Декілька місяців поспіль Партія регіонів роздмухує тему підвищення рівня мінімальної заробітної плати, блокуючи роботу Верховної Ради України, примушуючи викидати на вітер величезні кошти на утримання паралізованого ними органу державного управління. Невже так щиро ця політична сила вболіває за добробут громадян?
Спробуємо зробити нескладний аналіз і відповісти собі на декілька запитань.
По-перше, завжди дуже просто загрібати жар чужими руками, бо якщо б і були можливості у чинного уряду з легкою душею погодитись на це та виконати вимоги регіоналів, то постає питання: а яке власне відношення має так названа «опозиційна сила» до цих здобутків ворожого їй уряду? Чи ми спостерігаємо за принаймні останні два роки їхню конструктивну співпрацю з Владою у питаннях наповнення державної скарбниці? Категорично НІ. Все тільки навпаки.
По-друге, лідер депутатської фракції Партії регіонів постійно наголошує на тому, що уряд таки накопичив відповідні кошти, в тому числі отримав багато кредитів від міжнародних організацій, які, мовляв, треба витратити на потреби громадян.
Хіба ж не той самий лідер разом з гарантом весь час породжують і провокують паніку серед населення щодо ухваленого бюджету на 2009 рік, постійно наголошуючи на його буцімто «авантюристичності» та «нереальності», разом з тим намагаючись переконати народ у неефективності роботи чинного уряду. Окрім того, постійно педалюються питання про невиплату пенсій, стипендій, затримки платежів Росії за газ тощо.
Звичайно, жоден з цих прогнозів з місяця в місяць не справджується, всі видатки з бюджету вісім місяців поспіль здійснюються найкращим чином та ще й з’явилися, за їх твердженнями, заощадження і накопичення, які можна спрямувати в соціальну сферу. Якщо це є непрофесіоналізм і безлад в уряді, як здається регіоналам, можна не сумніватися в тому, що громадяни не будуть проти такого «безладу».
Усе пізнається в порівнянні. Тому цікаво і корисно порушити питання:
А що ж у соціальному плані зробив «професійний» уряд регіоналів, перебуваючи при владі, обіцяючи у передвиборній програмі змінити на краще все й одразу, чого, звичайно, не відбулося за вищезгаданий час, в епоху процвітання світової економіки і стрімкого розширення ринків збуту, в тому числі експертної продукції:
— жодного разу влада «професіоналів» не спромоглося суттєво підвищити рівень мінімальної заробітної плати та інших соціальних стандартів. Навпаки, тодішня влада скасувала низку соціальних гарантій, що були прийняті до неї. Причому зробила це протизаконно, протиправно і аморально. Виправити цю ситуацію вдалося зусиллями тодішньої опозиції, очолюваної Юлією Тимошенко через подання до Конституційного Суду України, який скасував це неподобство своїм рішенням №1-29/2007 від 09.07.2007 р., тобто напередодні дострокових виборів парламенту 2007 року, і тому виправляти це все довелося новому уряду, який очолила Юлія Тимошенко.
Виникає риторичне питання, чому автори сьогоднішніх підбурювань і блокувань, які в той час персонально відповідали за соціальний стан громадян, не тільки геть зовсім не опікувалися цими проблемами, а діяли цілком у зворотному напрямку, пояснюючи свої непопулярні дії необхідністю розвитку економіки, вважаючи одночасно соціальні програми нікому не потрібними та примітивними, як на їхню думку? І це за умов наявності річної інфляції 17%?! Натомість, всі ресурси і можливості держави було спрямовано на розгортання власного бізнесу посадовців та спрямування фінансових потоків у власні кишені, зокрема шляхом виведення капіталів в офшорні зони, створення фірм і банків, що обслуговували власний бізнес олігархів тодішньої влади, кількість та бізнесові доходи яких сягнули небачених масштабів саме під час правління уряду від сьогоднішньої опозиції.
І це лише один приклад нещирості і цинізму керівництва Партії регіонів. А їх безліч.
Візьмімо хоча б програму повернення заощаджень громадянам урядом Тимошенко. Яку риторику ми чули від опозиції та з Банкової? — Популізм, розтринькування державних коштів і т. і.
Якщо так, то чому ж теперішні їхні наполегливі і безпідставні пропозиції не є популізмом?
Будь-кому зрозуміло, що для сьогоднішньої опозиції рішуче діючому уряду, а до такої опозиції можна віднести і Президента разом з його «свитою», апріорі неприйнятне все, що робить уряд, і навіть ті самі дії або пропозиції, які виникають у опозиції.
Це що державний підхід? Здається — це державна зрада, коли нищиться і замовчується все, що не можна приписати до своїх активів.
Порівнюємо далі. Що визначального для держави зроблено попереднім урядом сьогоднішніх опозиціонерів? Чи була затверджена парламентом програма дій уряду? Чи була взагалі якась програма? Чи звітував голова уряду перед народом і скільки разів це відбувалося? Чи хтось з нас знав, як працює уряд щодня і чим займається найнятий нами Президент?
Погоджуємося з тим, що згадати такі факти дуже важко.
Натомість, уряд Тимошенко працює цілком прозоро. Прем’єр-міністр особисто доносить до людей сутність рішень, прийнятих урядом, через засоби масової інформації та слідкує за їхнім виконанням через «гарячі» телефонні лінії. І результати є, навіть під час світової кризи:
— бюджет виконується і не в ручному режимі, як стверджує опозиція, якій би стверджувати будь-що, аби звинуватити уряд. Дійсно, скільки вже було почуто заяв перших осіб від опозиції про повний крах, про те, що вже завтра в країні буде повний колапс, а уряд не протримається й місяця? Здається, з дня формування уряду. А він працює:
— безробіття, яке ті ж самі особи прогнозували до 3—5 млн. у 2009 р., навпаки, знизилося з 0,7 млн. до 0,5 млн. Можна продовжувати наводити факти, які аж ніяк не підтверджують «істинну правду» опозиціонерів.
На думку лідера ПР, світової кризи немає. Як для нього особисто, то, певна річ, так і є, але якщо керівники всіх без виключення держав світу іншої думки, то виникає питання адекватності лідерів опозиції.
Справді, нікому не хотілося, щоб світова фінансова криза торкнулася України. Ю. В. Тимошенко робила реальні заяви з цього приводу, бо вона завжди тверезо оцінює ситуацію. Водночас такі заяви не породжували паніку в суспільстві. Але ж реалії масштабу світової кризи виявились ще складнішими. І в цих реаліях уряд поводить себе дуже гідно — це не самооцінка, а міжнародне визнання! Попередній уряд, на жаль, похвалитися нічим не може, оскільки тодішній прем’єр майже не здійснював закордонних поїздок, окрім Москви на інструктаж. Нинішній Прем’єр-міністр веде активну міжнародну політику і має конкретний результат — ті самі кредити, під майже нульові відсотки на 30 років, які так муляють очі опозиціонерам, охочим видати біле за чорне і якнайскоріше поділити не ними добуті гроші.
Обвинувачення опозицією уряду Тимошенко, що, мовляв, втягує народ України у багаторічну боргову кабалу, є безпідставною і безглуздою балаканиною.
Скажіть, будь ласка, шановні підприємці, чи погано для вас отримати майже безвідсотковий кредит на 30 років? Скільки разів ви обертаєте ці гроші? Скільки прибутку на них за 30 років отримаєте? Чи загрожує вам боргова кабала? Так само і для держави. Саме тому такі кредити важливо витрачати розумно, тобто не проїдати, як зараз брутально вимагає Партія регіонів, а вкладати у виробничі програми і заробляти не тільки на безболісне повернення кредитів, а й на вирішення соціальних та інших загальнодержавних проблем.
У зв’язку із цим незрозуміло, що поганого зробив уряд, здійснюючи в скрутний для економіки України час такі запозичення? Кому і навіщо пани від колишньої влади навішують локшину на вуха? Чи не є це політичним шахрайством?
Немає сумніву, що, будучи при владі, нинішні опозиціонери залюбки взяли б такі кредити, але їм ніхто не давав і не дасть, оскільки їм не довіряють, тому що не можна довіряти, а Тимошенко Ю. В. вірять і дають. То чи не означає це, що її уряд робить все правильно і зрозуміло для світової спільноти? То хто ж у такому випадку професіонал, а хто дилетант і політичний шахрай?
Народний депутат України Олег ТИЩЕНКО.
