Дитячий світ — дзеркало дорослого світу

Сьогодні як ніколи відчувається розрив поколінь. Багато батьків, які виховувалися у радянському суспільстві й на радянських цінностях, розуміли, що вчити того ж своїх дітей — безперспективно. У новому суспільстві затребуваними виявлялися зовсім інші якості й установки. Унаслідок цього розгубленість батьків, втягування їх у необхідність працювати «на виживання» (по 12—14 годин і на декількох роботах), позбавляли в остаточному підсумку дітей батьківської уваги, турботи, контролю за процесом становлення дитини, формуванням її поглядів, смаків, переконань, оцінок, та й просто людського спілкування. Адже дитині, особливо в підлітковому віці, так потрібен порадник і друг, який допоможе розібратися багато в чому з того, що турбує й поки що незрозуміло. І дай Бог, щоб на місці цього друга виявилася порядна людина.

Не останню роль у проблемі батьків і дітей відіграв і технічний прогрес. Гадаю, кожен із нас спостерігав зворушливу сцену, коли п’яти-шестирічна дитина, з легкістю освоївши управління мобільним телефоном, намагається навчити цього свою бабусю, що ніяк не зрозуміє принцип роботи цієї електронної штучки. Або та само ситуація з комп’ютером. Здавалося б, цілком необразливі картинки, але якщо подивитися на це з точки зору життя суспільства, то воно зараз уперше зіштовхнулося із проблемою, коли старше покоління стрімко втрачає авторитет, воно вже не може навчати й виховувати «просунутих» молодих. До того ж старше покоління не тільки не може наздогнати технічні новинки, які легко засвоює молодь, а й не може бути носієм для них цінного життєвого досвіду, оскільки досвід цей уже з іншої епохи. Тобто наше суспільство виявилося заручником такого темпу змін, що руйнує зв’язок поколінь, знижує авторитет старшого покоління (думаю, кожен із нас з легкістю згадає чимало прикладів того).

Сучасне покоління переважно виявляється вихованим телевізором. На сьогодні є чимало досліджень щодо впливу ЗМІ на свідомість людей, можливості маніпулювання, створення певної картини світу. Варто погодитися з деякими дослідниками, що сцени насильства на екрані не призводять до бажання виявити подібне насильство в житті. Можливо, справді, стається викид негативної енергії, що нагромадилася, під час перегляду фільму зі сценами насильства або гри в комп’ютерні ігри, де «вороги» розлітаються на закривавлені шматки по всьому екрану. І після цього не виникає потреби спрямовувати свою негативну енергію на навколишніх у реальному житті. Однак це правильно стосовно дорослих людей, які вже сформувалися. Важко не погодитися, що ми можемо вибирати між пізнавальними передачами або програмами про життя тварин і фільмами жахів, картинами з елементами насильства. Але чи може це зробити дитина, в якої ще не сформувалося критичне й оцінне мислення, не завершено формування відповідних психічних процесів. Чи зможе вона під час відсутності батьків удома вибрати те, що справді варто дивитися, і розібратися в тому, що вбивство на екрані — це одне, а вбивство в житті — зовсім друге.

Не менш глибоким наслідком перехідного від радянського до сучасного ладу періоду стала бідність, що в нинішніх умовах стає «генетичною», передається у спадщину. Більша частина населення, опинившись за межею бідності, живе з відчуттям відсутності соціальної перспективи. Нормально навчатися може дитина, котра живе у сприятливому сімейному середовищі. Там, де діти змушені замість школи, допомагаючи батькам, заробляти гроші, шкільні знання відходять на другий план, і замість них напрацьовується своєрідне «знання життя». Тобто розподіл життєвих шансів сьогодні починається вже з моменту народження. Якщо дитина народилася в бідній сім’ї, то її реальні соціальні шанси невисокі. Одночасно із цим у свідомості людей культивується міф про суспільство рівних можливостей (так звана американська мрія) — відповідно до якого кожен може стати багатим, кожен може піднятися на самий верх соціальної піраміди. Невідповідність між реальністю і затверджуваним на рівні суспільної свідомості міфом, нездатність досягнення соціального ідеалу чесним шляхом у рамках закону змушують людей загалом, і дітей зокрема, шукати інші шляхи, які найчастіше виявляються протизаконними.

Діти дуже гостро відчувають соціальну несправедливість. Чому в одних є все, а в мене немає й не буде? Дитина, яка один раз ставила собі таке запитання, рано чи пізно почне діяти. Хіба не цим багато в чому пояснюються крадіжки притягальних для дитини благ, що неймовірно поширилися, — куплених дітям з багатих сімей спортивних велосипедів, мобільних телефонів, цифрових фотоапаратів та інших технічних відкриттів останнього часу. А діти з багатих сімей по-своєму дублюють філософію дорослих — нехтують маленьких жебраків на вулицях, виявляють жорстокість стосовно соціально обділених однокласників або однолітків у дворі. Варто визнати, у нашому суспільстві давно й повною мірою працює природний добір. І перемагає той, хто виявляється сильніший і фізично, і матеріально, у кого вище рівень соціальних зв’язків, є відповідні заступники й необхідні знайомства.

Домінування у суспільній свідомості матеріальних цінностей у сполученні з установкою «жити одним днем» і породжує класичну схему дитячої злочинності: вкрасти (відібрати) в однолітка що-небудь невелике і дороге, продати й купити собі «шматочок гарного життя». Хоча зустрічаються й випадки, коли діти йдуть на злодійство, щоб нагодувати постійно голодуючих братів або сестер, зробити подарунок утомленої від убогості й тяжкої праці матері. Але, на жаль, крадіжка при цьому залишається крадіжкою, а злочин — злочином.

У нашому суспільстві дітям не прищеплюють способи придушення й контролю власної агресивності. Відсутній і чіткий моральний орієнтир, що міг би стати зразком для наслідування. Це значною мірою обумовлено тим, що більшість людей нашої держави, які виховувалися при соціалізмі, погано сприймають капіталістичні нововведення. У наших перехідних умовах розпалися традиційні інститути, зникли соціальні символи, цінності й життєві стандарти, а їм на зміну не склалося нічого нового, не сформувалося нової соціальної спільності. Світ ідеалів, встановлених форм поводження сильно змінився, і більшість батьків просто не знають, як виховувати дітей, щоб вони могли вижити у цих нових умовах. І в цій ситуації переходу більшість батьків, які й самі ведуть боротьбу за виживання, вчать виживати й дітей («людина людині вовк», «ти не обдуриш — тебе обдурять», «ти не вб’єш — тебе вб’ють» — ось основні поведінкові установки нашого часу).

Дитяча злочинність спроектована в майбутнє. Психіка дитини податлива, і тому багато чого залежить  від середовища, в якому росте дитина, її оточення сильно впливають на становлення її характеру, поглядів, світосприймання. І далі — звички, напрацьовані в дитинстві, є набагато більш стійкі, ніж придбані у зрілі літа. І тому підлітки, які стали на злочинний шлях, виявляються схильними до рецидивних дій.

Дитяча злочинність жорстока і страшна за своєю суттю. Найчастіше діти та підлітки вбивають тих, хто перебуває поруч, — батьків, однокласників, сусідів по будинку, людей, які проживають у одному з ними мікрорайоні. Злочини скоюють і діти з неблагополучних сімей, і представники забезпечених верств населення. Хоча характер учинених злочинів представників різних соціальних груп все-таки різний. Підлітки з неблагополучних родин скоюють злочини в стані крайньої роздратованості, агресивності; їхні дії характеризуються особливою жорстокістю. Діти із благополучних родин воліють утягувати в злочини інших учасників, виступають як керівник і підшукують собі виконавців. Так, були зафіксовані випадки, коли діти «замовляли» своїх батьків з різних причин (заважають жити, обмежують свободу тощо. Був випадок, коли дівчинка попросила свого хлопця вбити її матір, тому що боялася розповісти їй про виключення зі школи за неуспішність).

У сучасних умовах нам варто звернути увагу на те, що рівень і характер дитячої і підліткової злочинності багато в чому залежать від того, як проходив процес соціалізації дитини. Дуже важливим є те, які стосунки між дітьми та їхніми батьками. Що ближчі й тепліші ці стосунки, то легше дитина засвоює соціальні норми, то краще вона ставиться до оточуючих. Але якщо діти відчужені від батьків (з різних причин: нестача часу, велика кількість дітей в одній сім’ї, небажання займатися дітьми, алкоголізм, наркоманія тощо), то вони, як правило, погано вміють налагоджувати стосунки з оточуючими й підтримувати їх на належному рівні. Сучасна переломна ситуація у нашій країні призводить найчастіше саме до відчуження дітей від батьків. Дуже не відповідають реальному життю ті ціннісні установки, які намагаються прищепити своїм дітям батьки. Це призводить до розриву у стосунках між ними, викликає в підлітків протест, орієнтацію не на думку батьків, а, швидше, на групу однолітків. При цьому контакти з однолітками мають імпульсивний, агресивний характер. У підлітків, схильних до поведінки, що відхиляється, проявляється бажання домінувати, самоутверджуватися за рахунок інших, що може призвести до жалюгідних наслідків.

Отже, як раніше, так і тепер, діти й підлітки потребують підвищеної уваги. Сьогодні практично всі функції з попередження дитячої і підліткової злочинності лягають на відділи кримінальної міліції у справах дітей. Школа та інші установи, колись покликані брати участь у вихованні підростаючого покоління, помітно поступилися своїми позиціями. Відчутно знизилися роль і вплив батьків на дитину через низку вищезазначених причин. Усім цим і можна пояснити стійке зростання підліткової злочинності останніми роками.

Ми завжди повинні відповідати за тих, кого народили. У відповіді якщо не перед законом, то перед Богом. Дитячий світ — це дзеркало нашого дорослого світу, де віддзеркалюються святенництво й нещирість бездарних політиків, ті неподобства і жорстокість, до яких ми всі вже звикли. Людина звикає до всього — до жорстокості, лицемірства, байдужості. Але є явища, до яких ти звикати не маєш права, тому що сам станеш злочинцем.