Саме так, перефразовуючи назву відомого радянського фільму, можна сказати про пленарний тиждень Верховної Ради. Два важковаговики — Партія регіонів і БЮТ — уперто наполягали на своєму. Одні нібито хотіли підвищити соціальні стандарти, захищаючи громадян, інші нібито рятували економіку від остаточного падіння.
Водночас Голова Верховної Ради Володимир Литвин так прокоментував їхнє протистояння: вони хочуть, щоб парламент не працював під час президентських виборів і в такий спосіб створюють підґрунтя для фальсифікації народного волевиявлення. А трохи раніше дав ще жорсткішу оцінку: йде повзуча узурпація влади в країні.
Натомість урядовці провели декілька масових показових шоу: зустріч з головами сільських і селищних ради, дрібними підприємцями, а потім з аграріями. Керівникам органів місцевого самоврядування пообіцяли перенести їхні вибори на рік, хоча й не спитали думку їхніх односельців. Нагородили керівників асоціації дрібного і середнього бізнесу, яка діє при Кабінеті Міністрів. Пообіцяли безкоштовно роздати державні акти на землю, хоча, і це добре відомо високопосадовцям, у багатьох селах так і не виділено землю в натурі, а сільська інтелігенція — вчителі, медичні працівники, культпрацівники — й досі, хоча і знають про те, що вони мають право на земельний пай не тільки в натурі, а й на папері, не реалізували це своє право. А в четвер містами і селами України вирушили естрадні виконавці на підтримку Прем’єр-міністра.
Тривають політичні ігри і довкола Національного банку. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який забув про інцидент у Франкфуртському аеропорту за його участю і розшук колишнього народного депутата від БЮТ Віктора Лозинського, взявся публічно викликати на допит керівників Нацбанку. Своєрідне дежа-в’ю. Так само колись він викликав «пити чай» народного депутата Ріната Ахметова.
А у п’ятницю гучно «грюкнув» дверима заступник голови Нацбанку Олександр Савченко, якого свого часу допитували з приводу розміщення замовлення на друк гривні в Канаді. На знак незгоди з політикою керівництва Нацбанку він подав у відставку. Довго ж йому довелося чекати! Майже рік він був згодний з нею, а коли приспіли президентські вибори, раптом став «інакодумцем». Невже хтось може повірити в такий збіг обставин?
Власне, вже можна зробити висновок: у боротьбі за президентську булаву всі засоби годяться. А її заручниками стали не тільки економіка, банківська система, а й країна та її громадяни.
