Укладення угоди про співробітництво між Кабінетом Міністрів і Луганською областю, підготовка якої вийшла на стадію заключних погоджень із міністерствами й відомствами, має як прибічників, так і противників.
Останні вважають, що напередодні виборів така форма роботи — звичайна формальність, за якою стоять чергові обіцянки й запевняння. Прибічники ж переконують, що угоди уряду з регіонами країни — цілком цивілізована форма співробітництва, що, насамперед, допомагає державі мати реальний бюджет для вирішення проблем і розвитку територій. Наприклад, при складанні угоди Луганська облдержадміністрація визначила три пріоритетні напрями. Насамперед, ідеться про вдосконалювання територіальної інфраструктури й подолання депресивності територій міст і районів області, що постраждали від закриття вугільних підприємств. Не менш важливими для області є реформування ЖКГ, реконструкція й розвиток інженерної інфраструктури, а далі — реалізація демографічних і культурних програм.
Для розв’язання цих завдань Луганщині необхідне фінансування в обсязі 16 млрд. грн. Якщо угоду з урядом буде підписано, підкріплену чіткими й обґрунтованими розрахунками суму закладуть у державному бюджеті на 2010—2015 рр. На думку начальника головного управління економіки Луганської облдержадміністрації Ігоря Агібалова, підписання цієї угоди дасть змогу закріпити послідовність політики фінансування області. При цьому дії облдержадміністрації спрямовані на те, щоб фінансування виконання пунктів угоди увійшло в проект державного бюджету України на 2010 рік.
Як відомо, Луганська область серйозно постраждала від реструктуризації вуглевидобувної галузі. Майже одночасно закрилося більш як сорок підприємств, і люди залишилися без роботи й засобів до існування. Уряд у минулі роки приймав багато програм, які передбачали ліквідацію наслідків закриття шахт. Йшлося не тільки про створення робочих місць для гірників, але й про боротьбу з підтопленням населених пунктах, будівництво установок демінералізації шахтних вод і низку інших заходів. Однак вони не були виконані. Більше того, дотепер немає механізму фінансування створення нових робочих місць для працівників шахт, що закрилися. У зв’язку з цим Луганщина пропонує при фінансуванні даного напряму враховувати не тільки колишніх працівників вугільних підприємств, які перебувають на обліку в центрах зайнятості, але й узагалі всіх, хто значився на шахті на момент її закриття.
— Відбулася міграція, гірники перейшли на іншу роботу. Проте місцеві бюджети не компенсували ті втрати, яких зазнали в ході скорочення робочих місць, а це податок на прибуток — основна стаття фінансування бюджету, — пояснює Ігор Агібалов. — Тому першочергова увага проекту звернена саме на новий механізм створення робочих місць.
Другий напрям — це розвиток інженерної інфраструктури й реформування галузі ЖКГ. Луганчани пропонують Кабміну розвиток інженерної інфраструктури й ЖКГ Луганської області, насамперед, як спосіб залучення інвесторів і як антикризовий захід. Цей напрям передбачає поліпшення стану водопостачання області, реконструкцію житлового фонду. Також у Луганську мають намір змінити політику стосовно твердих побутових відходів: в області планується створити регіональні сховища. Крім того, передбачено завершення будівництва доріг, реалізацію програм будівництва житла для сільської молоді, працівників освіти й медицини. Ці проблеми заслуговують на особливу увагу, оскільки сьогодні немає жодної реально діючої програми із забезпечення житлом.
Не менш важливий і третій напрям. За допомогою уряду луганчани сподіваються вирішити проблеми, що стосуються соціальних гарантій громадян. У рамках цього напряму, за словами Ігоря Агібалова, передбачено створення перинатального центру в Луганську, сучасного клініко-діагностичного центру на базі Луганської обласної клінічної лікарні, завершення будівництва Слов’яносербського протитуберкульозного диспансеру, будівництво театру опери й балету на базі Луганського обласного палацу культури та втілення інших проектів.
Одним словом, угода між урядом і Луганщиною відкриває перед регіоном непогані перспективи. Щоправда, за однієї головної умови: якщо кожен новий склад Кабінету Міністрів підтримуватиме починання своїх попередників і якщо цей документ — не черговий хід політичної технології.
