Біла заздрість Василя Пісного

— Результат приходить лише тоді, коли відходиш від голих показників і вимагаєш подолання явища. Нам давно потрібно відійти від процентного розкриття злочинів, статистичної звітності, яка, з одного боку, щось демонструє, а з другого, заганяє ситуацію в кут. Злочин злочину — різниця. В Італії, до речі, розкривається 16 відсотків справ, і якщо дотримуватися цього показника, то у нас ситуація краща.

Ви пам’ятаєте 2002 рік, коли ми готувалися до приїзду Папи Римського до Львова? Такий захід планувався вперше в незалежній Україні. Потім я спілкувався з польськими колегами (не вистачало нам щитів і ми позичали їх у Польщі), то вони зізнавалися, що не могли навіть подумати, що організаційно все буде на такому високому рівні. Ми, можливо, не так технічно оснащені, однак якщо ставиться завдання, ми його виконуємо.

— Так, ми чудово розуміємо — попереду величезний обсяг роботи. Нашим працівникам необхідно отримати знання з англійської мови, щоб дещо пояснювати вболівальникам, які приїдуть до нас. І за час, який передує чемпіонатові, ми це зробимо, як і все інше, що забезпечує спокій та порядок. Наказом міністра внутрішніх справ в областях навіть введені посади заступників начальників УВС по Євро-2012 — настільки серйозно ставляться в Україні до питань безпеки під час проведення чемпіонату.

Чималі фінансові проблеми існують, та незалежно від них ми маємо придбати cпецзасоби, збудувати біля стадіону приміщення (міліція, як заведено у світі, відповідає за порядок поза стадіоном, а на стадіоні — стюарди, відібрані й підготовлені його власниками). Кошти державою все-таки для Львівщини, і міліції в тому числі, виділяються. Однак давайте не звужувати завдання. Чемпіонат хоч і ставить перед нами високу планку, вибудовувати нашу діяльність потрібно з іншою, далекогляднішою перспективою.

— І все-таки реформи, зокрема адміністративна, давно назріла, і позначитися вона має і на міліції. Чимало речей елементарно морально застарілі, не вписуються в європейську практику. Однак часом приймаються рішення, на які, чесно кажучи, не знаєш, як реагувати. Приміром, на сьогодні вже вийшла постанова уряду — передати паспортні столи новоутвореній структурі. Якщо це зробити, міліція втратить близько 200 мільйонів. Органи УВС Львівщини десь 34 мільйони, які йшли на різні вкрай потрібні речі. Тобто із цим кроком ми опинимось у критичній ситуації. На міліцію і так нарікають, що вона вчасно не може приїхати (якщо нині виділяють 10 літрів на патрульну машину, то що буде потім?). Хоча, щиро кажучи, міністерство знаходить кошти на паливо, майже викручуючись навиворіт, та чи потрібно ще ускладнювати собі життя?

У 2004—2005 році міліціонери масово йшли на пенсію, законодавство якийсь час дозволяло отримати високе фінансове забезпечення. Тоді чимало досвідчених людей пішло на заслужений відпочинок. А молоде поповнення не дотягувало до їхнього рівня, особливо в оперативній роботі. Працювати було дуже складно. Адже теорія — одне, а практика — зовсім інше. Професійне ядро карного розшуку у Львові збереглося лише в керівному апараті, а в районах — це здебільшого недосвідчені працівники, яких треба вчити елементарних речей. Так, серйозна проблема з кадрами є і сьогодні, і якщо ми ще проводитимемо якісь експерименти, реорганізації (одну, другу, третю...), то українська міліція цього не витримає і ми втратимо останні професійні кадри.

— По-перше, дати нормальну зарплатню. Звичайно, я кажу нібито банальні речі, однак лише тоді людина працює і з неї можна спитати. Порівняно з минулим роком ми отримуємо на 100 гривень більше. Це розв’язання проблеми?!

— На території ЄС діє закон, який безкарно не порушують. В Україні теж закони є, та вони не діють. (І я можу навести сотні прикладів!) Буквально кілька днів тому був у Польщі, спілкувався з керівниками поліцейських управлінь. Я їм заздрю білою заздрістю, бо займаються винятково розкриттям злочинів та кадрами. Їх не цікавить ні бензин, ні закупівля транспорту. І до їхньої матеріальної бази нам ще далеко. Приміром, в Ярославі на новий райвідділ було витрачено 30 мільйонів злотих, це 11 мільйонів доларів. Якби у Львові відкрили таке відділення міліції, туди ходили б, як у музей. Хоча зізнаюся, торік приїздили американці і виходили з нами на патрулювання, то вони скаржилися, що фізично не витримують і дивувалися, як ми працюємо? А наші працювали і не нарікали.

— Так, хотілося б демонструвати не наше визнане вміння викручуватися з будь-якої ситуації, а просто захищати спокій та життя людей, дотримуючись закону.

— Звичайно, хтось і звертається, однак не часто. Знають, допомогти радий, але в рамках закону. Важливіше інше — на якихось злочинах люди просто прагнуть побудувати собі імідж, піднести партійний рейтинг, тобто ситуацію показати у вигідному для них світлі. А насправді — це звичайний злочин і жодного політичного підґрунтя. А часом і злочину немає! Просто накручується ситуація. Депутати подають запити: просимо оприлюднити списки людей, які були причетні до даного факту. Найнеприємніше, що це будується на людському горі, і роблять таке особи, котрі покликані стати зразком для суспільства. Спочатку треба довести, що такий-то і такий причетний, а потім вже оприлюднювати прізвища. Тому ще раз підкреслю: в Україні до закону мають ставитися з більшим пошануванням. В цьому плані нам потрібно пройти величезну дорогу, змінюючи нашу ментальність. А сьогодні — захотілось комусь перекрити міжнародну трасу (для Львівщини це особливо характерно), збирає гурт і зупиняє машини. Так, проблема є, та якщо перекривається траса, має порушуватися кримінальна справа. Бо діяти потрібно в рамках закону, а не заважати людям, які зовсім до вашої біди не причетні. Є ті чи інші господарські питання, будь ласка, є суд. Громадяни мусять закласти це у свою свідомість. На жаль, хоч раз, а доведеться діяти жорстко, щоб припинити раз і назавжди таку практику.

— Напевно, перший раз в історії України, справді, міліція стоїть осторонь цих процесів. Такими є настанови міністерського керівництва, і ми раді, що повинні займатися своєю професійною діяльністю, а не відстоювати інтереси тої чи тої політичної сили.

— Якщо європейська демократія з її історією не спромоглася викоренити корупцію, то нам ще складніше. В Україні вона набула системності. Викорінювати потрібно, як ракову пухлину. А відповідальність нести і тим, хто бере хабарі, і тим, хто дає. І тут, напевно, теж треба вчинити як з перекривачами траси — змусити понести відповідальність обом, і це широко оприлюднити.

Чистимо і свої лави, лишень із порушенням кримінальної справи цього року звільнили 12 осіб. До речі, без жодних роздумів звільняємо тих, кого затримали за кермом напідпитку. Якщо це дозволяє собі пересічний громадянин, його карають штрафом чи позбавленням посвідчення водія. Міліціонера ж одразу звільняють з органів. І це правильно — до добору кадрів маємо ставитися з особливою увагою. До дільничних міліціонерів, то просто з надуважністю. (Недарма цей рік за ініціативою Міністерства внутрішніх справ оголошено Роком дільничного міліціонера). На ці посади підходять аж ніяк не всі. Бо коли дільничний приходить у дім, має найперше працювати як психолог: запитати, як здоров’я, чим можна допомогти? А не нападати з порога. Чому міліціонерові не стати помічником і порадником для людей? Адже він їхнім коштом утримується, дістає з податків зарплату. Люди мають знати свого дільничного в обличчя. Ми навіть запровадили таку практику, наполягаємо, щоб в офісах, магазинах — всюди були розвішені координати дільничного, його номер телефону і фотографія.

До речі, за часів радянської влади добір кадрів був непоганий. (Геть чисто все відкидати не можна). І варто знову добирати на ці посади найкращих, до того ж за участі громадськості.

— Ми дуже побоювались, що зростання буде відсотків 20. Однак вулична злочинність у Львові навіть трохи знизилася, ми задіяли внутрішні війська — щодня 160 осіб виходять на патрулювання міста, об’єднали зусилля підрозділу «Беркут» і максимум власного особового складу. Патрулюємо вночі, вдень, особлива увага до районів, де скоюються квартирні крадіжки. Допомагають нам громадські формування в містах і помічники дільничних у селах. Треба визнати, почастішали (не набагато, однак все-таки...) родинні сварки, бійки, пов’язані із загальним напруженням у суспільстві. Криза таки дається взнаки. А пияцтво досягло просто загрозливих розмірів! Я щопонеділка приймаю громадян у Львові, щосереди — у селах, і до мене маса людей приходить. Часто скаржаться: п’є син (невістка, чоловік, свекор...), погрожує, руки розпускає. Пияцтво справді сильно поширилося, особливо на селі. І з цього приводу хочу сказати: погано, що в Україні скасували витверезники, практику примусового лікування від алкоголізму. За цей час вдавалося когось і зупинити, та й змусити попрацювати на громаду. Звичайно, це потребує грошей, яких немає. Однак якщо порахувати, які кошти йдуть на подолання наслідків пиятики, на боротьбу зі злочинністю, що є наслідком оковитої, на утримання сиріт, які множаться через надмірне вживання горілки, то висновок напрошується сам по собі. Нам в Україні взагалі треба навчитися рахуватися з мудрістю і холодною головою, і приймати рішення, які не йдуть на шкоду бюджетові та усій українській спільноті. Організувати життя громади, і міліції зокрема, так, щоб позитивні зрушення, якісь концептуальні речі були захищені від змін влади і тимчасових віянь. Якщо ми впевнені, що Україна назавжди, а так, на щастя, є, то і поступ має бути наполегливим і назавжди. Міліція є лишень відбитком суспільної свідомості, це лише віддзеркалення явищ та процесів, які відбуваються у державі. Тому варто не лише таврувати нас (ми і самі з себе провин не знімаємо), а найперше у дзеркало кожному глянути. Це дуже помічне. А ми вже, за умови загальних позитивних змін, теж відіб’ємося позитивом. І цей загальний і повсюдний звіт, цей погляд кожного в свою душу дуже потрібен сьогодні.