П’ятирічний Віталик Нечаєв з містечка Звенигородка нинішнього першого вересня сів за шкільну лаву. Хлопчик відрізняється від своїх однокласників феноменальною пам’яттю і «дорослими» знаннями. Фахівці поки що не дійшли спільної думки, що робити далі з незвичайною дитиною. Адже шкіл для особливо обдарованих дітей у нас в країні немає.
— Не знаю, як Віталик почуватиметься у першому класі. Шкільну програму він вивчив вже до сьомого, — непокоїться мама вундеркінда 26-річна Ольга. — Він просто «ковтає» енциклопедії, наукові книжки, географічні атласи. Вивчив календар до ...2079 року.
З Ольгою Нечаєвою зустрічаємося в одній із місцевих кав’ярень, де вона тимчасово працює кухарем. Малий Віталик — тут же, тихо сидить за столиком, обклавшись книжками.
— Так, це все мої, — чемно відповідає на наше запитання, на мить відірвавши не по-дитячому серйозний, вдумливий погляд від товстелезної енциклопедії. І додає: — Географію мені подарували — тут 480 сторінок!
— Країни, столиці, відстані — наше нове захоплення, — розповідає про сина Ольга. — Цієї книги йому вистачить, може, на тиждень. А як освоїть, то казав, візьметься за хімію, хоче вивчити таблицю Менделєєва. Читає дуже швидко і всю інформацію запам’ятовує. Чи це Правила дорожнього руху, чи таблиця множення — жодної різниці. Не знаю, чи радіти мені з цього, чи плакати, — зітхає молода мама. — Порадитися немає з ким. Виховую Віталика сама.
Ольга Нечаєва мешкає у невеликому приватному будинку разом з мамою та старшою сестрою, в якої двоє дітей. Сімейне життя у сестри не склалося, розлучилася з чоловіком. Олі також не поталанило. Після закінчення школи вона лише рік провчилася у столичному інженерно-будівельному університеті. Проте матеріальні нестатки стали нестерпні й дівчина повернулася додому. У Звенигородці зустріла хлопця, з яким, мріяла, створить сім’ю. Не вийшло. Дізнавшись про Олину вагітність, він залишив її сам на сам з майбутньою дитиною.
— Було дуже важко, — зі смутком у голосі пригадує Оля. — Особливо морально. Адже я сама зростала без батька — він рано пішов з життя. Вагітність видалася нелегкою — не раз виникала загроза втрати дитини. На щастя, все обійшлося. Віталик народився вчасно і здоровий.
До трьох років хлопчик ріс, як всі діти. Навіть, на думку Олі, говорити почав трохи пізніше, ніж його ровесники. А потім його «прорвало». У три з половиною роки вже навчився читати. До того ж освоїв це малюк самотужки.
— Про те, що Віталик вміє читати, ми навіть не здогадувалися! — дивується й зараз Оля. — Був саме час, коли мені доводилося працювати кухарем цілодобово. Вдома дитину практично не бачила, — зітхає з жалем. — Сина гляділи моя мама та сестра. А якось, у вихідний, пішли з ним удвох до магазину. Там він вгледів пластмасову дощечку з літерами, попросив купити, адже дуже любив гратися дрібними детальками. Прийшли додому, я почала йому викладати алфавіт. А він каже: «Ні, краще напиши». Літери з аркуша мама прочитала хлопчику лише раз. Потім попросив написати йому ще й цифри — спочатку до 10, потім до 20, до ста і, зрештою, до трьохсот. Через деякий час всі домашні були вражені: Віталик не тільки читав, а й вільно рахував.
— Звісно, я дуже злякалася! — з хвилюванням пригадує Оля. — Однак зупинити сина в його жадібному пізнанні всього нового, раніше йому невідомого, не могла. Після чотирьох він почав читати все, що тільки траплялося під руку. І насамперед підручники своєї двоюрідної сестрички-школярки...
Ніби граючись, хлопчик опанував шкільну програму за шостий клас. За словами Олі, з прочитаного він пам’ятає не лише кожне слово, а навіть назви розділів та сторінку, на якій знайшов цікаву для себе інформацію.
— Племінниця перейшла до сьомого класу, принесла додому підручники, то Віталик за літо всі їх і перечитав, — продовжує оповідь Оля. — Заодно вивчив ще й комп’ютер. Узявся створювати на ньому календарі.
Чому, власне, календарі. Коли Віталику виповнилося п’ять років, він дуже зацікавився історичними подіями. Почалося з того, що ніяк не міг вирахувати, в який же день тижня помер Тарас Шевченко. Коли дізнався, що в середу, взявся за інші пам’ятні дати і... вивчив календар до 2079 року!
— Синку, скажи-но, що за день буде
1 січня 2079 року? — при нас запитує хлопчика мама.
— Неділя, — жодної секунди не вагаючись, відповідає хлоп’я й далі занурюється у читання. (Згодом ми переконалися, що це справді так!). — Мамо, — несподівано відриває очі від книжки, — аби ж у тебе був такий телефон, де календар до 2100 року (зітхає)... На комп’ютері, у календарі, я дійшов до початку нашої ери...
Ми починаємо роздумувати, звідки у п’ятирічного малюка такі таланти.
— Напевно, дар Божий... Мама чимось заслужила це, правда, Віталику? — ніжно обіймає сина Оля.
— А ви знаєте, що мою маму нагороджували! — коли зайшла мова про маму, хлоп’ятко охоче приєднується до розмови. — І мені цукерки, книжку подарували!
— Ой, та то мене цього року визнали «Мамою року» в районі, — шаріється молода вродлива жінка. — Синку, а розкажи, за що маму нагороджували.
— За те, що я є! Давали нам чашки, блюдечка, а ще грамоту... А якби мене не було, то маму і не нагородили б, — розмірковує хлопча.
— Знаєте, з одного боку подивишся — ще дитина! — відправляє Віталика погуляти Оля й сама по-дитячому жаліється: — А інколи просто страшно стає... Адже ми не знаємо ні що це за здібності, ні чим вони можуть обернутися. Й ця феноменальна пам’ять... Фахівців, які вміли б працювати з такими дітьми, у районі немає. Не знаю, чи є в області, — додає Оля. — А щоб поїхати до Києва, у нас немає коштів.
Про матеріальні труднощі жінка намагається не думати. Хоча насправді їй доводиться непросто.
— Уже третій місяць стою на обліку в центрі зайнятості, проте постійної роботи досі не знайшла. А тут ще й мама тяжко захворіла...
Тривалий час Оля працювала у приватного підприємця, проте робоче місце втратила... через бажання оздоровити сина.
— У Віталика постійно підвищується ацетон в крові, він дуже чутливий до інфекції. Ми, звісно, боремося з цим, як можемо — дотримуємося дієти, — розповідає. — А нещодавно нам з поліклініки дали путівку в санаторій.
Однак з роботи жінку не відпускали, заявили «або працюй — або звільняйся». Ольга зробила вибір на користь дитини.
Тепер для матері вундеркінда найголовніше визначитися: де вчитиметься її син. Адже пішов він до першого класу «тимчасово», поки педагоги не вирішать його подальшу долю у навчанні. Ольга Нечаєва хотіла б, щоб Віталик відвідував хорошу спеціалізовану школу, де вчителі мають досвід спілкування з «не такими, як усі, дітьми». Сподівається вона й на підтримку держави чи добродійників, котрі допомогли б їй з сином хоча б на перших порах. Оля впевнена, що у великому місті — якщо доведеться туди переїхати — для неї робота обов’язково знайдеться. Адже вона чудовий кухар. Ось тільки розлучатися з сином, якщо таке запропонують, вона нізащо не погодиться.
Черкаська область.
Коментарі
Олена ФЕЩЕНКО, начальник Головного управління освіти і науки в Черкаській області:
— Попрацювати з Віталиком Нечаєвим ми доручили спеціалістам районного відділу освіти. З інформації, якою володіє наше управління, ця дитина справді наділена незвичайними для свого віку здібностями. Тим паче що не всі знання, які має хлопчик, дали йому дорослі. Він сам себе розвиває і вдосконалює. Водночас дитя ще фізіологічно не сформувалося, тому пройти через шкільну освіту йому просто необхідно. Зараховувати його до класу старшого за третій, не можна. Зрештою, окрім навчання, у школі діти отримують ще й соціальний досвід, а всі ми знаємо, яким може бути ставлення інших школярів до розумних та обдарованих однокласників. Головне у цій справі — правильно визначитися з класним керівником та підібрати клас, в якому дитячий колектив сприйняв би такого хлопчика. Що ж до школи, то це, вочевидь, буде одна із місцевих, адже «школи для вундеркіндів» просто не існує. Управління запланувало також повезти Віталика Нечаєва на спеціальне тестування до Києва.
Наталія ГОРОШКО, начальник відділу освіти Звенигородської райдержадміністрації:
— Про Віталика дізналася від працівників дитсадка. Щоправда, спочатку поставилася до цього скептично, адже нині дуже багато дітей з активним розвитком. Коли ж зустрілася з хлопчиком, то навіть не змогла визначити глибину його знань — не було такого запитання, на яке він не міг би відповісти! У дитини яскраво виражений потяг до точних наук. Він цікавиться космосом, знає відстані між планетами. Безперечно, дитина має не лише унікальну пам’ять, а ще й здатна встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між подіями. За час моєї роботи — це перший випадок, коли дитина раннього віку виявляє такі здібності! Скажу навіть більше — за знаннями йому вже нині поступаються навіть 18-річні. Тому найближчим часом ми визначимося, до якого класу зарахувати дитину. У перспективі ми сприятимемо тому, щоб з дитиною попрацювали кваліфіковані дитячі психологи і визначили характер його обдаровання.
