Майже чотири роки стежу за судовими перипетіями в Личаківському суді Львова. Там по другому колу розглядається позов пані Гамурарь до пані Ревули, приватного нотаріуса Сенів та ДПІ про визнання заповіту недійсним. За ним Ревула успадкувала квартиру.

Рішенням суду від 4.05.2005-го заповіт, як і свідоцтво про право на спадщину, визнані недійсними. Апеляційний суд скасував його, Верховний Суд, у свою чергу, скасував вердикти районного і Апеляційного.
Я бував на засіданнях, спілкувався зі сторонами процесу, в якому, до речі, бере участь прокурор.
Враження? Про це — в подальших дослідженнях.
А згадав про цю банальну загалом квартирну «епопею», щоб зауважити: слуги сліпої Феміди нерідко по-різному дивляться і трактують одні й ті самі закони. І рішення відповідні приймають.
А хто в «стрілочниках»?
Серед жертв суддівських помилок знаю чимало журналістів. Довелося писати про Анатолія Єременка (Донецьк), Ярослава Ткачівського (Івано-Франківськ), Віктора Лук’янова (Харків), Володимира Лутьєва (Євпаторія), колег з Миколаївщини, Херсонщини...
Усі вони, за окремим винятком, довели свою правоту. Показову ж перемогу, вважаю, отримала харківська журналістка Наталія Шеховцова. Перемога та — над пихатістю, самодурством і непрофесіоналізмом суддів...
Чи можна захистити честь, якої катма?
...Спочатку Наталія програла спір В. Плетньову, судді Київського райсуду.
Тому Плетньову, який виправдав організатора злочинної групи, що жорстоко знущалась над директорами інституту та заводу, підприємцями, заступником начальника митниці.
Тому Плетньову, який претендує на місце в чорній книзі юриспруденції: він під час слухання справи заборонив представникові потерпілих Миколі Самардакову ставити запитання обвинуваченим. Потім виставив адвоката із зали засідань. Далі — більше: ініціював проти нього порушення адміністративної справи...
Самардаков не з лякливих, він відстояв своє чесне ім’я за всіма пунктами, як кажуть, примусивши Плетньова рахуватись з адвокатом.
Про це написала Шеховцова в статті «Судья Плетнев... разбушевался» (газета «Время»).
Слуга Феміди сприйняв критику як ляпас. До того ж згадав, певне, «образу» від Самардакова, про що гуділа вся область. Так народився позов до Наталії Іванівни про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Справу розглядав Фрунзенський райсуд (головуючий С. Іващенко), який погодився з колегою і захистив його від сміливої та чесної журналістки. Рішенням зобов’язано вибачитись перед слугою (і де така норма прописана, панове судді?) та сплатити 20 тисяч гривень. Редакція теж мала визнати свою вину і викласти ображеному п’ять тисяч.
В апеляції авторка статті написала про низку порушень: суд проігнорував фактично всі її прохання, у тому числі — про виклик позивача (!), проведення філологічної експертизи (!), використання диктофона.
Оце незалежність, я вам скажу! Оце неупередженість і об’єктивність!
Апеляційний суд (головуюча Коваленко, судді Овсянникова, Тришкова) залишив рішення районного в силі, зменшивши тільки суми відшкодування. Верховний Суд помилки колег докорінно виправив: рішення обох судів скасував і постановив нове про відмову Плетньову в задоволенні позову.
А напередодні цієї журналістської перемоги Апеляційний суд Харківщини скасував вирок райсуду (Плетньов) відносно згаданої організованої групи розбійників і направив справу прокурору на додаткове розслідування. Чи уникне тепер організатор кривавих нападів відповідальності — питання.
Доречно сказати, що після винесення райсудом (Іващенко) «справедливого» і «гуманного» рішення, сесія облради звернулася в інстанції із заявою про переслідування журналістки Шеховцової. Депутатів згодом підтримала комісія облдержадміністрації, яка ініціювала прокурорську перевірку «наличия признаков вынесения заведомо неправосудного решения судьей Иващенко».
На жаль, я не знаю іншого прикладу такої одностайної підтримки акул пера і такого відвертого однозначного ставлення до конкретних суддів. Лише після вердикту Верховного Суду у харків’ян, гадаю, повернулися довіра і повага до третьої влади.
А як просто, виявляється, звести нанівець нелегку працю вершителів судеб... Що ж Плетньов, питаєте? Працюють. Очевидно, совість його не мучить. Інакше не знущався б над журналісткою і Законом. А він, зокрема, передбачає, що в разі скасування судового рішення суму моральної шкоди тощо позивач має повернути відповідачеві.
І Шеховцова, і редакція газети «Время» миттю підкорились вимогам виконавчої служби і ще в березні 2008-го перерахували зазначені апеляційним судом кошти на рахунок Плетньова.
Треба відзначити оперативність виконавців. Свого часу я писав про Ніну Міщенко, харків’янку, яку прокуратура кілька років незаконно переслідувала. Так ось, Київський райсуд присудив жертві свавілля, проти якої було порушено три кримінальні справи, моральну компенсацію. Втрачена робота, психологічне виснаження, матеріальні нестатки, підірване здоров’я — це Феміда компенсувала аж 18 тисячами гривень. А за критику судді (як ви переконалися, цілком справедливу і толерантну) присудила 20 тисяч.
Про яку неупередженість, справедливість, об’єктивність і здоровий глузд можна говорити?
Висока «моральність» окремих слуг щонайменше наводить на роздуми: хто-хто в храмі Феміди безстроково живе?
Плетньов, виявляється, досі не повернув незаконно отриману компенсацію. Дійшло (це тільки подумати!) до суду, який 11.12.2008 р. виніс ухвалу на користь журналістки і редакції. Слуга оскаржив її...
Двуликий Янус
Миколка готувався до екзаменів, коли йому зателефонували. Голосом, схожим на батьків, сказали, що на балконі лежить іграшка, мовляв, візьми керно, молоток і розбери її. П’ятнадцятирічний хлопець любив техніку, майстрував гарні речі. Узяв керно і молоток...
Вибух 30.05.1995-го чули далеко від будинку. Слідство стверджує, що школяр підірвався на міні, яку батько приніс для ... риболовлі.
Віктор Над’ярний впевнений, що вибуховий пристрій спустили на його балкон з верхнього поверху, щоб звинуватити його і посадити за грати.
— Я був кісткою в горлі керівництва аеропорту, яке розбазарювало майно, крало бензин, пригодовуючи міліцейське і прокурорське начальство, — згадує Віктор Михайлович. — Двічі мене звільняли з роботи, двічі поновлювали після втручання Москви.
Над’ярний називає замовників, організаторів і виконавців, які й здали фігурантів під магнітофонний запис.
Як велося слідство, автор розповідав у кількох публікаціях. Достатньо нагадати, що воно і досі посилається на первинний висновок харківських експертів, які зазначили, що міна була саморобною. Київські ж спеціалісти, провівши комплексну експертизу, висловили протилежну точну зору: куски пластмаси, взяті на місці трагедії, є осколками вибухового пристрою, виготовленого промисловим способом.
Є різниця, чи не так? Слідчим би перевірити адреси від Над’ярного і вийти на слід торговців зброї і замовників, притягнути до відповідальності вказаних шерлоком холмсом поневолі організаторів і замовників, професійно поставитись до показань свідків... Тоді б справа, безперечно, з’явилась у суді.
У ньому ж досі розглядалися скарги Віктора та його дружини Ганни на постанови про закриття кримінальної справи.
На засіданні колегії Апеляційного суду (на знімку), який розглядав останню апеляцію потерпілих, мені здалося, що слуги Феміди відверто сумували. Гадаю, присутні в залі теж відрізнили безпристрасність від байдужості. Ознаків її не описуватиму, оскільки відеозапису немає...
Торік 31 жовтня слідчий Сумської облпрокуратури В. Ковтун закрив кримінальну справу за фактом смерті неповнолітнього «у зв’язку з відсутністю події злочину». Зарічний суд (суддя В. Бойко) 27.07.09 р. (дев’ять місяців — нормальний термін для пологів, але розумним строком розгляду скарги його назвати важко) відмовив у задоволенні скарги Віктора і Ганни «за необгрунтованістю».
Виходить, Над’ярний з дружиною навели тінь, коли скаржились на те, що слідчий поверхово розслідував справу (не встановив обставини, за яких міна потрапила на балкон квартири; не оцінив свідчення П., Н., Д., Ш., які добровільно розповідали на диктофон про події до 30.05.95 і після; не усунув розбіжності у висновках харківських і столичних експертів; не дав оцінки показанням працівників міліції, зокрема, старшини А., з квартири якого, імовірно, була спущена міна) тощо.
Суд (В. Бойко) встановив, що смерть школяра настала «внаслідок вибуху невстановленого пристрою» (? — Авт.). Матеріали справи свідчать про те, що в рамках розслідування були проведені всі можливі та необхідні слідчі дії, а також оперативно-розшукові заходи, спрямовані на перевірку доводів потерпілих. Зазначені у численних скаргах і заявах ФАКТИ (? — Авт.) не знайшли свого підтвердження та повністю спростовані, вважає Зарічний суд.
Апеляційний (головуючий Луговий, судді Ященко і Крамаренко) погодились із вердиктом районного. Останнє слово — за Верховним Судом, який, віриться, визначить, хто правий. Та зняти мої запитання до судді Бойка він не зможе.
Переді мною постанова Зарічного суду м. Суми від 23.09.2005-го. Головуючий суддя — той самий 
В. Бойко. Професіоналізм його не викликає сумнівів: справа розглянута через два (а не дев’ять) місяців після отримання скарги потерпілих. Вердикт написано на чотирьох, а не куцих двох (рішення від 27.07.09) аркушах. Доводи суду зрозумілі, чіткі, аргументовані, з посиланням на букву закону. Суд (В. Бойко) констатує, що слідчий облпрокуратури (цього разу Гуменний), закриваючи справу, порушив вимоги статей Кримінально-процесуального кодексу (КПК) щодо необхідності вжиття всіх заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, а також обов’язковості вказівок прокурора.
Третя влада встановила, що протягом 1995—2005 років прокуратурою Сумщини, Генпрокуратурою та судом вісім (!) разів скасовувались незаконні постанови слідчих про закриття справи через вищезазначені порушення КПК. Зокрема, всі слідчі днем порушення кримінальної справи називають 2.06.1995, фактично вона порушена аж на 34-й день після смерті неповнолітнього. Суд вважає, читаємо в постанові, що належить дати правову оцінку показанням багатьох сумчан, які їх змінювали «під тиском окремих працівників міліції та прокуратури». Додатково не опитали потерпілих, зазначає суд (В. Бойко), а низка осіб взагалі не дали свідчення... Орган досудового слідства не усунув протиріччя між результатами балістичних експертиз. Незрозуміло, чому слідчий надає перевагу висновкам харків’ян. Сумнівним є і впевненість слідства в неможливості підкидання вибухівки в квартиру Над’ярних.
Судячи з їхньої останньої скарги, недоліки, вказані Зарічним судом у 2005-му, усунені не були. Але той же суд під тим же головуванням виніс 27.07.09 постанову, якою підтвердив: дії слідчих законні, претензії потерпілих безпідставні.
Як же так? Що сталося із Фемідою? «Прозріла» під чиїмось впливом? І чому Апеляційний суд не дав оцінку двом протилежним за суттю постановам, винесеним одним суддею за аналогічними скаргами?
...З дня загибелі Миколи Над’ярного на його батьків влаштовуються напади, їх всіляко компрометують. Як же: Віктор не давав життя розкрадачам майна у великих розмірах, а тепер із дружиною активно протистоїть правоохоронцям, не залишає в спокої Феміду. Не зайве нагадати про вибуховий пристрій під днищем «Волги» Над’ярного; про полювання на нього з вертольота, про переслідування, стеження, провокації...
У липні 2005-го, зокрема, сусід І. Думчиков нацькував на Віктора кавказьку вівчарку і побив його палицею. Дісталося і дружині Ганні Іванівні. У порушенні кримінальної справи щодо давнього неприятеля Думчикова (у справі за фактом загибелі Миколи так і не опитаного) слідство відмовило за абсурдним мотивом: тілесні ушкодження подружжя отримало... від собаки. Воно звернулося до Сумського райсуду, який відмовив у задоволенні позову.
Колегія Апеляційного суду Сумщини під головуванням В. Рибалки рішення райсуду скасувала і вирішила справу на користь потерпілих, присудивши їм моральну компенсацію.
На цій мажорній ноті й завершу чергове дослідження.