Скільки віків збігло, відколи рядки великого вітчизняного мислителя побачили світ. Однак відтоді в Україні навіть на йоту нічого не змінилося на краще: пани і підпанки ще дужче, ще озвіріліше чублять пересічних українців. До того ж, у переважній більшості, руками нинішніх возних і обозних. Старається челядь, звісно, не за «спасибі», тому й лютує до нестями: раптом благодійник оцінить старання й додатково заохотить чи то вищою посадою, чи то додатковими 30 срібняками... В особливій ціні нині у нашій державі рідна українська земелька. Байдуже де: під Києвом, в Криму, на Закарпатті чи на Сумщині...
«Латифундисти»надривали пупа
Пересічний 74-річний український пенсіонер Микола Брязкун з родиною — не з тих, хто «рулює», а з тих — ким «рулюють» нинішні «господарі життя». Пенсія у колишнього інженера сміх та сльози — й до тисячі не дотягує. Тож всю надію, хоч би на мізерне благополуччя у майбутньому, батьки пов’язували з двома синами — Русланом й В’ячеславом. Нашкребли по засіках та у родичів грошенят та й віддали обох на вечірнє навчання на агрономічний факультет Сумського національного аграрного університету. Схоже, тоді сама доля була на їхньому боці. У 2002 році, коли сини навчалися на останньому курсі, за реанімацію аграрного сектору взявся тодішній очільник Сумщини Володимир Щербань з притаманним йому натиском і заповзяттям: всі випускники аграрного вузу мають закріплювати теорію на практиці. Частину молодих спеціалістів розподілили на керівні посади у десятки господарств області, решті, у тому числі й Руслану, випало стати фермером і піднімати тисячну частку із вже занедбаних на той час в області півмільйона гектарів. Руслан отримав в оренду 50 гектарів землі під Северинівкою неподалік обласного центру. Батько й собі подався у фермери, отримавши в оренду стільки ж землі в сусідньому — Білопільському районі. Рішення про її виділення було прийнято на сесії Ободівської сільради.
На наділі, орендованому батьком, кіт не валявся приблизно 13 років, на синовому ще з повоєнних часів. Згідно з лабораторним аналізом грунту, здійсненим у Державному інституті охорони родючості, на батьківській ділянці вміст азоту, калію, фосфору та інших мінеральних речовин у зразках грунту недобирав від 1,3 до 3,8 разу. У сина, зрозуміло, ці показники ще більше зашкалювали у мінусовий бік. Про це вже в лютому 2009 року згадувала газета «Фермерське господарство» у №7(423). Окрім цього, за роки «розквіту» держави обидві ділянки взагалі перетворилися на справжні низькорослі джунглі. Тож у перші два роки свого фермерства, замість вирощувати «добірні» врожаї, їм обом довелося зайнятися підсічно-вогняним землеробством — очищати землю методом випалювання, розповідають Брязкуни. Перший рік допомагали близькі та знайомі. Але й після цього фронт робіт ще залишився таким — очам було лячно. Тож, аби не загубити розпочату справу в самому зародку, обидва Брязкуни засновують фермерські господарства, порівну розпаювавши землю поміж всіма добровільними помічниками. Після цього «продуктивність» праці відчутно зросла і, нарешті, у 2006 році і ободівське, і северинівське фермерські господарства дають більш-менш пристойні врожаї — вперше покривають затрати.
Особливо хочу підкреслити, що від початку фермерства всі новоспечені «латифундисти» надривали пупа, так би мовити, «на халяву», себто працювали лише на власному ентузіазмі, оскільки жодного року, як свідчать документи, у місцевих бюджетах і Білопільського, і Сумського районів «... не було передбачено коштів на освоєння та відновлення родючості грунтів...». А відтак Брязкунам довелося відновлювати землю за власні кредитні кошти. Результати титанічної праці співвласників обох фермерських господарств прийшли лише торік, коли кожен гектар віддячив у середньому понад 30-центнерним врожаєм озимих. Ось тоді у Брязкуна-молодшого з’явився офіційний документ, що за шість років фермерства цінність орендованої ним землі зросла приблизно з 814 до 4200 гривень — тобто майже у п’ять разів. Однак наприкінці минулого року обидва фермерські господарства фактично канули у безвість. Замість «спасибі» держава «віддячила» обом фермерам прокурорською «увагою»... — повістками з прокуратури.
Хто там плентається у «хазяйському»фарватері?..
— Десь наприкінці квітня минулого року, за словами фермерів Брязкунів, «стрілку» їм забили два невідомі «гицелі», які під час зустрічі раптом запропонували викупити у Руслана землю під Северинівкою «аж» за три тисячі гривень за кожен з п’ятдесяти гектарів.
Фермери отетеріли від таких «щедрот». І не тільки в грошах була справа.
— Скільки здоров’я, поту, нервів було вкладено у землю за попередні роки, і ось тепер, коли виплекали її мов малу дитину, нам пропонують відступитися від неї, бо вона, бач, їм більше потрібна, — обурюється Микола Брязкун. — Візитери були настільки «напористими» у прагненні добитися нашої згоди, що навіть відвезли нас на місце запропонованої ними оборудки. Там і відкрили таємницю: мовляв, земля потрібна для будівництва чергового приміського «царського села». Не забули при цьому намалювати картину другого «пришестя» на наші голови: мовляв, наш хазяїн дає вам на роздуми один місяць. Якщо відмовитеся — жалкуватимете, а з землею все рівно розпрощаєтеся...
Замість подяки та компенсації залізні «браслети»...
Фермери чекали на все, що завгодно, але не на перевірку. Майже одночасно до обох фермерів завітали гості у прокурорських і міліцейських мундирах з вимогою надати їм документи на земельні паї членів фермерських господарств, згадує Микола Дмитрович.
У результаті на білий світ з’являється кримінальна справа, в якій Білопільська районна прокуратура звинуватила пенсіонера у вчиненні злочину за ч.2 ст.366 та ч.2 ст.367 Кримінального кодексу України: інкримінували йому підробку і видачу завідомо неправдивих документів, що спричинили до тяжких наслідків у вигляді матеріальних збитків, які у 250 (!) разів перевищують встановлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Саме так записав у звинувачувальній постанові старший слідчий прокуратури Білопільського району Михайло Місюра. Адвокат Миколи Брязкуна, донедавна начальник слідчого відділу Сумської обласної прокуратури Володимир Сапич, зауважив: «Прокуратура, на мою думку, проігнорувала той факт, що згідно із Земельним кодексом фермер зазначив у відповідному документі всіх членів свого фермерського господарства. Гадаю, вони мали взяти до уваги і те, що розпорядження на розробку проекту і технічної документації видавав Миколі Брязкуну керівник району. Тож здійснити підробку, а тим більше видати завідомо сфальшовані документи мій підзахисний не міг навіть за дуже сильного бажання, оскільки земельні акти підписували і видавали членам його фермерського господарства працівники відповідних державних установ Білопільського району».
Також порушили кримінальну справу проти сина-інваліда Руслана — за нього взявся старший слідчий прокуратури Сумського району, який звинуватив підслідного у завданні шкоди державі майже в 400(!) неооподатковуваних мінімумів — майже на 407 тисяч гривень з лишком.
Чому ж фермери Микола і Руслан Брязкуни потрапили в таку халепу?..
З цим запитанням я звернувся до керівника одного з відділів Сумської обласної прокуратури Владислав Правдюка.
За туманом нічого не видно...
За словами Владислава Вікторовича, «у бій» на фермерів сумських прокурорів погнав вересневий, 2008 року, інформаційний лист-орієнтування з Генпрокуратури України «Про позитивний досвід», в якому йшлося про порушення кримінальних справ стосовно керівників фермерських господарств в інших областях, які з метою вилучення з державної власності землі вдавалися до різноманітних оборудок, зокрема, включали до фермерських господарств осіб, які не були родичами. Тож після здійснення перевірок увагу прокуратури привернули кілька фермерів Сумщини, серед них й родина Брязкунів.
— Але, як відомо, — перебиваю співрозмовника, — кожен індивідуум на законних підставах може брати в оренду до 50 гектарів землі.
— Якби вони записували її лише на себе — справа інша. У нашому випадку — кримінал.
А тепер послухаємо контраргументи адвоката Володимира Сапича:
— На мою думку, якщо у зазначеному листі є посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 15.05.06 року «Про практику застосування окремих норм «Сімейного кодексу України» — то це насамперед ганьба для держави, яка руками Генпрокуратури свідомо чинить беззаконня.
В унісон з В. Сапичем розбиває прокурорські хитросплетіння також Верховний Суд України в аналогічній кримінальній справі, порушеній прокурором Кагарлицької міжрайонної прокуратури стосовно тамтешнього фермера гр. Л. Найвища судова інстанція держави залишила в силі ухвалу Апеляційного суду Київської області, який скасував цю постанову та відмовив у порушенні кримінальної справи. Тобто виправдав підсудного цілком і повністю.
Цікавим є й те, що заступник міністра Мін’юсту А. Богдан у своїй відповіді, яку він оприлюднив на запит Асоціації фермерів та приватних землевласників України в цьогорічному квітневому номері газети «Фермер України», зазначає: «Закон України «Про фермерське господарство» не містить обмежень щодо ступеня зв’язку (відносин) між членами сім’ї, родичами (кровними або за походженням, близькими чи іншими). Також зазначаємо, що визначення терміну «родичі» законодавчі акти не містять...».
Невже виходить, що в українській дійсності, передусім — правовій, закон — що дишло, куди повернув, туди й вийшло. Попри цілу низку злочинів, інкримінованих прокуратурою Брязкуну-старшому... суд відпускає його... за амністією.
Тим часом Володимир Сапич продовжує коментувати: «Посилатись на «інформаційний лист» з Генпрокуратури як на панацею, який начебто дав поштовх для очищення авгієвих конюшень від фермерів-лихварів, паном Правдюком було недоцільним. Адже прокуратура «наїхала» на Руслана Брязкуна і порушила стосовно нього кримінальну справу задовго до надходження пріснопам’ятного «інформаційного опусу» зі столиці. Мало того, згаданого листа ще й в зародку не було, як 30 червня 2008 року Сумський районний суд під головуванням суді Д. визнав його винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364 та ч.2. ст.366 КК України і призначив йому покарання «... у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями строком 1 рік 6 місяців...» і яке замінив «... випробуванням з іспитовим строком на 1 рік...». А щоб Русланові, на всяк випадок, у подальшому «життя» медом не видалося, слідчі Сумської районної прокуратури вилучили у нього геть усі документи на земельні паї. Тож тримають його на короткому повідку більше року, і будь-якої миті можуть завітати «у гості», і під руки запровадити до буцегарні».
Згадуючи попередній досвід спілкування з «напористими» хлопцями, фермери Брязкуни вважають, що око на Русланів земельний наділ поклав хтось дуже впливовий.
Наостанок ще треба зауважити, що колегія Суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області і колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не погодилися з Білопільською районною прокуратурою, відмовивши у задоволенні їхнього позову щодо визнання недійсним державного акта на право приватної власності Миколаса Урбонавічюса — одного з членів фермерського господарства Миколи Брязкуна.
Якщо сумські прокурори й справді беззастережно стоять на охороні закону, то чому не звернуться з позовом до уряду про законну компенсацію Руслану Брязкуну коштів, витрачених ним на підвищення родючості землі, орендованої фермерським господарством «Наш час»? Тим паче що цей факт підтверджено безпосередньо Сумською районною прокуратурою.
Сумська область.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
