Зима буде тепла.

І це факт. Попри вже традиційний дефіцит фінансів у комунальній сфері нинішній кризовий рік додав своїх проблем. Якщо у містах гроші на підготовчі та ремонтні роботи хоч у менших обсягах, але все-таки передбачено, то у районних бюджетах на ці статті їх просто не вистачило. Тому кожному господарнику потрібно було самостійно подумати, як викручуватись із такої ситуації.

І тут несподівано з’ясувалось, що традиційні посилання на гривневий дефіцит не завжди об’єктивні. Бо знайшлись керівники, котрі зуміли розв’язати такі проблеми, які роками вважались тупиковими. Саме такою для Ярмолинців було водопостачання.

Донедавна тут працював водопровід, збудований ще... німцями. Якщо вода по ньому ще текла, то потрапляла вона аж ніяк не до кожного помешкання. А тим часом коштувала така послуга чимало, адже всім зрозуміло, що давніша технологія, то вона затратніша.

Ситуація в райцентрі вже доходила до «водних» бунтів. Хто із споживачів скаржився вголос, а хто тихо відмовлявся платити. Надходження до комунальної служби не перевищували тридцяти тисяч гривень на місяць. При цьому самим водопостачальникам доводилось платити за електроенергію понад дві третини від цієї суми. Зрозуміло, що ні про ремонти, ні тим паче про розвиток цієї служби навіть не йшлося.

Ще трохи — і ярмолинчани взагалі могли б забути про таку послугу. Якби місцева влада разом із «Хмельницькводоканалом» не взялись за реставрацію водозабору, заміну водогінних труб та застарілого устаткування. Спільними зусиллями знайшли необхідні для цього 240 тисяч гривень. І хоча для районного бюджету ця сума чимала, тепер ніхто не жалкує, що вона була витрачена.

До всіх народних прикмет і метеорологічних спостережень тепер упевнено можна додати ще одну, чи не найголовнішу: зима буде тепла, якщо будуть гроші, якщо вдасться розрахуватись зі всіма боргами, а головне — заплатити за газ. 

Адже нині комунальникам доводиться витрачати на електроенергію вдвічі менше. Мало того, мешканці райцентру, одразу помітивши якісно новий рівень надання послуг, почали справніше за них платити. І диво таки сталось: надходження збільшились вдвічі. Неважко було підрахувати, що за таких змін затрати окупляться вже за рік-півтора. А далі водопостачальники вже зможуть працювати не на збиток собі, а з чистим прибутком. Приклад такий показовий, що, здавалось, миттєво його наслідуватимуть інші служби в інших районах, де дуже часто ситуація не менш критична. Але так не сталось. 

Саме так можна перефразувати знайомий вислів про те, як перекладають проблеми із хворої голови на здорову. Найбільше це відчутно, коли мова заходить про одне із найгостріших і найважливіших питань напередодні холодів — розрахунки за газ. Область ніколи не ходила у великих боржниках, і тепер для тих боргів, що залишились, є свої причини. Але під час докладнішого аналізу видно, що середній відсоток розрахунків не може дати таку саму середню температуру в котельнях.

За прикладом довго ходити не треба. Один із найбільших боржників за газ в області — Славутський район. Борги в місті перевищили два з половиною мільйони гривень. Рівень проплати за спожите блакитне паливо ледь перевищив сорок відсотків.

Звичайно, причини можна було б шукати і в низькій платоспроможності населення та промислових підприємств, і в негативних кризових впливах, але... Не так далеко від Славути розташована невеличка Понінка. І безробітних у ній не менше, і місцева промисловість давно не радує виробничими здобутками, а от газових боргів тут немає зовсім.

За мешканців населеного пункту можна було б тільки порадіти: немає боргів — буде газ. Та, з’ясувалося, стовідсоткова проплата ще не гарантує тепло. Бо, приміром, ті самі сусідні славутські борги тягнуть всі обласні показники назад. І якщо знайдеться ще кілька таких неплатників, під загрозою відключення від опалення може опинитись весь край.

Минулої зими вся область рятувала від холодів шепетівчан, котрі не могли розібратись із своїми мільйонними боргами. Тепер комусь доведеться тягнути на собі славутчан?

Ні, так не буде — вирішили обласні керманичі й запропонували свій варіант боротьби з неплатниками. В ситуації, коли важко всім, якщо район не докладає зусиль для того, щоб вийти із глухого кута, ніхто не дозволить йому жити, а точніше — грітись, за рахунок інших. 

Комунальники нарешті зробили для себе кілька життєво важливих висновків. Перший: якщо боржники не йдуть до каси, то треба самим іти до боржників. Другий: коли не допомагають вмовляння і прохання, треба передавати позов до суду.

Тож позовні заяви щодо несплачених комунальних платежів тисячами посипались до суддів. От тільки чи справді це змінить ситуацію? 

Біда в тім, що суди виносять рішення, але виконати їх ще важче, ніж подолати газові борги. Судового рішення для цього замало. Потрібно, щоб суд видав виконавчий лист, судовиконавець його отримав, і головне — виконав це рішення. А таке трапляється приблизно раз на десять випадків.

Якщо боржників не лякають судові рішення, то повинні спрацювати ... премії. Так вирішили у деяких комунальних службах краю і запровадили систему заохочення кращих платників. Серед тих, хто платить постійно і вчасно, розігрувались нехай невеличкі, але золоті зливки.

Хмельницький міський голова Сергій Мельник на підтвердження називає свої цифри: в обласному центрі протягом року за несплату комунальних боргів судами було прийнято рішення про конфіскацію 91 автомобіля. Та попри судове рішення і всі зусилля міської влади жодного забрати у боржника не вдалось. Картина при цьому виглядає так: судовиконавець заглядає в гараж, машини там не бачить і на другі-треті відвідини просто розводить руками — конфісковувати нічого.

Далі за роботу має взятись служба ДАІ і знайти авто, яке «щезло». Однак і там виловлювати його на шляхах чи в гаражах ніхто не збирається. А в результаті боржник і гроші не платить, і на своїй машині катається, ще й посміюється над недолугістю наших чиновників.

Якщо відверто, причин і для глузування, і для справді серйозної критики є чимало. Бо дуже часто не різні «об’єктивні» причини, а саме відверто погана робота комунальників призводить і до накопичення боргів, і до суто технічних та виробничих проблем, які з часом не розв’язати.

Можливо, їх було б набагато менше, якби у потоки води, тепла та газу влились потужні фінансові течії. От тільки де їх джерельця? Дехто каже, що у роботі. Постійній, важкій, почасти невдячній. І не тільки у переддень холодів, коли починаються офіційні звіти про готовність до зими. А щодня.