Поки в державі намагаються примирити воїнів Радянської Армії і українських повстанців, що воювали по різні боки фронтів, у селі Старуні Богородчанського району, що на Прикарпатті, їх давно примирили символічною пам’ятною могилою. Її насипали на честь усіх односельців, які полягли у боротьбі з ворогами України протягом 1940-1965 років. На гранітній стелі викарбувано чотири групи прізвищ тих, хто загинув «у лавах УПА», «у тюрмах НКВС і засланнях», «під час акцій», «не повернувся з війни». Тепер щороку перед Трійцею тут відправляють панахиду за упокій їхніх душ.

 

— Ми не ділили пам’ять про цих людей, а об’єднали її однією символічною могилою, бо всі вони — наші односельці, всі потребують Божого слова і благословення, — каже старунський сільський голова Іван Мосюк. — Мені здається, що ми вчинили як справжні християни і державники.

Символічна могила в Старуні має свою історію. Вона почалася ще в ті часи, коли насипання могил було не даниною політичній моді, як це нині буває, а велінням людських душ. Сталося це 1941 року, коли Ярослав Стецько проголосив незалежність України. Могилу насипали на околиці села, подалі від очей тодішньої влади, побоюючись репресій. Однак це її не врятувало. Кілька разів за радянської влади могилу намагалися знищити, але люди потай вночі піднімали хрест і відновлювали її знову і знову. Врешті влада зрівняла її з землею. Але не зрівняла з землею людську пам’ять. 1990 року, з першим вітром незалежності, старунці відновили могилу на старому місці. Нового символічного значення вона набрала у 1990-х, коли під час святкування 

50-річчя УПА чи не вперше в Україні поряд на полях накрили святкові столи і запросили до них не лише ветеранів УПА, а й Радянської Армії.

— Нас застерігали: «Не робіть цього, бо всіх пересварите», — згадує Іван Васильович. — Але все вийшло добре. Люди мирно сиділи за одним столом, згадували минуле, співали і ніщо їх не роз’єднувало.

Взагалі міф про те, що на Прикарпатті однобоко ставляться до учасників Другої світової війни, мабуть, придумали і експлуатують ті, хто хоче пересварити народ, бо таким легше управляти. Тим часом реалії засвідчують інше. Тут не рідкість дружні сім’ї, де діди під час війни воювали у різних арміях. Ветеранські організації з обох сторін і влада неодноразово робили кроки примирення, від яких по-доброму щеміло людське серце. Досить згадати звітний концерт творчих колективів області на сцені Палацу культури «Україна», коли зведений хор ветеранів Радянської Армії і УПА підняв зал на ноги піснею про Україну. Або ж алею примирення, яку колишні воїни обох армій заклали 2005 року у парку партизанської слави у селі Заріччі Надвірнянського району, чи таку само алею, яку на берегах Дністра біля села Михальче Городенківського району посадили пластуни.

І це аж ніяк не робота від акції до акції. Це — складова суспільного життя області. Ось і нині напередодні 65-річчя Перемоги у Другій світовій війні колишні фронтовики разом з воїнами УПА беруть участь у передачі естафети «Слава визволителям України», відвідують місця бойової слави. Як розповів голова обласної асоціації інвалідів усіх категорій гвардії генерал-майор у відставці Іван Жуков, ветерани вже побували у Калуші, Войнилові, Галичі, Косові, Тлумачі, Обертині, Незвиську, Нижневі, Хотимирі, збираються у Петрилів.

— Що для нас зараз важливо? Побачити один одного, згадати минуле, поділитися своїми тривогами і клопотами, — говорить Іван Андрійович. — Нам хочеться спілкування, розуміння, підтримки на схилі літ. І ось ці поїздки, що відбуваються уже традиційно за сприяння облдержадміністрації, дають відчуття потрібності і причетності. Разом з воїнами УПА ми кладемо квіти і вінки не лише до обелісків радянським воїнам, а й до пам’ятних знаків воїнам ОУН-УПА. Разом ідемо в школи і розповідаємо дітям про ті складні часи. До речі, учні слухають нас охочіше, ніж навіть учителів. Розмова, як правило, завжди переходить на життєві теми і житейські цінності, скажімо, ставлення до куріння, алкоголю, наркотиків. Відчувається, що діти прагнуть таких зустрічей і розмов. А пізнаючи історію, вони пізнають життя.

Мабуть, ніщо ніколи не зможе замінити свідчення очевидців. І та спрямованість до єдності і порозуміння, якою нині живуть і яку сповідують прикарпатські ветерани, вселяє надію, що ми нарешті станемо нацією. І єднати нас будуть не тільки могили й обеліски, а й життя.

Івано-Франківська область.

На знімку: символічна пам’ятна могила в селі Старуні Богородчанського району.

Фото автора.