Чорний день

І раптом... він настав. До того ж для всіх одночасно: і для тих, хто давав гроші в банк, і для самих фінансистів. Банкіри заговорили про кризу і власне банкрутство. Мовляв, вони чи не найбільше постраждали від неповернутих кредитів. І в цьому є частина правди. Але хто, як не самі банківські установи, з величезним розмахом кілька років поспіль будували масштабні кредитні піраміди, дуже часто просто закриваючи очі на те, кому позичають.

У краї працює понад півтисячі банківських філій та відділень, яким попри всі фінансові перипетії люди таки довірили свої заощадження або навпаки — взяли кредити. Важко знайти родину, котра протягом кількох останніх років не піддалася б спокусливим можливостям. Постійна реклама, звабливі пропозиції, можливість оформити кредит прямо біля магазинної каси, — все це зробило свою справу, і в хід пішли не реальні гроші, а позичені. Банки працювали ударно, робили все, щоб видати кредит. Справи йшли так успішно, що, здавалось, важливим став сам процес, а не те, чи буде колись повернуто гроші. Гроші почали роздавати, навіть не вивчаючи серйозно матеріального стану позичальників. І покотилось...

Стандартну схему, як оформлялись липові кредити, прокурори продемонстрували, перевіряючи одне з відділень Хмельницької філії банку. Один із клієнтів зумів заснувати свій бізнес разом із старшим кредитним експертом відділення банку. Підробляючи документи, вони оформляли фіктивні кредитні справи та від імені клієнтів, котрі й гадки не мали, що діється за їх спиною, підписували кредитні угоди. В результаті видано кредити на кілька десятків тисяч гривень, які ніхто і не збирався повертати.

У Городоцькому районі шахраї запропонували свою версію кредитного сюжету. Там місцевий підприємець протягом майже трьох років оформляв та видавав своїм землякам фіктивні довідки про працевлаштування. При цьому розмір гіпотетичної зарплати нерідко просто зашкалював. Але це не надто турбувало майже два десятки «працевлаштованих». Сфальсифіковані довідки про доходи стали підставою для оформлення у місцевих відділеннях банків та в кредитних спілках позики більш як на 200 тисяч гривень. Шансів отримати ці гроші назад у банків не було. Адже жоден із позичальників гривнями не скористувався. Всі вони опинились в руках підприємця, який виписував фальшивки.

Майже така сума «сплила» в банку і у Волочиському районі. Тут так само кілька років поспіль оформлялись кредитні договори на основі фальшивок. Кредити «брали» мешканці району, навіть не підозрюючи, що за їх спиною чиниться беззаконня. Махінацію вдалось розкрити тільки прокурорам. Та чому такі злочини, котрі могли принести сотні тисяч гривень збитків банкам, залишались непоміченими їхніми охоронними структурами? Складається враження, що банкіри, породивши кредитну лихоманку, самі були настільки зацікавлені в ній, що просто закривали очі на такі «дрібниці». 

Диявольська сила грошей відома спрадавна: утриматись від спокуси розбагатіти, коли щодня перед тобою тисячі купюр, — надзвичайно складно. І дехто таки не зміг цього зробити. В Дунаєвецькому районі касир просто переклала гроші з каси собі в кишеню, навіть не оформляючи жодних фальшивок.

У старшого касира одного із шепетівських відділень банку апетити були ще більші. Понад сто тисяч гривень, одинадцять тисяч доларів були просто вкрадені з каси. Але банківський працівник добре розумів, що гроші, хоч і вкрадені, повинні працювати. А тому і передав усю суму приватному підприємцю. Таке фінансове вливання у бізнес мало б принести непогані прибутки. Та замість них — кримінальна справа.

Прокурорам вдалося встановити ще одну цікаву закономірність, коли формально гроші начебто і не крали, але вони щезали безслідно. Так відбувалось тоді, коли кредити видавались неплатоспроможним позичальникам. Важко повірити, що при цьому спрацьовувала лише легковажність.

Кам’янець-подільські прокурори засвідчують: службові особи одного приватного підприємства подали в банк підроблений договір купівлі-продажу комп’ютерного томографа та накладну на його придбання. Все це «підкріплювалось» фальшивкою щодо майнового стану підприємства. Для банку цього виявилось достатньо, аби видати кредит на 1,2 мільйона гривень. Чи варто говорити, що ці гроші ніхто так і не повернув?

За документами-фальшивками кредити видавались і в Білогірському, Ізяславському, Славутському та Старокостянтинівському районах, інших містах. Тож такі злочини стали не винятком, а правилом. Чому ж дивуватись, що у розряд вічних перейшли багатомільйонні борги.

Втім, банки не звикли ні у кого питати ні дозволу, ні поради в фінансових справах. Не робили цього, коли самі ж ініціювали кредитну лихоманку, не роблять цього і тепер, коли практично припинили будь-яке кредитування. Виробничники, а особливо аграрний сектор, вже відчули наслідки важкого кредитного голодування. То кого ж найбільше шкодувати у ситуації, коли чорний фінансовий день все-таки настав? І чи справді є лише потерпілі й немає винних.