Вважає Дмитро Доманчук — науковець, педагог, заслужений діяч науки і техніки України, академік Міжнародної академії аграрної освіти, котрий працює в Подільському державному аграрно-технічному університеті з 1974 року, очолює кафедру бізнесу і менеджменту. Він є автором понад 150 наукових праць, внесений до «Енциклопедії сучасної України».
— Дмитре Потаповичу, крім звичної викладацької та наукової діяльності, вам постійно доводиться бути ще й консультантом практичних господарників. Вони приходять сюди радитися, обговорюють із вами нові ідеї.
— Оце спілкування й дало мені підтвердження позиції: готуючи фахівців аграрного сектору, ми замало часу приділяємо виробленню в них менеджерських навичок. Ось, приміром, що вивчають майбутні агрономи? Правильно, технології, методи вирощування, догляду, збирання сільськогосподарсь-ких культур. Але, навіть знаючи технологію, можна отримати неконкурентоспроможну продукцію, якщо не прорахувати всі нюанси ринку збуту, послуг, ресурсів. Тому кожен агроном, зоотехнік має здобути ще й міцні знання з менеджменту. За кордоном фахівці самі прагнуть пройти перепідготовку, щоб стати успішними менеджерами. А в нас? Із тих, хто підвищив свою кваліфікацію, здобував у ПДАТУ другу вищу освіту, економічну, знаю небагатьох — Адама Яхієва, керівника відомої фірми ВАТ «Адамс», на той час уже заслуженого працівника переробної промисловості. Він захистив кандидатську дисертацію, отримав вчене звання. Він відправляє по освіту до ВНЗ й інших посадовців фірми. Так, на економічному факультеті успішно навчаються сьогодні аспіранти, колишні працівники ВАТ «Адамс».
— Тим часом керівні посади в господарствах Хмельницької області займають переважно вузькі спеціалісти.
— Наша кафедра провела моніторинг. 169 зоотехніків, 310 агрономів, 162 ветлікарі, 240 головних інженерів, 448 бухгалтерів (і тільки 189 головних економістів) керують господарськими формуваннями. З часу закінчення вишу лише одиниці з них здобули вкрай необхідні знання, стали організаторами, аналітиками, менеджерами. От у них і справи йдуть на «відмінно». У Білогірському районі очолює підприємство, ТзОВ «Агроін», Володимир Мельничук — мій вихованець. У Новоселиці на Буковині мій колишній дипломник Тодор Ревега керує районною державною адміністрацією. Колишній мій студент Сергій Кротік став заслуженим працівником сільського господарства, його виробнича агрофірма «Мрія» в селі Сокіл на Кам’янеччині має добру славу в країні. Так само, як господарство Михайла Шаповала в Летаві Чемеровецького району. З «Летавою» кафедра успішно співпрацює, уклавши угоду на виконання науково-дослідницької роботи. Навіть у час кризи Михайлу Шаповалу вдається утримувати своє підприємство конкурентоспроможним. Воно виробляє понад третину валової продукції в районі, регулярно виплачує заробітну плату працівникам, у господарстві майже немає плинності кадрів, а фінансова діяльність відзначається як стійка.
— Чому ж такі, здавалося б, прописні істини, так важко засвоюються?
— Люди лінуються вчитися. Це повинно бути постійним процесом. Колектив кафедри під моїм керівництвом свої дослідження викладає на сторінках численних видань, зокрема й підручників. У журналах «Економіка АПК», «Україна: аспекти праці» друкувалися позитивні відгуки про такі книжки колективу авторів кафедри, як «Аграрні соціально-трудові відносини», «Економіка праці», «Економіка і організація охорони навколишнього середовища». Нині триває робота над практикумом з курсу «Організація виробництва і бізнесу». Треба, щоб господарники частіше заглядали в книжки. Коли я ще працював у Білоруській сільськогосподарській академії, яка була одним із шести головних вузів колишнього СРСР, моїм студентом був нинішній президент Білорусі Лукашенко. Сьогодні Україні є чого повчитися у сусідки-Білорусі, кажуть чимало людей, які бувають у цьому близькому зарубіжжі. Лукашенко був серед найкращих студентів.
— Які ж рекомендації у вчених-аграріїв для України? Як нам вибратися із глухого кута?
— Шлях до ефективного використання земель — у реформованих сільгосппідприємствах, науково обґрунтованій нормативній грошовій оцінці земель, збільшенні рівня виробництва і, зокрема, продуктів харчування на основі агробізнесу, а також орендних земельних відносин. Оцінивши діяльність 25 українських агрохолдингів, які обробляють понад три мільйони гектарів землі, а площа одного сягає 120—150 тисяч гектарів, науковці попереджають про загрозу соціальному розвитку села, адже, зосереджуючи увагу переважно на збільшенні виробництва продукції, їх власники не переймаються сільським добробутом, дорогами, освітленням, станом соціально значимих установ — дитсадків, ФАПів, шкіл. Це однозначно призводить до відпливу мешканців із села. Ще одна біда — роздрібненість сільгосппідприємств. Майже 60 відсотків усіх вітчизняних аграрних формувань господарюють на площах до ста гектарів. Такі невеликі розміри не дають змоги «розгорнутися», утримувати відповідний рівень механізації, а, отже, належно обробляти землю. Що то за успішний аграрій, в якого не вистачає коштів навіть на один новий трактор?! Аналіз структури формувань фінансових ресурсів господарств у Кам’янець-Подільському та Хотинському районах (Хмельницька та Чернівецька області) показує: не завжди вдалим є розміщення коштів, чимало необоротних активів за рахунок основних засобів, зростання дебіторської заборгованості. Потрібно вводити чітке планування фінансових ресурсів, прозоро обгрунтовувати склад бюджетів і їх формування. У цьому господарникам завжди в пригоді стануть науковці. Але їх допомога має бути вчасною. Бо як переробиш бюджет, якщо грошей уже немає?