Красивий, високоякісний керченський емальпосуд не тільки завоював симпатії вітчизняного покупця, а й упевнено освоює експортний ринок.
Із досьє «Голосу України»
Сергій ПРИГОДСЬКИЙ закінчив Донецький політехнічний інститут. 10 років працював на шахті, але незадоволеність тим, що не цілком вдається реалізувати свій творчий потенціал, привела до повороту в долі. Слухав різні курси з менеджменту, маркетингу, фінансового ринку, економіки підприємств. Одержав другу вищу освіту — закінчив Академію управління при Президенті України. За першим фахом — гірничий інженер-маркшейдер. Математична спеціальність, що вимагає точного розрахунку. Ці навички вплинули на розвиток підприємницьких нахилів. В актив періоду роботи на комбінаті записав створення міцної команди, за допомогою якої вдалося досягти поставлених завдань й успішно реалізувати програми з оздоровлення виробництва. Життєва удача — сім’я: дружина і три доньки. Пишається тим, що діти виросли гідними людьми.
В Україні й за рубежем добре відомий емальований посуд Керченського металургійного комбінату, створеного ще 1900 року. Багато разів його закривали, змінювали профіль, але життя заводу, що увібрало дух підприємництва 2600-літньої Керчі, тривало, незважаючи на всілякі історичні перипетії і складні етапи розвитку.
Сьогодні це великий виробничий комплекс, що реконструюється і модернізується, до складу якого входять основні виробництва: емальпосуду, трафаретної керамічної деколі та пластмасових виробів. П’ять літ тому сюди прийшла нова команда висококласних менеджерів на чолі з генеральним директором Сергієм Пригодським (на знімку), котрий уже через три роки творчої роботи домігся присвоєння підприємству сертифіката відповідності системи управління якістю сталевого емальованого посуду вимогам міжнародного стандарту ДСТУ ІSO 9001 - 2001, завдяки якій продукція торговельної марки «Посуд із Керчі» залишається затребуваною, незважаючи на кризу! А гендиректор і колектив виявилися здатні не тільки постійно розширювати випуск продукції, а й стабільно збільшувати обсяги її реалізації та експорту.
— Коли у нас востаннє сильно штормило, — зауважує Сергій Вікторович, — ті, хто пішов у відкрите море, залишилися на плаву й благополучно вийшли з бурі, а хто злякався й притулився до берега — зазнали катастрофи. Тому кажу: під час кризи в гавані не відсидітися. Ми ж піднімаємо всі вітрила і йдемо у відкрите море, де маємо простір для свого маневру. Тож у нас сьогодні більш високі показники, ніж до кризи. Серед українських виробників сьогодні ми — лідери.
Відчуйте різницю!
Починати втілювати нову стратегію розвитку підприємства найманому менеджерові, вибраному комітетом кредиторів генеральним директором Сергію Пригодському довелося з «найнижчого старту».
У 2004 році трудовий колектив уже готувався поповнити армію безробітних Керчі. Стан у людей був депресивний й через півторамільйонний борг у зарплаті. Тут переважали рудименти вкрай неефективного й витратного радянського способу господарювання, якому новий керівник одразу зумів протиставити сучасний стиль самокерованої економіки на основі низової ініціативи.
Так почалося відродження комбінату, який працював перед санацією лише три місяці на рік. Із 2008-го ввійшли в період стабільності, коли нарешті погасили всі борги: за три роки з 10-мільйонних збитків уперше вийшли на 2,5 мільйона прибутку. За нинішні півроку він становив 5 мільйонів. Підприємство почало не тільки заробляти собі на зарплату, а й поставило завдання стати привабливим для покупців та інвесторів, давати прибуток і розвиватися. Хоча новому гендиректору дістався типовий радянський завод з величезними енерговитратами й територією, громіздкою структурою. Під час санації всі непотрібні заводу гектари території передали на баланс міста, а накопичені за багато років напівзруйновані об’єкти, що давно стали баластом, продали.
Формула успіху
— Особливість нашого відродження в тому, що все робимо своїми руками без допомоги ззовні, — зазначає Сергій Вікторович. — Адже грошей на вихід із кризи ніхто так і не дав, банки навіть не розглядали заяви про кредити підприємства-банкрута з величезними боргами, котре останні десятки років неухильно і швидко «падало», зменшивши свій потенціал більш як у 10 разів. Незважаючи на те, що працювали шість тисяч трудівників, на балансі мали величезну соціальну інфраструктуру, ринку і грошей не було. (Економічне диво, як визнали навіть конкуренти, сталося внаслідок точного економічного розрахунку перспектив зростання та ентузіазму людей, які повірили новому керівникові, котрий, вивчивши світовий досвід і специфіку використання посуду в різних країнах, здійснив структуризацію комбінату). Створили два виробництва, які відповідали вимогам сучасного ринку. Для його нормального насичення й постійних прибуткових показників будемо виробляти  до 600 тонн якісного посуду, що має попит у нас, у близькому і далекому зарубіжжі.
Є плани й надалі розвиватися, розкривати нові ринки, підкоряти їх будемо підвищенням якості продукції, котра має подобатися більше, ніж вироби конкурентів.
Спочатку потрібно було домовитися з постачальниками. Підготували план санації, почали продаж баластового застарілого майна ще з минулої епохи господарювання. Лише за два місяці організували і провели конкурси його продажу й одержали стартовий капітал для закупівлі вихідного матеріалу на перший мільйон гривень. Торги зробили регулярними, і за рік зуміли мобілізувати капітал, достатній для запуску ритмічного виробництва. Одночасно почали активно експонувати нові зразки продукції на всіляких виставках, де вироби керчан не бачили вже багато років.
Український ринок уже заповнили, і подальше зростання продажу після досягнутих 250 тонн уповільнилося. Щоб далі розширюватися і зміцнюватися, стали насичувати ринки Росії й Білорусі, Казахстану й Молдови, Польщі й Болгарії, інших країн близького зарубіжжя. Нині вправно відпрацьовується ринок Азербайджану й Узбекистану, Прибалтики й Канади...
Сьогодні більше половини продукції йде на експорт, який нарощуємо постійно. Стали учасниками престижних виставок у Києві й Москві, Франкфурті й Чикаго, 24 вересня будемо в Cеулі. Керч разом із підприємствами Сербії, Іспанії та Польщі стала фактично європейським брендом, що багатьом не під силу.
Пульс затребуваності своїх виробів керчани відстежують в усьому світі: попереду ділові контакти з ринками Мексики, Бразилії, Індонезії, Китаю. У цьому допомагав уряд Криму, торгпредство з Чикаго: відкрито європейські та американські візи для вільного переміщення світом. Зростання випуску продукції чітко синхронізується з її збутом, для чого постійно вдосконалюється робота відділу маркетингу, котрий поповнюється креативними співробітниками, здатними знайти і розширити ринок, тонко відчувати його тенденції.
Точний розрахунок
— Ви наголошуєте: «Основа мого підходу в бізнесі — точний попередній розрахунок результатів наших дій».
— Ринок — це й певні тверді правила, й мистецтво спілкування, й знаходження спільної мови з місцевими покупцями, вміння зрозуміти психологію партнерів, стати їм потрібним, бути завжди на рівні вищих запитів кожного, мати й розважливий напір і легкість, уміти стримати слово, бути обов’язковим, надійним і проникливим, застрахуватися від шахраїв, ураховувати ще безліч інших найбільш важливих для успіху чинників, без знання яких не обійтися, — ділиться досвідом перемог Сергій Вікторович.
Ми зуміли стати модними і затребуваними, тримати марку, з’явилися в ЗМІ, аналітичних статтях, ділових оглядах, інтернет-виданнях. Показово, що й за останніми аналітичними даними дослідження імпорту емальпосуду на російському ринку 57 відсотків дає Керченський металургійний комбінат. До кризи ми подужали 30 відсотків, нині стали найбільшим імпортером, зайняли місце сербів, які в докризовий час були лідерами.
Уся наша продукція залишається затребуваною. Більше того, постійно оновлюємо асортименти. Важливі аналітична робота, реакція, швидке реагування на зміни. Останній приклад: побачили тенденцію спаду гривні й одразу оголосили 20-відсоткову знижку, негайно одержали чергу покупців і за рубежем.
Мені не цікаво ходити заводом і суворо «закручувати гайки», як це робили керівники в часи гранично неефективної адміністративної системи господарювання, коли всі працювали на знос, а в магазинах — як виметено. Мені цікаво ефективно виробляти нову продукцію, цікаво працювати з людьми, стимулювати їх, підтримувати ринкові стосунки й устремління людей, які регулюють багато чого. Треба працювати на випередження.
— Ваші слова: «Щоб нормально жити, не потрібно гасел, потрібно нормально працювати»...
— До того ж розумно працювати, чітко розписавши програму: що я хочу, що можу, що зроблю, і рівно стільки, скільки треба. І хоч гроші залишаються грошима, потрібно намагатися отримувати від роботи задоволення. На противагу заклинань декого: «Насамперед потрібен прибуток», я кажу: «У нас немає голої мети заробітку грошей, ми повинні стати лідерами з виробництва, якості, обсягів і реалізації, законодавцями мод у нашій галузі. Не думайте ви безперестанку про ці гроші, піклуйтеся про те, як стати кращими у всіх стосунках і завдяки цьому ще більше розширити ринок. Щоб наш дизайн став бажаним, еталонним і модним. А гроші прийдуть як результат професійної роботи». Усі вдалі рішення обов’язково конвертуються потім у реальні гроші.
— Робота — більше духовне поняття?
— Хороша робота приносить задоволення і радість від зробленого на користь собі і людям. Що більше ти професіонал, то краще можеш організувати справу, витратити на неї менше часу й одержати більше задоволення від добре зробленої роботи. Потрібно й людей зацікавити, і не тільки грошима, а тим-таки задоволенням від створеного на благо. Потрібна внутрішня мотивація, людина повинна завжди відчувати добро, свою корисність, необхідність справі й колективу, і для її творчості слід створити умови. Тоді буде нормальною й виробнича дисципліна. Хотілося із цього депресивного підприємства створити комбінат, яким люди пишалися б, могли сказати з гідністю: «Я працюю на вітчизняному комбінаті». Це вийшло. На ярмарку вакансій молодь нам каже — прагнули сюди, тому що тут працювати престижно. Це краща нагорода керівникові, адже на основі досягнутого буття ми починаємо поглиблювати свідомість. Але спочатку було слово, думка, ідея, прорахована усвідомлена мета. Тоді все вийде. Головне, щодня не втрачати відчуття вектора, стабільності, надійності й перспективи.
Пріоритети особистості
— Допомогу держави під час зльоту відчули?
— Дуже заважали кредитори в особі держави, які із самого початку процедури санації були проти відродження комбінату, настійно й методично пропонували його ліквідацію, поспішали забрати кожну нову копійку, яка тільки-но почала з’являтися в активі підприємства й була дуже необхідна для виведення з економічного глухого кута в зростання.
...Аналізуючи дії нашого уряду, згадуєш гумореску про онука-математика, котрий, намагаючись довести своїм дідові й бабі, який він учений і розумний, помножив і розділив дві курки так, що вийшло три. На що дід сказав, ну, ми з бабою будемо їсти ці, що на столі, а ти ту, котру вирахував. ...Гірше те, що наші правителі їдять саме реальних двох курей, а народу пропонують їсти ту ефемерну третю, котру самі ж і вирахували.
— Знаю, ви гарячий прихильник ліберальної економіки...
— Ми її вистраждали, тепер я знову чую: «Треба повторно все одержавити». Але ж ми говорили про пріоритети особистості над державою, тепер знову перші особи починають повторювати: держава вище за все. То що, повертаємося до старої моделі? Але ж держава — лише інститут організації безпечного й комфортного життя особистості. Казармений соціалізм ми вже бачили. Нам що, готують казармений капіталізм?
— ...За якого вправність «вибивати» гроші досі вважається геройством.
— А чому їх не заробляти, як це роблю я? У нас струнка програма модернізації, тому що нічого не оновлювалося майже чверть століття. Потрібні нові елементи технології, що підвищують продуктивність, щоб бути дедалі конкурентоспроможнішими, платити трудівникам нормальну зарплату. Але заважають побори, які любить улаштовувати влада різних рівнів. То налагодьте нормально збір податків. Навіщо я їх справно плачу, якщо вам увесь час не вистачає грошей? Замість того, щоб займатися рутинною роботою і створювати нормальні умови для праці підприємницьких структур і потім збирати з них податки, ми їх усіх душимо корупцією і хабарами, якими всіх заганяємо в «тінь», а потім їдемо в центр вибивати гроші, і вичавлюємо їх з тих, хто ще виживає.
Але ж не всі, хто в «тіні», цього хочуть, вони ж замість податків державі платять комусь за «дах. Реальні виробники ПДВ не одержують, натомість якісь шахраї відмивають. А хто буде платити зарплату? Уряд? Ні! Він заплатить бюджетникам. А виробничникам я буду платити. Усі ділять шкуру невбитого ведмедя.
Тому мене не влаштовує не лише влада, а й опозиція. Парламенту потрібно не лише створювати закони, а й стежити за виконанням уже прийнятих. Головне, домогтися реальної незалежності в судовій галузі влади, яка повинна забезпечувати чітку і ясну правову ситуацію. Якби суди були в нормальному стані, вони б навели порядок у всіх взаєминах у суспільстві. Адже ми всі — рівні партнери в нашій діяльності на добро людей і держави.
Крим.