Вона надійно закріпилася на світовому ринку будівельних матеріалів, її торгова марка відома давно. Ось і в Україні тому, хто взявся за будівництво власного будинку чи ремонт квартири, не обійтися без гіпсокартонних і пазогребеневих плит, сухих сумішей Кnauf. Широко застосовують їх будівельні компанії. Причому якість однаково висока і в самій Німеччині чи іншій західноєвропейській країні, і в нас. Перспективи, зважаючи на те, що світ перейшов на сухі штукатурки, величезні.
Два роки тому на Тернопільщині запрацював гірничодобувний комплекс ТОВ «Скала». Місцева влада вважає проект залучення до економіки краю Кnauf дуже вдалим. Адже це не лише мільйонні інвестиції, суперсучасні технології, нові робочі місця, а й цікаві освітні, соціальні проекти. На соціальній орієнтації «Скали» наголосив під час нашої зустрічі виконавчий директор товариства Ігор Балафін. Потім я не раз мала нагоду переконатися у справедливості його слів. Для нього, талановитого інженера та менеджера, який приїхав налагоджувати виробництво з Донбасу, багато важить думка про фірму тутешніх людей, її добра репутація. Пишається залученням потужного інвестора й голова Борщівської райдержадміністрації Іван Чепесюк. Внесок «Скали» до бюджету району вагомий, усі найважливіші заходи відбуваються за її участю, та й керівники підприємства легко йдуть на контакт.
Що Кnauf прийшов надовго і всерйоз, сумніватися не доводиться. Підприємство працює легально, сплачує всі належні податки, допомагає в реалізації дострокової програми з розвитку сіл, на території яких розробляється кар’єр. Підкреслюю це не випадково, адже в області чимало любителів нелегально поживитися на видобутку надр. За деякими даними, приблизно третина кар’єрів працює в «тіні».
Авторський стиль
Борщівська «Скала» — третій масштабний проект Кnauf в Україні після Києва і Донецька. Отримавши ліцензію на видобуток гіпсового каменю на Шишковецькому родовищі, компанія вклала в розвиток комплексу 10 мільйонів доларів. Усе було зроблено за останнім словом досягнень науки і техніки. Такий стиль компанії: кожне нове підприємство, хоч би в якій країні воно вводилося в експлуатацію, має бути найсучаснішим. Таким, наприклад, як «Кnauf Гіпс Донбас», який на сьогодні не має аналогів в Європі.
У липні 2007 року дробарно-сортувальний комплекс «Скали» став до ладу, а вже в жовтні вийшов на проектну потужність, яка становить 500 тисяч тонн гіпсового щебеню на рік. На початку цього року у зв’язку з кризою темпи видобутку гіпсу дещо уповільнилися, але починаючи з квітня замовлень побільшало. Жодного разу підприємство не зупинялося. Зберегли й колектив, який нині працює у дві зміни. Фахівці переважно місцеві. Продукція «Скали» завантажується у вагони і відправляється споживачам не лише України, а й Білорусі, Прибалтики, Польщі. Якість щебеню бездоганна, жодних зауважень до неї, відколи існує підприємство, не було. «Вона починається з вагона, — зауважує заступник генерального директора товариства Володимир Федорчук. — До речі, ми вдихнули в місцеву залізницю друге життя. Реконструювали під’їзну залізничну колію, відремонтували вокзал. Коли говорили, що будемо щодня відправляти 30 вагонів, залізничники не вірили, тепер це реальність. Ми створили нові робочі місця і для них».
Тернопільщина багата на гіпси, їх запаси такі, що можна працювати не один десяток років. Нині ведеться геологорозвідка (в неї вкладено мільйон доларів) з тим, щоб у перспективі організувати в Борщівському районі не лише видобуток гіпсової сировини, а й виробництво готової продукції. У планах компанії — будівництво заводу сухих сумішей, у що передбачається інвестувати 7 мільйонів доларів. Можна не сумніватися, що це буде поєднання новітніх проектних рішень і високоефективних технологій. Район отримає нові робочі місця і солідні бюджетні вливання.
Бізнес та освіта — партнери
Той, хто турбується про кадри, — дбає про майбутнє. В Україні, як і в інших країнах СНД, склалася ситуація, коли на практиці виробничі технології випереджають ті, яких навчають у вузах і професійно-технічних училищах. Тож бізнесу доводиться «йти» в освіту: відкривати навчальні центри, читати курси лекцій у вузах, організовувати підготовку робітничих кадрів. І робити це масштабно: від навчання архітекторів і проектувальників, котрі повинні знатися на можливостях нових матеріалів Кnauf і грамотно їх застосовувати на практиці, — до підготовки робітників, які вміють з ними працювати, і продавців, щоб могли дохідливо розповісти все про товар. У Москві німецька компанія має свою академію. У вищих навчальних закладах будівельного профілю до викладання залучаються керівники та фахівці підприємств Knauf. Скажімо, генеральний директор ТОВ»Кnauf Гіпс Київ», кандидат наук, дійсний член Академії будівництва України Олександр Гавриш читає лекції в Київському національному університеті будівництва та архітектури, він є співавтором низки підручників та посібників. Така співпраця науки та бізнесу взаємовигідна.
Завідувач Борщівської філії Товстенського сільськогосподарського ліцею Петро Калинюк не може натішитися такій співпраці. Партнери повністю реконструювали одне крило філії (вона розташована у колишній військовій казармі), встановили металопластикові вікна, двері, обладнали аудиторії, майстерні для практичних занять. До того ж усе найновіше: від комп’ютерів до машини для нанесення сухих сумішей, яка використовується нині на будівельних об’єктах. Так на практиці здійснюється україно-німецький проект «Підтримка реформи професійно-технічної освіти в Україні» за сприяння Міністерства науки і освіти України, Федерального міністерства економічної співдружності і розвитку ФРН та німецького товариства технічної співдружності.
На нову спеціальність набрали дві групи — 52 учнів. Їх навчатимуть, як змонтувати перегородки, обшити ванну, вкласти підлогу, зробити підвісну стелю... Усі матеріали надає Кnauf, майстри виробничого навчання пройшли належну підготовку в одному з навчальних центрів компанії. За таким само принципом ТОВ «Скала» готувало навчальну базу в Тернопільському вищому професійному училищі №10, де на спеціальність «монтажник гіпсокартонних конструкцій» набрали три групи учнів. Немає сумніву, що добре підготовлених фахівців охоче братимуть на роботу будівельні фірми. До речі, Петро Григорович похвалився, що з наступного року набиратимуть учнів на спеціальність «продавець сухих сумішей». Тож і на них буде попит.
«Якби не ця фірма, не бачити б нам газу...»
Сільський голова Сков’ятина (до сільської ради входять і Шишківці) Петро Попик розповідає, що колеги йому заздрять. Мовляв, що тобі за таких грошей (торік бюджет сільської ради перевищив 2 мільйони гривень). А йому доводиться зранку до вечора гасати по об’єктах, щоб розумно розпорядитися чималими коштами. Перше, що попросили мешканці Шишковець і Сков’ятина, — підвести газ. Пригадую, з якою надією говорили про це сільські жіночки після того, як було перерізано стрічку під час відкриття гірничодобувного комплексу. Їх мрія ось-ось здійсниться. Восени цього року в Шишківцях і Сков’ятині має запалати голубий вогник. До того ж ТОВ «Скала» взяло на себе фінансування робіт з підведення газу до осель мешканців. Більше того, оскільки коштів на прокладання магістрального газопроводу (це обов’язок держави) так і не дочекалися, довелося товариству взяти на себе і цю ношу.
У селах відремонтували всі вулиці. Поки що тільки щебенем, оскільки проводили газифікацію і меліоративні роботи. Наступного року вкриють асфальтом. До речі, на меліорацію (частину Сков’ятина постійно підтоплює) витрачено 300 тисяч гривень. А ось дорога, що веде до села, як мовиться, — в печінках його мешканців. Щоб проїхати чотири кілометри, сільський голова воістину демонстрував майстерність гонщика-автораліста: вибоїна на вибоїні. Давно б її відремонтували, але належать ці чотири кілометри облавтодору, і сільська влада не має права вкладати кошти в її ремонт: законодавство не дозволяє. Коли дійдуть руки (і чи дійдуть?) до цього шматка дороги в облавтодору, невідомо.
Ще один парадокс — шкільний. Фінансувати школу з місцевого бюджету не можна було, оскільки вона на бюджеті райвно. Щоправда, районна влада пішла назустріч і передала приміщення на баланс сільської ради. Тепер школа, мов лялечка: все відремонтовано, побілено. Одне шкільне крило готується під дитсадок. А ось вкладати кошти сільського бюджету в обладнання заборонено законодавством. Директор навчального закладу Дмитро Стасюк скаржиться, що немає приладів, хімреактивів. Украй потрібен комп’ютерний клас: у старшокласників почалася інформатика. Сільський голова готовий виділити кошти на його доукомплектування (три сучасні комп’ютери школі подарувала «Скала», треба тільки докупити ще три), але зробити цього не має права: не та стаття витрат. Тож надія лише на спонсорів.
З ними сільський голова і директор школи пов’язують і глобальніші сподівання. Демографічна ситуація в обох селах напружена. Цього року в перший клас пішла лише одна дитина, а всього у Сков’ятинській школі І—ІІ ступенів навчаються 63 учні. Колись було втроє більше. Тепер місцеві чоловіки менше роз’їжджають по будовах Києва та Москви, чимало з них працюють в кар’єрі і мають гідну зарплату. Збудує «Скала» ще й завод — будуть нові робочі місця, залишатимуться в селах хлопці та дівчата, народжуватимуться діти. Взагалі між школою та підприємством надзвичайно теплі та дружні стосунки. За традицією, Володимир Федорчук обов’язково приходить на випускний, дарує кожному випускникові, а також педагогам мобільні телефони, на День учителя вручає колегам квіти, презенти і запрошує на святкову вечірку. Саме колегам, оскільки друга освіта в інженера-будівельника Федорчука — педагогічна. Його обрали почесним вчителем Сков’ятинської школи.
З ініціативи Володимира Юрійовича облаштовується музей-садиба уродженця Шишковець відомого письменника, лауреата національної премії імені Тараса Шевченка Романа Андріяшика. Загалом «Скала» відома своїми благодійними діяннями. Без неї в районі не обходиться жоден культурно-мистецький чи спортивний захід. Товариство є генеральним спонсором самобутнього фольклорно-мистецького свята «В Борщівському краї цвітуть вишиванки», виділяє на його проведення щороку 60—70 тисяч гривень. Коли торік у кількох районах області люди постраждали від повені, підприємство закупило для них сто холодильників і сто пральних машин. Своєю технікою допомагали розчищати завали, коли селевий потік зійшов на одне із сіл району: в рятувальників такої техніки просто немає. Купили сміттєвоз для комунальників райцентру, подарували автомобіль будинку сімейного типу Жолобчуків, допомогли коштами під час ремонту хірургічного відділення районної лікарні. Зрештою, це далеко не повний перелік добрих справ «Скали». Усі в окрузі знають, до кого у скрутну хвилину можна звернутися. Недарма торік «Меценатом року» в районі визнано Володимира Федорчука, а цьогоріч — Ігоря Балафіна. Поєднання високого професіоналізму з благородством та милосердям нині зустрінеш нечасто.
Тернопільська область.
На знімках: Ігор Балафін із сім’єю і Володимир Федорчук (ліворуч) на святі борщівської вишиванки; ліцеїсти навчально-практичного центру.
Фото автора.
