На Чернігівщині великі запаси торфородовищ. Загалом вони містять до 251,8 мільйона тонн дешевого палива. Зрозуміло, що сьогодні його відносно неускладнений, поверхневий видобуток стає дедалі актуальнішим. Адже дорожчає газ, вугілля. Але попри щорічні наради, гарні побажання, торфодобувна галузь області з кожним роком зменшує обсяги виробництва, реально банкрутує.
Динаміка падіння
У 1999 році згідно з наказом №11 від 18 березня державна структура — підприємство «Чернігівторф» на базі філіалів «Ірванцевторф» та «Смолинторф» створило дочірні підприємства з правом юридичної особи. Фактично вони були підпорядковані засновнику, відраховували йому на адмінпотреби тощо певні суми, але відтоді мали більше самостійності у виробничо-фінансовій діяльності. Якщо на інших виробничих дільницях ситуація гіршала, то вона вже безпосередньо не стосувалась новостворених одиниць. Справді, зупинився «Замглайторф», практично виробив сировинні ресурси «Киселівкаторф». Але це вже не позначалося на роботі інших дочірніх підприємств.
На біду, ще перед цією реорганізацією державне підприємство «Чернігівторф» отримало 90 тисяч гривень проплати наперед за торфобрикет для бюджетних установ. Кошти були використані, але ВАТ «Чернігівоблпаливо» не отримало за них продукцію. Бо дочірні підприємства «Чернігівторфу», які отримали статус юридичної особи, борг вищестоячої структури між собою не поділили. Самостійним виробництвам стало абсолютно невигідно поставляти безкоштовно продукцію за договірними зобов’язаннями «Чернігівторфу». Отже, утворилося замкнене коло: упродовж кількох років на тодішні 24 паливні бази Придесення не надходило жодної тонни торфобрикету! Звичайно, попит на нього впав, бо його просто не було! А це вдарило, у свою чергу, по виробниках, особливо «Ірванцевторфу», який розташований у лісовій зоні (там популярні відходи пилорам, лісгоспів, дешеві дрова. — Авт.), і не міг самостійно доставляти свою продукцію у віддалені від нього населені пункти. Жителі південних районів змушені були переорієнтуватися на дороге вугілля.
Фактично борг призвів до кардинальних змін в управлінні торфодобувним підприємством. Згідно з ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 5 серпня 2003 року щодо ДП «Чернігівторф» введено процедуру санації і припинено повноваження органів управління боржника, призначено керуючого санацією. Невдовзі були повернуті активи відокремлених дочірніх підприємств — Смолинського та Ірванцівського торфобрикетних заводів на баланс ДП «Чернігівторф». Вони стали знову його філіями.
Шахрайські схеми
Здавалося б, заводи мали знову запрацювати на повну потужність. Однак «пильна увага» зацікавлених впливових осіб з Києва, Чернігова призвела до частих змін керівників ДП «Чернігівторф», їхніх команд. Видобуток торфу стрімко падав, але водночас дехто намагався на цьому добряче заробити.
Як показала ревізія фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Чернігівторф», проведена у 2007 році спеціалістами КРУ в Чернігівській області, підприємство свідомо підштовхували до банкрутства. Якщо у 2004 році його збитки становили 692 тисячі гривень, то вже у 2006 — 2,7 мільйона. Чимало фірм виконували якісь «роботи» у ДП «Чернігівторф», за це отримували солідні суми, але насправді сліди їх діяльності на Придесенні було важко зафіксувати. У такий спосіб було розтринькано 795 тисяч гривень.
Ревізори так і не змогли знайти в Києві ТОВ «ТОР-СТЕЙ». Тим часом ця фірмочка з 01.12.2006 по 01.04.2007 отримала 62 тисячі гривень, згодом іще 40 тисяч гривень.
У ході зустрічної звірки ревізори з’ясували, що у 2006 році за довіреністю, виписаною на ім’я директора ДП «Чернігівторф» М. І Лещенка, ТОВ «Ірій» (смт Варва) відпустило йому 47 835 літрів дизельного пального на 229 тисяч гривень. Проте, як пояснила завідуюча складом ДП, пальне на склади головного торфопідприємства та його філій не надходило. А горезвісну довіреність списали за актом від 29.12.2006 як використану.
У 2008 р. співробітники міліції виявили факт виготовлення одним із керівників ДП «Чернігівторф» «фіктивних документів, внаслідок чого завдано збитки державному підприємству в сумі 324 тисячі 400 гривень». Згідно з ними нібито ПП «Північторгресурс» виконав «демонтаж, ремонт і монтаж верстату вертикального фрезерного» на суму 142 тисячі гривень і т. п.!
Ще у 2005 році облдержадміністрація ініціювала надання Смолинському торфозаводу та Ірванцівському торфозаводу статусу окремих юридичних осіб з подальшою передачею у комунальну власність громад. Однак і в «Укрторфі», і у профільному міністерстві не підтримали цю ідею.
Проігноровано було у 2007 р. і лист-звернення голови обласної ради Наталії Романової до міністра вугільної промисловості С. Тулуба з проханням повернути статус юридичних осіб торфопідприємствам краю.
Нині ситуація у філіях ДП «Чернігівторф» критична. Якщо вони на початку 1990-х років виробляли кожна по 30-40 тисяч тонн брикетів, то у 2008 році разом -дуже скромну частку цієї кількості.
Працівники філії «Смолинський торфозавод» влітку страйкували через борг по зарплаті. У філії «Ірванцівський торфозавод» теж нагромадилося чимало проблем. За півроку тут реалізовано всього-на-всього 1764 тонни торфобрикетів (торік було 8830 тонн) на суму 518 тисяч гривень. Цих коштів недостатньо, щоб вчасно виплачувати зарплату 92 працівникам, вести ремонтні роботи, розплачуватися за пальне, електроенергію. А не купиш пальне — не заготуєш сировину. Собівартість виробленої тонни продукції в окремі місяці сягає 500 гривень (продають нині по 385 гривень. — Авт.)! Адже вона «тягне» усі затрати, які розраховані на повну завантаженість виробництва.
— На балансі заводу 122 квартири, — розповів директор філії «Ірванцівський торфозавод» Микола Степчук. — Сьогодні з них 70 порожні. Люди їдуть із селища, бо невпевнені у своєму майбутньому.
Який вихід із скрутного становища?
Заступник голови Семенівської райдержадміністрації Олександр Косточка вважає, що врятувати чернігівські торфозаводи ще можна за допомогою влади, розширенням ринків збуту в інших областях.
— В області бюджетна сфера здебільшого опалює приміщення вугіллям, — зазначив він. — Торфобрикетів купують на увесь район по 40—200 тонн, а вугілля —1000—1200 тонн. Якби хоч би половину цього палива зайняли торфобрикети, то торфозаводи б не простоювали.
Заступник голови облдержадміністрації Наталія Білоус (на знімку) дала протокольне доручення проаналізувати використання торфобрикету, вугілля у лікарнях, школах, закладах культури, щоб переорієнтувати місцеві органи влади на використання місцевого дешевого палива. Але, зрозуміло, цей захід дасть свої позитивні плоди, якщо облдержадміністрація жорстко проконтролює зміну паливних пріоритетів.
Пільги й субсидії на тверде паливо населенню зараз надаються готівкою. Однак в цьому плані в області практично не відпрацьований механізм отоварювання пенсіонерів торфобрикетом.
Через борги із зарплат у тендерах не може брати участь ДП «Чернігівторф» (а його філії й поготів). Його ж дистриб’ютора не знають у районах... Та й тендерний парадокс. З ким ДП «Чернігівторф» боротися на Придесенні за краще виконання умов постачання торфобрикету? З сумнівного походження фірмочками, які беруться возити брикет аж з Волині?
Одне слово, навіть за бажання школи купити торфобрикети це в сучасних реаліях зробити не так і просто.
Виходить якесь зачароване коло. Торфозаводи вищестоящі органи не відпускають у «самостійництво». Але й не допомагають їхньому розвитку. Бюрократичні ж перепони завдають нищівного удару усій схемі виробництва, реалізації альтернативного палива. Схоже, газове, вугільне лобі в нашій країні діє набагато ефективніше, ніж всілякі красиві програми з енергозбереження.
Чернігівська область.
