У пошуках кримських скарбів-2

Варто було нам розповісти про коштовні знахідки на півострові, що трапляються в курганах і могилах, в земельних траншеях і на морському дні, як читачі попрохали розповісти про перипетії й перспективи пошуку тут козацьких скарбів. Відомо ж бо, що нині в Криму — на «землі, стомленій від зміни літ і рас», за визначенням нащадка запорожців Максиміліана Волошина, зростає зацікавленість у віднайденні зниклої казни й багатьох цінних реліквій Запорізької Січі, які після ліквідації козацького війська обмежене коло втаємничених у цю справу характерників, за переказами, зуміло вивезти з обложеної царськими військами України. Найвірогідніше — у Крим, переконують декотрі дослідники.

Попри те, що особливій команді руйнівників «гнізда нашої волі» було «височайше предписано» знайти і вилучити всі багатства запорожців, більша частина козаків дременула в Туреччину, звісно ж не лише з шаблями на боці, а й з різними давніми і недавніми військовими трофеями та скарбами, важають історики. Особливо пильнували винищувачі Січі, щоб з їхніх рук не вислизнули головні реліквії й багатства запорожців. Аж до Дону були виставлені щільні пости, щоб не пропустити козацьку валку з багатством у Персію. Але казначеї вирішили схитрити: відправили в путь два обози. Перший, з тридцятьма просмоленими дубовими бочками з піском і камінням на трьох возах, майже не криючись, рушив на Дон, якраз в російську пастку. Звісно, його вже невдовзі перехопили й, не зламуючи бочок, опечатали та під посиленою охороною відправили імператриці «як подарунок від вдячних запорожців».

Куди дійшла друга валка з тридцятьма двопудовими бочками, наповненими золотими монетами, коштовним камінням та ювелірними прикрасами, багатша за скарб гетьмана Полуботка, невідомо й досі. За деякими даними, характерники довезли скарб до кордону земель Донського війська, де й зарили до кращих часів. Інші пошуковці переконані, що козацькі цінності осіли в Криму, куди шлях запорізьким валкам тоді ще перегородити не встигли, бо він вважався найнебезпечнішим. Треті кажуть, що мають деякі свідчення благополучної доправки запорозьких багатств у Туреччину.

Прикметно, що найпоінформованіші дослідники вважають за найдоцільніше шукати нині ті зниклі скарби навколо стародавнього кримського вірменського монастиря Сурб-Хач на феодосійській трасі, та на колишньому кордоні Війська Донського — поблизу міста Нахічевань, де через кілька років після зникнення запорізького скарбу за ініціативою козака Симона було збудовано вірменський монастир Сурб-Хач, подібний тому, що багато століть існує в Криму. Цю дивну збігами й оповиту легендами історію описано в одному з стародавніх документів: під час переселення на Дон вихідців із Криму до них приєднався козак-запорожець на ім’я Симон, що вміло прикинувся вірменином, відзначався великою побожністю, розумом і хистом зодчого, тож переконав переселенців збудувати храм саме на березі річки Темернік. Через півстоліття монах Симон, помираючи, звірився настоятелю монастиря — відомому просвітителю й поету Арутюну Алмадаряну, що він останній з уцілілих, хто знає найбільшу таємницю Великого війська Запорізького Низового, але відкрити її не встиг. Обмиваючи його тіло, монахи лише скопіювали на пергамент витатуйований на його спині тризуб і жіночу голову, схематичне зображення якої дуже нагадувало обриси Кримського півострова. Дехто вважає, що відшукати козацькі скарби допоможе знайдений сто років тому старовинний пергамент з цим сповненим загадок сюжетом і перема-льованими зі спини колишнього запорожця знаками.

...Цікаво, що історія зі скарбами січовиків дивним чином знайшла своє повторення в роки громадянської війни, тепер уже з реліквіями нащадків запорожців, коли козацтво зазнало не менш нещадних репресій від вже «червоної імперії».

Історики свідчать: створена в 1917 році Кубанська рада через рік вимушена була відступити зі своєї столиці — Єкатеринодара — до Новоросійська. За чутками, рада вивезла 80 возів добра: золото й срібло, старовинні козацькі ікони в дорогоцінних окладах, зібрані по всіх кубанських храмах, та інші накопичені віками цінності. Вартість їх нині оцінюють в 5 мільярдів євро. Всім було відомо, що цей скарб козаки збиралися вивезти до Єйська, а звідти переправити у Крим. Але де ті багатства ділися, невідомо й досі. Адже кубанське козацтво було хитре, не поступалося в цьому запорізькому. Звісно, замість оголошеного напрямку просування, валки возів зі скарбом, як і століття тому, рушили зовсім іншим — втаємниченим маршрутом. Дослідники схильні думати, що, як і в досі нерозгаданій кінцівці історії з порятунком чи безслідною втратою запорізького багатства, кубанські козаки теж обрали вектором й істинного, й імітованого вивезення своїх реліквій і скарбів той-таки Крим.

Проте дехто важає, що далі заскреченої місцини на березі Дону чи Єкаринодара, чи Новоросійська скарб Кубанської ради не виїжджав, бо був надійно захований найближче до рідних осель, щоб не наражатися на ризики у дальній дорозі. Червоні армії тоді кубанці віді-

гнали аж до Орла, та навесні 1920 року вони повернулися. Комісари тоді шукали козацькі цінності найретельніше в Новоросійську, проте так і не знайшли. Але й у Криму козакам вдалося знайти тільки дванадцять ящиків з золотом та деякими іншими скарбами.

...За дивним збігом історичних обставин, випадку чи примх долі, на «півострові скарбів», який найчастіше називають музеєм просто неба, десь недалеко від кубанських реліквій або й поруч з ними може виявитися так само надійно приховане в час біди багатство казни Запорізької Січі. Чи поталанить комусь відшукати ті скарби, як і багато інших, про які залишилося безліч оповідей і легенд різних народів? Поживемо — побачимо. Головне, щоб вони не потрапили до рук мародерів на прізвисько «щасливчики». Адже кожен скарб є дорогоцінною і неповторною пам’яткою минувшини. А тому не повинен залишитися невідомим науці.