Вони проганяють сон з моїх ночей. Фото розстріляних в українському небі. Ще живих, ще усміхнених. Ще щасливих. Від передчуття першого доторку солоної океанської хвилі; від повернення до рідного дому, від зустрічі з друзями і колегами... У них було багато різних причин сісти на цей літак. І лише одна причина смерті з’єднала їх на поранених небесах...
Дев’ять днів минає з того триклятого четверга, коли нелюди з російським «прононсом», влаштувавши «птахопад» над Донбасом, гучно раділи ще одній збитій «пташці». Вони можуть викреслювати свої рапорти із соцмереж, заперечувати голоси на підслуханих СБУ розмовах, перекладати все на українських військових, вигадувати дедалі маячливіші версії — душі їхніх жертв, відлітаючи до Всевишнього, там, подалі від землі, напевно, єдиного для всіх віросповідань і конфесій, будуть тими непідкупними свідками, які доведуть Найвищому судові всю мерзоту насланих на нашу землю убивць. Кара не тільки земна, а й небесна рано чи пізно впаде на голови тих, хто в’юном на розпеченій сковороді скаче від власних казок про збитий літак. Господь — не московський піп, на вбивство безневинних людей не освячує «буки»...
Давній друг нашої газети Віктор Васильович Павлюченко, якого доля колись закинула з рідного черкаського краю на далеку Камчатку, де він не втрачає цікавості і, головне, палкої любові до Батьківщини, також «повівся» на пропаганду Кремля, чого з ним практично, начебто, не буває. «Якщо вже зібралися збити Путіна, то чому промахнулися?» — з якоюсь навіть образою запитав він у мене так, наче я особисто відповідала за влучність «ракети», запущеної на російських телеканалах у перші години після трагедії. Розповідає, що весь ефір забитий «страшною новиною»: «хохли-фашисти хотіли знищити їхнє «все» — президента, який не розтринькує землі, а повертає Крим». Розчарований невлучанням Віктор Васильович врешті жартує: землі не роздає, а китайці в нас тут поводяться, як під Пекіном. Господарі. А де той Крим, не кожен старшокласник на карті покаже.
Втім, як пам’ятаємо, версія «збити Путіна» була не єдиною. У «Боїнг-777» цілилися за двісті—триста кілометрів від місця падіння, щоб «підставити ополченців», його «начинили несвіжими трупами» — за вказівкою США, щоб «підставити безпосередньо Росію»; його взагалі не збивали — це імітація...
Одне слово, що нова версія — то запис або в медкартці пацієнта психзакладу, або стаття для Гааги. Хоча споживачів цих «новин» різновекторність версій, розжованих їм телебаченням, уже давно не бентежить. Ввімкнули кнопку — вимкнули звивини: схема, як у «собаки Павлова»...
До озвучених протягом тижня «правд» у Москві додали ще кілька редакцій. Жириновський (куди ж без нього, елдепеерного маразматика?) дослідив траєкторію «Боїнга» і зрозумів, що «українські зенітники натиснули на гашетку раніше» і запланований для падіння на російську територію літак упав майже на голови цим самим зенітникам. З Вольфовичем зрозуміло: він спокутує гріх за те, що днями в Держдумі необачно насмілився критикувати самого Путіна. Тепер от старається, стара політична завсідниця кварталу з червоним освітленням...
Віталію Чуркіну — попри його теж відповідну профорієнтацію, — збрехати важче, ніж Жириновському: все-таки представник Росії в ООН, а це не контора костопільського дідуся Володимира Вольфовича. Структура дуже солідна, до того ж обізнана в даних розвідки: хто збивав, як і для чого. Тому пан Чуркін внутрішню казку про Путіна в небі Донбасу на глум міжнародності не виносив (російський експерт у галузі військової авіації Вадим Лукашевич не тільки розкритикував версію падіння пасажирського літака від Міноборони РФ, а й запевнив, що боягузливий президент облітає Україну біля Північного полюса) і зізнався: «Боїнг» могли збити «ополченці», але це був «конфуз, а не теракт»(!). Цікаво, якби «борт №1» Росії справді грохнувся над полюсом, — це був би просто конфуз чи злочинний теракт унаслідок змови «Правого сектора» з білим ведмедем?
...«Ідеали інших народів пов’язані із земним життям, з фізичним — ідеали багатства, влади, могутності... Ідеалом нашого народу була святість. Це була загальнонаціональна ідея...» — визначив «окремішність» росіян патріарх Кирил (Гундяєв) того дня, коли влучені «святістю» російської ракети діти зорями розсипалися з високого неба. Більшого богохульства немає, аніж агресія, упакована в ящик «святості». І ні в земному житті, ні в потойбічному навіть з благословення найвищого церковного чину «конфузливі» вбивці не стануть «героями духу, подвижниками святості», бо не ладаном віє від них, а нестерпним смородом «русского мира»...
Читач (якщо вірити написану на конверті, зі Сніжного) дорікнув мені за величезний запас «злоби в організмі на Росію». Пишу весь час про неї, а не борюся з мафією і не розказую про черги людей, які порпаються в контейнерах для сміття. Очевидно, в захопленому терористами Сніжному полювання на вміст сміттєбаків — це найбільша загроза для земляків адресата? Знаєте, мій шановний пане С., доки Росія сипатиме злобою на Україну, доки перетворюватиме небо над вашим містом на решето, я змушена писати «про одне і те саме», а черга людей за уловом з відходів не зменшиться з тієї простої причини, що Росія заважає нам будувати заможне суспільство.
Для неї, пере-важно путінської, сильна й багата Україна — це той «Бук», що націлений на імперські амбіції...
Сон тікає з моїх ночей. Цей хлопець уже ніколи не встигне на футбольний матч. Учений не здолає ВІЛ/СНІД. Молода пара не натішиться «медом» першого подружнього місяця. Ця дівчинка більше не притисне до серця смішного «чудика», ніколи не всміхнеться вона і не заплаче. Малюк, справді розіп’ятий на дитячому крісельці, не попроситься до мами на руки. Немає у мами рук. Немає мами. Немає малюка... Вічна їм пам’ять...
А як спиться вам, убивці?
На знімку: речі та квіти, що їх принесли до місця авіакатастрофи малайзійського авіалайнера «Боїнг-777», Донецька область.
Фото Юлія Зозулі (Укрінформ).
