Тільки під носом помазали...

Проведене опитування моїх знайомих показало, що вартість цукру сьогодні не є предметом їхньої споживчої уваги й не викликає переживань. Інша річ — ціна на газ із 1 жовтня. Якщо без солодкого продукту жити важко, але можна, то без тепла й джерела для приготування їжі довго не протягнеш. Одним словом, цукрова тема великого ажіотажу в Луганську не викликала, хоча, правду кажучи, зацікавленість населення в зниженні вартості цього продукту, безумовно, є. Спостерігаючи за спробами уряду знизити ринкові ціни на цукор, деякі луганчани вже доходять думки, що у протистоянні між виробниками, спекулятивною частиною бізнесу й чиновниками програють останні.

Як вважає начальник Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області Г. Віскін, в Україні реалізується кілька державних програм, що дають змогу провести досить вагомі товарні інтервенції для зниження вартості цукру. Перша програма — поставка продукту з Аграрного фонду за ціною 3,50 грн. з надбавкою не більше 15 %, плюс — транспортні витрати. За іншою програмою цукор за низькими цінами регіон одержує з Держрезерву. А це десь 2,4 тис. тонн. На жаль, ні перший, ні другий проекти очікуваного ефекту не дали. Чим це пояснити?

— На виході цей цукор мав коштувати не дорожче 4,20—4,30 грн. На жаль, наші торговельні підприємства одержали за першою програмою всього близько 60 тонн. Цей цукор реалізований наприкінці липня — на початку серпня в обласному центрі й, щиро кажучи, ніяк не допоміг знизити ціни, — пояснює Г. Віскін. — Поставка в наш регіон дешевого, «держрезервного» цукру відбувається за наступною схемою: постачальник — завод у Харківській області — відпускає цукор за ціною 3,50 грн., оператор продовольчого Держрезерву, яким в області є «Ровеньківський комбінат хлібопродуктів», робить надбавку в 2 % (7 копійок), плюс — транспортні витрати. На кожній території є відповідальна особа, яка безпосередньо пов’язана з оператором Держрезерву. Ці люди наперед знають, що така-то кількість цукру буде реалізована у такий-то час і на такій-то торговельній точці. На сьогодні реалізовано більш як 634 тонни цього цукру по всій території області.

На думку Г. Віскіна, інтервенції не вирішують проблему. Це тимчасовий захід, що дає змогу збити ціну на якийсь певний проміжок часу. А що буде далі? Якби Луганщина мала цукрових товаровиробників, тоді можна було б проаналізувати порядок формування цін і побачити, що закладено в собівартість. Але справа ускладнюється тим, що поставки цукру йдуть через великих оптових продавців, які, до речі кажучи, зосереджені в Києві.

— В цьому разі, — каже Г. Віскін, — я тільки можу припустити, що у великих товаровиробників і в хазяїв цього цукру йдуть спекулятивні ігри. Цукор ще навіть не просіяний, а вже куплений. І приблизно знаємо, хто його купив, хто його хазяїн... Їх небагато — 5—6 великих підприємств, які, навіть не маючи у власності землі, просто скуповують урожай буряків на пні. Виникає питання до Антимонопольного комітету: а, може, була змова? Якось одразу, одночасно всі підвищили ціни на цукор. Сьогодні з 190 цукрових заводів працюють усього 64. Чому? Причини називають різні. В одному випадку підприємства повирізали на металобрухт, в другому — виробництво зупинено через проведення ремонтних робіт і так далі. І все ж чому галузь іде вниз — ось про що держава сьогодні має думати, ось чим займатися. І ще одне — ціна на цукор не повинна прив’язуватися до валюти. Не може внутрішній продукт прив’язуватися до змін іноземної грошової одиниці. Все має йти в гривнях.

По рознарядці Держрезерву на Луганщину повинно надійти 2,4 тис. тонн цукру. Якби солодкий продукт прибув у регіон єдиним траншем, це допомогло б зняти напругу до надходження на продовольчий ринок цукру нового врожаю. Але в регіон надійшло всього 634 тонни цукру. Як кажуть люди, «тільки під носом помазали...»