовження співпраці двох великих «народних» партій і за результатами нинішніх виборів. Таку перспективу підтверджують і результати телевізійної дуелі двох головних кандидатів у канцлери, що відбулася у неділю, 13 вересня, за два тижні до виборів.

У Німеччині теледебати головних кандидатів — сталий елемент передвиборної боротьби. Вона дає відповідь на головне питання — хто буде канцлером на наступний строк. А тому вирішальну роль тут відіграють не виборчі програми кандидатів, а особиста симпатія, харизма кожного із суперників.

У дебатах взяли участь канцлер Німеччини, голова партії ХДС Ангела Меркель і віце-канцлер, міністр закордонних справ країни, кандидат у канцлери від СДПН Франк-Вальтер Штайнмайєр.

Те, що Ангела Меркель — досвідчений полеміст і політик з залізною волею — не викликає жодних сумнівів. Це вона довела фактом свого сходження і чотирирічного перебування при владі. Франку-Вальтеру Штайнмайєру на її тлі було зовсім не просто. По-перше, він тривалий час перебував у тіні Герхарда Шредера, соціал-демократичного попередника Ангели Меркель, завідуючи його канцелярією. Німецькій громадськості він став відомий лише чотири роки тому, коли в результаті виборів до влади прийшла велика коаліція ХДС/ХСС під керівництвом Меркель. Штайнмайєр отримав посаду міністра закордонних справ. А згодом став і віце-канцлером. У сприйнятті німецьких виборців він значною мірою залишився сірим чиновником, від якого не слід чекати особливих злетів. А його невпинне просування до верхівки партійної драбини пояснюється катастрофічним кадровим голодом у лавах СДПН. Опитування громадської думки також показували дуже низьку популярність кандидата від соціал-демократів. Отже, напередодні нинішніх теледебатів ніхто не чекав від Штайнмайєра позитивного результату, тим паче, що для нього це був перший досвід подібної політичної презентації.

Теледуель тривала півтори години. Спостерігачі одностайно зазначили, що Штайнмайєр показав себе якнайкраще. Зовсім несподівано він став цікавішим і дотепнішим за Меркель. Такий результат, на думку фахівців, значно посилює його шанси на виборах. Навіть, якщо вважати, що суперники зіграли внічию, для Штайнмайєра така нічия рівнозначна перемозі. Тепер є надія, що виборці, які досі не визначилися зі своїми уподобаннями, нададуть йому перевагу, а разом з ним — і соціал-демократії загалом.

Ще однією характерною особливістю теледебатів була їхня цілковита неконфліктність, та й чому б партнери по коаліції стали нападати одне на одного, піддаючи сумніву результати спільної чотирирічної роботи. Адже створенню коаліції, як це заведено в Німеччині, передувало ухвалення коаліційної угоди — великого грубого тому, який неможливо втримати в одній руці, де до найдрібніших деталей викладено програму діяльності уряду на наступні чотири роки. Тому будь-яка критика на адресу суперника автоматично перетворювалася на самокритику, бо документ готувався спільно групами експертів від обох партій і узгоджувався також спільно.

Ще одне пояснення неконфліктності дебатів, про які було сказано, що подібна поведінка боксерів на рингу неодмінно призвела б до дискваліфікації обох суперників, пояснюється й тим, що продовження великої коаліції за результатами нинішніх виборів зовсім не виключається, а отже, будь-які публічні сварки й суперечки лише ускладнять майбутню співпрацю.

Найгостріше дуелянти обговорювали фінансові питання, зокрема — проблему податків. На думку Ангели Меркель, в умовах економічної кризи необхідно вивільнити всі механізми для забезпечення економічного зростання. Тому вона дотримується своєї передвиборної обіцянки протягом наступних чотирьох років зменшити податковий тиск на 15 мільярдів євро. Канцлер переконана, що це можливо й реально. А от на думку Штайнмайєра, такі плани можуть спричинити кризу довіри до серйозності намірів Меркель, він уважає, що це неможливо здійснити без запозичень, що є шкідливим для економіки країни.

Відмінності програм

У програмах обох кандидатів, звичайно, є й інші відмінності. Консерватори виступають за повернення до атомної енергетики і проти запровадження мінімальної заробітної платні. Соціал-демократи проти атомної енергетики, за мінімальну зарплатню в інтересах найменш захищених верств населення і одночасного обмеження зарплат менеджерів найвищої ланки, що сягають мільйонів.

Загалом — програми дуже схожі, так само, як і програми трьох опозиційних партій, які так само стоять на принципах демократії, соціального захисту, збільшення фінансування освіти, боротьби з бідністю, захисту навколишнього середовища тощо.

Цього разу кандидати в канцлери від опозиційних партій негативно поставилися до теледебатів лише між кандидатами від двох більших партій. Опозиційні партії також є повноправними учасниками демократичного процесу управління державою, а отже, їм слід надати слово разом з головними кандидатами. Це й було здійснено днем пізніше, коли перед мільйонами телеглядачів з’явилися кандидати в канцлери від трьох опозиційних партій — ВДП (Гідо Вестервелле), «зелених» (Юрген Тріттін) і лівих (Оскар Лафонтен). Усі троє опозиційні кандидати показали громадськості розбіжності у своїх передвиборних програмах. Вони стосуються питань охорони здоров’я, збільшення пенсійного віку, зменшення податкового тиску. В одному питанні політичні опоненти були одностайні: не допустити, щоб країною знову управляла велика коаліція.

Нинішні вибори відбуваються у знаменний для Німеччини час. Цього року країна відзначає 60-річчя свого існування і 20-річчя падіння Берлінської стіни.

Фактично, вік об’єднаної Німеччини збігається з віком незалежної Української держави. За цей час Німеччина радикально оновила інфраструктуру колишньої НДР, розбудувавши мережу новітніх залізних та автомобільних доріг, здійснивши реконструкцію житлово-комунальної сфери, телекомунікаційних та інших мереж, не кажучи вже про лікарні, будинки для літніх людей, школи, театри, концертні зали, музеї та інші об’єкти культури.

Територія колишньої Німецької демократичної республіки нині має значно сучасніший і охайніший вигляд, ніж «старі федеральні землі», що робили свій фінансовий внесок у відбудову Сходу.

Незважаючи на те, що політики і журналісти й досі охоче згадують про стіну в людських головах, тобто про психологічні й культурні розбіжності між східними й західними німцями, ці розбіжності невпинно зменшуються, що є результатом копіткої роботи і на державному, і на місцевому рівні, у сфері освіти, культури, медій.

Розбіжності, звичайно, є. І рівень зарплат і пенсій східних німців поки що не дотягує до рівня західних. Але й вартість життя у східних землях нижча, а отже, ця різниця майже повністю компенсується.

Так, рівень безробіття у східних землях подекуди сягає 20 і більше відсотків. Так, деякі східнонімецькі міста, що виникли навколо соціалістичних індустріальних гігантів, просто спорожніли. Панельні житлові будинки там розбирають і використовують цей дешевий матеріал для спорудження індивідуальних котеджів.

Але загалом частини колись розділеної країни дедалі більше зростаються. Випробування світовою економічною кризою коаліційний уряд витримав з честю, не зробивши спроби вирішити фінансові проблеми країни за рахунок її громадян. У Німеччині не заморожували депозити, а, навпаки, збільшили в кілька разів державний фонд гарантування вкладів населення.

Кожне банкрутство великого підприємства ставало предметом обговорення всього суспільства. Напередодні парламентських виборів уряд погодився продати традиційний німецький автомобільний концерн «Опель» російському інвестору, щоб тільки зберегти десятки тисяч робочих місць.

Країна розвивається разом зі своїм народом. Сьогодні не так уже й важливо, хто очолить уряд, які партії увійдуть до парламенту, адже, як зазначив німецький письменник Мартін Вальзер, найкраще у розвиненій демократії є те, що можна її підтримувати, не беручи участі у виборах, адже від того, яка б партія не отримала більшість, вона не поставить з ніг на голову державний устрій.

Марія КОПИЛЕНКО, заслужений журналіст України, кандидат філологічних наук.