Бібліотечна сфера: потрібна підтримка чи системні рішення?

Здається, бібліотечна система країни дочекалась не тільки уваги, а й певної поваги за самовіддану копітку працю зі збереження та репрезентації генетичної ідентифікації нації у вигляді книжок. Усі небайдужі представники сховищ, що за призначенням поділяються на публічні, спеціальні та спеціалізовані, щиро раділи за керманича головної галузевої установи — Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського НАНУ академіка О. Оніщенка та керівника її Інформаційного центру Л. Костенко з приводу присудження їм Державної премії України в галузі науки і техніки. А також за директора Національної бібліотеки України для дітей — А. Кобзаренко з нагоди присвоєння їй звання Героя України. 

Нарешті незалежна Україна, незважаючи на політичні катаклізми й чергові вибори, почала гідно оцінювати працю бібліотекарів. Хоча, віддавши десять років цій сфері й почавши вивчати грамоту, беручи книги в бібліотеці рідного села Дернівка на Київщині, а також згадуючи добрим словом такі само заклади сіл Хорошеє на Луганщині та Панфіли на Київщині під час роботи агрономом на виробництві, не замислюючись, кожного їх завідувача (директора) нагородив би медаллю «За працю та звитягу» і орденом «Княгині Ольги ІІІ ступеня» відповідно за двадцяти- і тридцятирічну працю із збереження й примноження духовних і культурних цінностей нації. Усіх інших, із меншим стажем роботи — відзнаками Міністерства культури та туризму України й подякою Прем’єр-міністра. Якби не їхній патріотизм та ентузіазм, рядки видатної української поетеси Л. Костенко «ще назва є, а річки вже немає, пожовкли верби, висохли яри, і дика качка тоскно обминає рудиментарні залишки багви...» цілком відповідали б нинішньому стану бібліотечної справи в державі й особливо в селах.

Після здобуття Україною незалежності їй дісталася і вся культурна спадщина радянської епохи з відпрацьованим механізмом дії, у тому числі й бібліотечних установ, а це чимало — 23 258, розпорошених по різних відомствах, із загальним фондом 316,6 тис. примірників. На 2006 рік перший показник зменшився до 21 396, а другий, навпаки, збільшився до 562,3 тис. Зросла і кількість користувачів із 17,7 млн. у 1990 році до 20,2 млн. у 2006-му. Книговидача відповідно зросла з 379,6 млн. до 578,8 млн. примірників. Мала збільшуватися і чисельність працюючих у бібліотеках, яка на 1990 рік становила 51,7 тис. осіб, але в Україні цей процес відбувається «не за Дарвіним»!

Та чи потрібно країні, яку ось-ось заполонить приватний капітал на все і вся, така кількість вузів, дослідних інституцій, академій, сіл, селищ, районів і відповідно — бібліотек? Як свідчать реалії, скоріше, ні.

Дуже прикро, що в першу чергу почали зникати села — основні генетичні осередки ознак української нації. За даними академіка В. Юрчишина, тільки за часи незалежності України без війн і революцій на Київщині зникло 350 сіл. Не можу стверджувати, що це — наслідки тільки сумнозвісної аграрної реформи 1999 року із бажанням «встановити ціну на землю». Все перебуває у форматі остаточно невизначеної багатовекторності в політиці країни щодо всіх її складових. Надто від цього потерпає культурна складова нації. Як наслідок, багато реформаторських ідей з боку виконавчої влади, навіть законодавчо закріплених, неоднозначно сприймаються у дуже політизованому молодому українському суспільстві. Повною мірою це стосується і бібліотечної справи в Україні, якій разом з усіма гарант Конституції наказав «іти на Захід!». Міністерство культури України, мабуть, прислухалося і вже двічі в новому тисячолітті почало змінювати Закон України «Про бібліотеку та бібліотечну справу» своїми доповненнями. Останнє, що втілилося у законопроект №3007 для «... удосконалення правових відносин у сфері бібліотечної справи» та «розширення інформаційних функцій бібліотеки», завдячуючи запропонованій новій редакції статті 5, нагадало відомий радянський вислів «в пути кормить не обещали», бо скасовував «науковість» у діяльності спеціальних бібліотек. Весь цивілізований світ пишається, що наука є рушійною силою всіх подальших змін у розвитку будь-якої нації, а Мінкультури вирішило від цього відмовитись. Отже, усі бібліотекарі науково-освітніх установ так і залишилися б без привілеїв, передбачених Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Завадили справжні патріоти української нації, що своїми зверненнями до Верховної Ради України перед другим читанням законопроекту не дозволили цьому статися. Не побоялися виступити проти цього урядового законопроекту академіки Б. Патон, А. Наумовець і В. Кремень, народні депутати України С. Рижук, І. Кириленко, О. Білорус та ін. Але це вже історія, в якій потрібно знаходити позитивізм для кращих сподівань, які були викладені мною у спеціальній брошурі «Наукова діяльність бібліотек: чи може вона зашкодити інформатизації та культурі України?» (Київ, ТОВ МВКП «Нілан-ЛТД», 2009, 60 с.). Остання урядова ініціатива дала мені підстави вірити, що її поява й широке обговорення, особливо на регіональному рівні при висловлюванні різновекторних думок, не залишилася поза увагою відповідальних осіб, що втілилася у реальні, фінансово підтримані пропозиції щодо перспектив розвитку вітчизняної бібліотечної справи на 2009—2010 роки. Принаймні саме так розцінюю доручення Прем’єр-міністра України №44843/1-09 від 10 серпня 2009 року розглянути 16 вересня 2009 року на розширеному засіданні Кабінету Міністрів України дев’ятипунктний проект плану заходів щодо розвитку бібліотечної системи.

Оскільки існує певний досвід щодо законопроекту № 3077, хочу висловити кілька принципових пропозицій, які, на власне переконання, необхідно враховувати під час прийняття будь-якого рішення стосовно майбутнього вітчизняної бібліотечної справи.

Перше, що має виконавча влада терміново зробити, — це прийняти відповідні ЗАКОН або ДОКТРИНУ, які визначають, яке суспільство Україні будувати, а після цього — все в ньому вдосконалити або адаптувати!

Українському суспільству дуже важливо визначитися і в пріоритетності моделі свого розвитку: американській, азійській або спеціальній — пострадянській. Від цього залежить і спрямованість змін інформаційно-бібліотечного його забезпечення.

Враховуючи міжвідомчу приналежність бібліотек країни разом зі шкільними, пропонується прийняти спочатку ДОКТРИНУ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ. Прийняття ДОКТРИНИ допоможе максимально безболісно перебороти обов’язкові катаклізми. Головне, що вона визначить бодай на найближчі 20 років вектор подальшого руху — розвиватимемо інформатизацію та матеріально-технічну базу сільських і районних бібліотек як носіїв національної ідентифікації, або вкладатимемо бюджетні кошти в розвиток провідних національних і державних бібліотек та оволодіння новітніми західними технологіями? Це принципове питання! Слід з’ясувати: зберігаємо та примножуємо книгу в паперовому вигляді чи переносимо її на електронний носій і тоді оплачуємо з бюджету оснащення бібліотек усіх рівнів сучасними комп’ютерами, програмним забезпеченням та Інтернетом, забезпечуємо бібліотечною інформацією всіх споживачів даної продукції незалежно від форми власності замовника.

Щоб обійти «закулісні» й корпоративні інтереси під час прийняття доктрини, необхідно створити при Кабінеті Міністрів Національну агенцію з бібліотечної справи. Чиновники обов’язково посилатимуться на відсутність прецеденту в цивілізованому світі. Але у них немає і такої кількості бібліотек! Тоді все-таки давайте створимо і перевіримо! Зробивши ці два основоположні кроки на базі першого стратегічного, можна приймати і погоджувати всі інші плани та пропозиції, якщо вони, звісно, не знаходяться у форматі президентських виборів, що наближаються.

Колектив нашої бібліотеки, який завдяки відповідному указу Президента вдалося цього року зберегти в кількості 91 працівника, сповнений оптимізму і віри в майбутнє і вже подав на реєстрацію до Верховної Ради України «Концепцію інформатизації бібліотек України» (автори: Рижук, Зубець, Присяжнюк, Кириленко, Вергунов, Дерлеменко). Вона розглядається нами як перший документ, який може з’єднати понад 80 законодавчих, що часто суперечать один одному, документів для подальшого розвитку бібліотечної справи в Україні. Крім того, під «Концепцію» наукові працівники нашої установи готують два стандарти, які зголосилося профінансувати, хоч як дивно, не Мінкультури, а Мінагрополітики України.

Другим конкретним кроком стане запропонований нами проект нової редакції Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу». Оскільки спеціального фінансування на розгортання інформатизації немає, продовжуємо готувати кадри вищої кваліфікації через аспірантуру і докторантуру, бо впевнені, що бібліотечні фонди — безцінне об’єктивне джерело вивчення історії країни для прогнозу його подальшого розвитку. Це теж — інформатизованість дуже політизованого українського суспільства і найважливіша бібліотечна функція, хоча б як зі мною сперечалися колеги.

Завдяки таким дослідженням ми можемо створити об’єктивну, а не кон’юнктурну історію України і всіх її складових. Тому колектив наукових співробітників бібліотеки у складі 12 докторів і 28 кандидатів наук навчав підготовлених за останні десять років 50 кандидатів наук. Такий підхід у діяльності бібліотеки вважаю піонерським, що заслуговує на поширення серед рівних за можливостями, як, до речі, і наша діяльність у питаннях наукового галузевого реферування.

Не маючи власного приміщення, третя у світі сільськогосподарська бібліотека, після бібліотек США і Росії, з понад мільйонним фондом 25 мовами світу дуже розраховує, що наші пропозиції будуть почуті, бо два доручення Президента України на подання 54 народних депутатів України, а також восьми директорів найбільших бібліотек країни, і навіть особисте звернення керівника фракції БЮТ в парламенті І. Кириленка присвоїти нам статус Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Української академії аграрних наук уряд вкотре проігнорував.

Користуючись нагодою, хочу запросити Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко в зручний для неї час, до речі, як і Голову Верховної Ради академіка В. Литвина, відвідати Державну наукову сільськогосподарську бібліотеку УААН. Відкрита дискусія допоможе перебороти не тільки чванство, а й бездушшя окремих колег-бібліотекарів з їхнім підходом у діяльності: «Моя хата скраю, я нічого не знаю».

Приїжджайте! Не заперечуємо, щоб розширене засідання Кабінету Міністрів, заплановане на 16 вересня 2009 року, відбулося у нашій бібліотеці. Адже є практика виїзних засідань уряду! Для більш як 80-річної історії нашої бібліотеки це буде знаменна подія.