8—10 вересня 1989 року відбулися установчі збори Народного руху України за перебудову. До нього увійшли колективні й індивідуальні члени організації, у тому числі й комуністи, яким набридло бути гвинтиками. Ніхто не сумнівався: рано чи пізно НРУ стане альтернативою Комуністичній партії, хоча Рух створювався як громадська організація. Першим головою НРУ обрали поета Івана Драча.
Проте ювілей — привід, щоб згадати історію організації, яка, сподівалися тоді, зможе об’єднати українців у боротьбі за незалежність, за нашу і вашу свободу. А з другого боку, зрозуміти, що стало причиною його розпаду і — до деякої міри — забуття. Адже сьогоднішній Рух — це політична партія, яка має не таку вже й велику популярність.
Кінець вісімдесятих тодішній СРСР зустрів у клубку проблем. Це спонукало керівництво КПРС до перебудови і демократизації в СРСР. До своїх домівок почали повертатися репресовані інакодумці. Зверну увагу: українців випустили з таборів і тюрем найпізніше.
Безумовно, вплинуло на розвиток громадської думки в Україні і створення Народних фронтів у балтійських республіках, хоча перші паростки громадських організацій в Україні почали проростати ще у 1987 році. Однак значним стимулом для їхнього становлення стала ХІХ партконференція і рішення провести вибори народних депутатів СРСР у 1989 році на альтернативній основі. Щоправда, вони були не зовсім альтернативними. КПРС спробувала сформувати «агресивно-слухняну більшість» (вислів народного депутата Юрія Афанасьєва) ще до виборів.
Вперше про формування потужної громадської організації у Києві заговорили 1 листопада 1988 року на звітно-виборних партійних зборах Київської організації Спілки письменників України. Цю пропозицію озвучив поет Віктор Терен. (Щоправда, Сергій Плачинда вважає, що ідею першим озвучив інший письменник, а потім ця тема пролунала на семінарі з екологічних проблем.) Хоч би як там було, ініціативна група була створена 23 листопада цього ж року на неофіційних зборах групи письменників під головуванням Павла Мовчана та Віктора Терена. А 31 січня наступного року на обговорення загальних зборів київської організації було винесено проект програми НРУ, підготовлений ініціативними групами Спілки письменників та Інституту літератури АН УРСР. 16 лютого проект програми оприлюднила «Літературна Україна». (Як розповідав тодішній головний редактор письменницької газети, на жаль, покійний Борис Рогоза, ініціативна група хотіла збільшити тираж випуску. А тому завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ Леонід Кравчук запропонував: оплатіть папір і тираж. І один із засновників Української Гельсінської групи Михайло Горинь привіз у видавництво «Київська правда» мішок готівки.)
Після публікації проекту програми на телебаченні відбулася низка дискусій між Леонідом Кравчуком і представниками ініціативної групи. У них, зокрема, активну участь брали Іван Драч і вчений-філософ Мирослав Попович.
Саме він очолив Київську координаційну раду, яка 1 липня 1989 року провела установчу конференцію столичної організації НРУ. А 7 травня цього року пройшли установчі збори Львівської регіональної організації Народного руху за перебудову. Зрозуміло, така активність рухівців була не до вподоби партапарату. І вони зробили все, щоб членів КПРС у Русі було якомога менше. Адже, стверджували вони, перебування в НРУ несумісне із званням комуністів і погрожували сміливців виключати з партії.
Проте зареєструвати Народний рух до виборів народних депутатів УРСР у березні 1990 року не вдалося. Відтак його представники балотувалися то від Товариства української мови, то екологічних організацій. Знаходилися і трудові колективи, які висували членів НРУ кандидатами у депутати. Попри все, більше 100 народних депутатів у складі Верховної Ради об’єдналися у Народну Раду і стали ініціаторами багатьох позитивних зрушень в житті України. Авторитет НРУ зростав. І в 1990 році було прийнято рішення у назві залишити лише три слова — Народний рух України.
В той час виникають і нові політичні партії. Першою зареєстрували Республіканську партію, основу якої склали члени Української Гельсінської групи. Згодом — Демократичну, яку започаткували творча і технічна інтелігенція.
Безумовно, вінець діяльності НРУ — референдум 1 грудня 1991 року, коли понад 90 відсотків українців сказали «Волі — так!»
Власне, після цієї знаменної події і розпочалися проблеми у цієї потужної організації. На третіх зборах Руху В’ячеслав Чорновіл, який програв президентські вибори і пішов з посади голови Львівської обласної ради, наполягав на перетворенні Руху на політичну партію, хоча колективними членами НРУ були і Республіканська, і Демократична партії. Отож у березні 1992 року запахло розколом. Хоча відомий польський політик Яцек Куронь, вітаючи делегатів з’їзду, закликав не повторювати гіркий досвід польської «Солідарності» і не перетворюватися на партію. Компроміс знайшли у тому, що були обрані троє співголів НРУ Іван Драч, голова УРП Михайло Горинь та В’ячеслав Чорновіл. Частина незгодних ініціювала створення Всеукраїнського Народного руху. І з наступного року Народний рух став партією, яку очолив В’ячеслав Чорновіл. А ВНРУ згодом припинив своє існування.
Однак це був не останній розкол. Наприкінці 1998 року в Русі розпочинаються нові проблеми. «Нове» покоління вирішило відсторонити В. Чорновола від керівництва партією. Почалися судові суперечки. Відтак партія розкололася на дві організації. Якщо В’ячеслав Чорновіл відстояв право очолювати НРУ, то ті, хто боровся з ним, утворили Українську Народну партію.
Трагічна загибель В’ячеслава Максимовича у березні 1999 року відкинула Рух на маргінальне узбіччя, де він і прозябав тривалий час, доки не влився у виборчий блок Віктора Ющенка «Наша Україна» на парламентських виборах. Нині НРУ маневрує і шукає нових «покровителів». Незгодних з «генеральною лінією» виключають з партії. Навіть тих, хто стояв біля витоків НРУ. Інколи навіть виникає запитання: а яке відношення має нинішній Рух до того Народного руху, громадської організації, яка стала двигуном у боротьбі за незалежність України. Назвою? І лише?
Фото УНІАН.
На знімках: вересень 1989. Іван Драч на установчому з’їзді НРУ; народні депутати — члени НРУ на мітингу влітку 1990 року.
