Гроші під ногами, або Історія про те, як у Старуні можна заробити на... носорогах

Усе почалося з несподіваної знахідки 1907 року. Під час копання озокеритової штольні на глибині понад 10 метрів робітники наштовхнулися на забальзамовану тушу невідомого звіра. Викопне чудовисько мало такий вигляд, наче воно провалилося в озокеритове озеро вчора. Мешканці довколишніх сіл ішли дивитися на дивину, а собаки вили з переляку. Тим часом науковці не могли прийти до тями від радості: звір виявився волохатим носорогом, який жив тут 20 тисяч років тому! І всю цю неймовірну кількість часу від тління його рятував озокерит — озеро стало для носорога своєрідною консервною банкою.

Досі науковцям тварина з тих часів у такому чудовому стані на очі не потрапляла. Вони тішилися, коли знаходили хоч якісь частини скелетів великих тварин. А тут люди ХХ століття вперше побачили, так би мовити, в натуральному вигляді тварину льодовикового періоду. На ній збереглися шкіра і м’язи, а нутрощі були набиті рештками рослинної їжі. Бери — і розшифровуй флору тих часів.

 

Найпершим скарбом, знайденим у Старуні, були рештки мамонта. З криниці, яку копали для добування озокериту чи нафти, 5 жовтня 1907 року робітники витягли рештки великого звіра. Місцеві жителі, не здогадуючись, з чим мають справу, розтягли їх по домівках. За переказами, дехто навіть встиг пошити зі шкури невідомого звіра постоли. Коли інженери усвідомили, що ці кістки не схожі ні на що інше і викликали науковців, ті ахнули. Вони зрозуміли, що то були рештки мамонта, який проживав близько 20—25 тисяч років тому. Вчені ходили по домівках і випрошували в жителів кістки, бивні, шкури, які ще не були тими використані. Однак буквально через декілька тижнів у цій місцині викопали волохатого носорога, з якого науковці вже не спускали очей.

Яким чином нещасний носоріг знайшов собі могилу в озокеритовій ямі? Учені припускають, що, мабуть, він утікав від наших далеких предків — кроманьйонців — і потрапив до озера. На цю думку наводить те, що біля стегна тварини вчені запримітили сліди поранення, а поряд знайшли затесаний з одного боку метровий дерев’яний стрижень.

Те, що для тварини стало пасткою, для науковців виявилося манною небесною. Озокерит не дав туші всохнути і зберіг її в первісному вигляді.

Заохочені сенсаційною знахідкою, вчені стали ретельно досліджувати долину річки Великий Лукавець, за найпершої нагоди споряджаючи сюди експедиції. І їхні зусилля було винагороджено. Так, у 1929 році наукова експедиція, яку проводила Польська академія уміння, у надрах Старуні знайшла ще одну тушу волохатого носорога, рештки велетенського бика, коня та косулі. Муміфіковані звірі прикрасили собою Львівський та Краківський природничі музеї. Інтерес до експонатів був такий великий, що деякі музеї зробили собі гіпсові відбитки зі знахідок. А підприємливі музейники в австрійському місті Зальцбурзі одягли гіпсового носорога в «шерсть», щоб він мав вигляд оригіналу. Щодо прикарпатських музеїв, то вони мають на пам’ять про ті знахідки лише фотознімки.

У радянський час ажіотаж навколо старунських див дещо спав. Однак у 1976 році ця місцина площею 60 гектарів стараннями вчених Івано-Франківського технічного університету нафти і газу отримала статус геологічної пам’ятки загальнодержавного значення. До цього спричинилося й те, що у 70-ті роки минулого століття на околиці села раптом дав про себе знати грязевий вулкан. Це ще одне диво Старуні, яким негайно зайнялися вчені. Серед них — і науковці уже згадуваного університету.

— Усі бульбашки газу, які виділяються з кратера цього вулкана на поверхню землі, фіксують сейсмічні поштовхи навіть без приладів, — розповідає академік, доктор геолого-мінералогічних наук Олег Адаменко. — Ми провели там три експедиції і розшифрували глибинну структуру цього феномену, цього вулканчика. Він справді унікальний. Підігріває його нафта — родовище невеличке, але воно там є. Нафта окислюється і передає на поверхню свою енергію. У науковому плані це унікальний об’єкт, який треба «підняти», привернути до нього увагу. Адже тут маємо єдине у світі місце, де знайдено чотири бальзамовані туші носорогів, що повністю збереглися, одного мамонта, рештки коня, косулі, песця. Досі мамонтів знаходили в північно-східній частині Азії. Там вони провалювалися в льодовикові тріщини, замерзали і так дійшли до нас. А в старунському урочищі знайшли забальзамовані тіла на глибинах від 12 до 27 метрів, до того ж у шлунках цих звірів залишилося до 100 кілограмів неперетравленої їжі — широкий спектр флори, що була в ті часи. А тут росли карликова берізка, низькоросла вільха і багато інших рослин, які відносяться до тундрової зони. Бо раніше на цій території була тундра, і жили тут кроманьйонці. На полігоні археологи віднайшли десять їх стоянок. Тож Старуня — справжній рай, заповідник для біологів, тектоністів, палеонтологів, археологів, геофізиків. Просто все це треба розвивати.

Власне, з розвитком — великі проблеми. Від райцентру Богородчани Старуня за якихось півтора десятка кілометрів. Однак до сенсаційного місця треба добиратися ще три кілометри. Відстань невелика, але потрібно йти пішки ґрунтовою дорогою. Мій супутник Іван Мосюк, сільський голова, розповідає, що якось британці, почувши про дивовижні знахідки у Старуні, зателефонували, що хотіли б це місце відкрити своїм туристам. Та коли почули про дорогу, від свого наміру відмовилися.

Хто має розкручувати цю місцину, яка могла б стати золотою жилою для Прикарпаття? Щоб зрушити справу мертвого носорога з мертвої точки, Олег Адаменко зі своїми колегами розробив інвестиційний науково-туристичний проект, який назвав «Парк льодовикового періоду».

— Парк, який плануємо створити, — розповідає Олег Максимович, — це еколого-туристичний об’єкт, де на площі в 60 гектарів має бути створено музей льодовикової епохи під відкритим небом з муляжами всіх тих звірів і людей з їхніми вігвамами у натуральну величину. Також там мали б бути нафтові качалки, які колись тут працювали, нафтові вишки, колодязі, бо ми хотіли б показати, як відбувався видобуток нафти, газу, озокериту, може, солей (зробити солеварні). Щоб якимось чином затягнути сюди інвесторів, пропонуємо дорогою на Надвірну на кордоні Надвірнянського і Богородчанського районів, де дорога повертає на Старуню, побудувати невеличке кафе і назвати його «Волохатий носоріг». Ріг цієї будівлі має висуватися просто на проїжджу частину, щоб за нього «зачіпалися» туристи, заходили всередину, попередньо знайомилися зі схемою подальших об’єктів і прямували далі. На нашу думку, таке невеличке кафе могло б себе окупити вже через декілька місяців. Потім пропонуємо звести мотель, який не без гумору назвати «Палео-літр». А у вігвамі кроманьйонців побудувати харчевню з більшим розмахом. Там, де розташоване солоне озеро, можна відновити, як за Польщі, солелікування, бо колись тут лікували хвороби опорно-рухового апарату. І так поступово залучати сюди інвестора, щоб він одразу починав отримувати від своїх інвестицій гроші, а не просто фінансував науку чи туризм, бо таких благодійників нині знайти важко. За три кілометри від цього мотелю, на самому Старунському геодинамічному полігоні можна вивчати дуже важливі геодинамічні, геологічні, тектонічні процеси. Там теж варто побудувати ресторан із назвою «Хобот мамонта», спорудити будиночки для малого зеленого туризму, щоб жителі села мали від того якісь прибутки, тощо. Ось такий проект.

Олег Адаменко згадує, що їхнім «парком» якось зацікавилися «два стрижені хлопці» з Києва, але не знайшли порозуміння із владою — і зникли. Однак учений сподівається, що з часом хтось на їхній проект і «клюне». «Якби реалізувати цей проект, — каже Олег Максимович, — то багато людей не їхали б у дорогий «Буковель», а могли б тут, за 30 кілометрів від Івано-Франківська, спокійно відпочивати. У нас запроектовано ще два ставки для міні-ГЕС і літнього купання, які взимку могли б ставати катками. На сусіднє узгір’я можна було б провести підвісну дорогу: взимку організовувати лижні спуски, а влітку у тих лісах збирати ягоди і гриби».

Вчений зітхає, що, можливо, в них немає хорошого менеджера, який би розкрутив їхній проект так, як розкрутили Тіну Кароль. А можливо, відлякує вартість, яка становить мільйон доларів. Хоч для початку, каже, вистачило б і ста тисяч.

Тим часом туристів тут — одиниці. Дорогу топчуть науковці, яких жене сюди шалена надія знайти у старунських надрах не лише нових носорогів та мамонтів, а й муміфіковане тіло праєвропейця. Адже досі антропологи відтворюють первісних людей за фрагментами знайдених у різних місцинах скелетів. Якби в озокериті вдалося знайти забальзамоване тіло кроманьйонця — це була б світова сенсація. Про таке навіть не наважуєшся мріяти. Але хтозна, на що здатна старунська земля? Шкода лише, що маємо такі дива, а туристів, які б зліталися сюди, як мухи на мед, — катма. І все — через нашу неповороткість. Бо в іншій державі сюди давно б уже було паломництво.

Івано-Франківська область.